СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
14 червня 2006 року |
Справа № 2-25/1042-2006А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Дугаренко О.В.,
Голика В.С.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі в АвтономнійРеспубліці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В.) від 7 лютого 2006 року у справі №2-25/1042-2006А
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі в АвтономнійРеспубліці Крим (вул. Сімферопольська, 3, Бахчисарай, Автономна Республіка Крим, 98403)
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Постановою місцевого господарського суду позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення відповідача про застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 343.900грн. за незастосування реєстратора розрахункових операцій при здійснені розрахункових операцій з тих підстав, що при проведенні першої перевірки податковим органом не було встановлено порушень з боку позивача зі застосування реєстратора розрахункових операцій, а повторну перевірку, якою було встановлено не застосування реєстратора розрахункових операцій, за що до позивача застосовані оскаржені штрафні санкції, відповідач провів незаконно. З Державного бюджету України на користь позивача стягнуто державне мито -3,40грн.
Не погодившись з постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, у задоволенні позову відмовити, вважаючи судове рішення прийнятим з порушенням норм матеріального права, тому що позивач здійснював торгівлю цементом, за що отримував готівку, але ці операції через реєстратор розрахункових операцій не проводив, хоч вказані операції продажу цементу оподатковував.
З відзиву на апеляційну скаргу слідує, що позивач зі скаргою не згоден тому, що отриману готівку проводив через касу з видачею прибуткового касового ордеру, а тому мав право не застосовувати реєстратор розрахункових операцій. Крім того, додаткова перевірка була здійснена з порушенням закону, а тому складений акт про додаткову перевірку не міг бути підставою для прийняття податковим органом рішення про застосування штрафних санкцій.
У судовому засіданні з 7 до 14 червня 2006 року оголошувалась перерва. Представник відповідача у засіданні 7 червня 2006 року підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача підтримав відзив. Після перерви сторони у судове засідання не з'явились.
Апеляційна інстанція справу розглядала в порядку Господарського процесуального кодексу України з наступних підстав.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 статті 3 вищевказаного Кодексу справа адміністративної юрисдикції -переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова особа чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають зі здійснення суб'єктами владних повноважень, віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб'єкти владних повноважень.
Податкові органи є контролюючими органами виконавчої влади і не здійснюють управлінських функцій, що передбачено Законом України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (у редакції Закону України №1776-Ш від 1 червня 2000 року, зі змінами).
Згідно зі статтею 15 Закону України №1776-Ш органи державної податкової служби України здійснюють контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги). Статтею 17 цього Закону органам державної податкової служби України надано право застосовувати до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), фінансові санкції. Що згідно зі статтею 238 і 241 Господарського кодексу України є адміністративно-фінансовою санкцією.
При виконанні управлінських функцій не вирішується питання про притягнення до відповідальності шляхом застосування адміністративно-фінансових санкцій. Таке право надано тільки контролюючим органам.
Статтею 2 Господарського кодексу України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Відповідно до статей 2, 17, 50 Кодексу адміністративного судочинства України за захистом прав та законних інтересів до адміністративних судів можуть звертатись будь-які фізичні та юридичні особи незалежно від виду діяльності, а Господарський процесуальний кодекс України встановлює порядок судового захисту прав суб'єктів господарювання (тобто юридичних та фізичних осіб, які здійснюють господарську діяльність).
Частина друга статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.
Відповідно до пункту 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав, передбачених у законодавстві; тобто передбачено інший порядок судового вирішення.
Таким чином, виходячи з системного аналізу діючого законодавства, та зважаючи на те, що Кодекс адміністративного судочинства України посилається на управлінські функції органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб, а не функції цих же органів, які виконують функції контролю щодо суб'єктів господарювання стосовно їх господарської діяльності, справи між контролюючими органами та суб'єктами господарювання, що стосуються господарської діяльності підлягають розгляду в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд витребував додаткові докази (а.с.105-121), повторно розглянув справу і встановив наступне.
З 27 травня до 9 червня 2005 року на підставі направлення (а.с. 62) відповідачем проведена планова документальна перевірка позивача, якою встановлено, що позивач має зареєстрований у встановленому законодавством порядку реєстратор розрахункових операцій „ІНФОРМАЦІЯ_1(фіскальний номер НОМЕР_1, заводської номерНОМЕР_2), порушень застосування якого перевіркою не встановлено, про що свідчить акт перевірки НОМЕР_3 (а.с. 5-12, 70).
Однак вказаним актом перевірки були встановлені інші порушення податкового законодавства, у зв'язку з чим 13 червня 2005 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0002411730\0 про застосування штрафних санкцій у сумі 1.637,06грн. за порушення Закону України „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”.
17 червня 2005 року позивач подав в порядку апеляційного узгодження скаргу на це податкове повідомлення-рішення (а.с. 13).
28 липня 2005 року відповідачем у межах продовженого строку розгляду скарги (а.с. 63-64) прийнято рішення про розгляд скарги №966\к\17-01, яким скарга задоволена частково, податкове повідомлення-рішення скасовано у частині застосування штрафних санкцій у сумі 1.037,06грн., а також додатково застосовані штрафні санкції за проведення розрахунків без застосування реєстраторів розрахункових операцій у сумі 343.900грн. і фінансові санкції за відсутність Книги обліку розрахункових операцій (при реалізації цементу) у сумі 340грн. (а.с. 14-17 чи 105-108).
29 липня 2005 року відповідачем на підставі рішення про розгляд скарги №966/к/17-01 прийняти податкові повідомлення-рішення №0002411730\1 і №0002791730\1 про застосування до позивача штрафних санкцій у сумах 1.617,38грн. і 343.202,94грн. (а.с. 117, 118).
5 серпня 2005 року позивач подав до Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим скаргу на податкові повідомлення-рішення №0002411730\1 і №0002791730\1 від 29 липня 2005 року (а.с. 18-20).
У період розгляду цієї скарги, відповідач на виконання наказу Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим №101 від 1 вересня 2005 року (а.с.57), за направленням №896\17-1 від 7 вересня 2005 року і програмою (а.с. 59-61) у період з 7 до 13 вересня 2005 року провів позапланову виїзну перевірку позивача, про що склав акт НОМЕР_4від 14 вересня 2005 року (а.с. 51-54).
З цього акту слідує, що основною діяльністю позивача у перевіряємий період (з 1 січня 2003 року до 31 грудня 2004 року) була торгівля паливно-мастильними матеріалами, але позивач також разово здійснив оптову торгівлю цементом, а саме за податковими накладними продав суб'єкту підприємницької діяльностіОСОБА_2. цемент: у вересні 2004 року -300 тонн, у грудні 2004 року -97 тонн, за що отримав готівкою 30 вересня 2004 року -57.000грн., 31 грудня 11.780грн., безготівкою 17, 22 і 30 листопада 2004 року -6.400грн., 2.765,60грн. і 280грн. Але ці операції оптової торгівлі через реєстратор розрахункових операцій не провів, хоч операції відніс до оподаткування (а.с. 54).
30 вересня 2005 року Державною податковою адміністрацією в Автономній Республіці Крим у межах продовженого строку розгляду скарги платника податків (а.с. 109-110) прийнято рішення №839\к\25-007 про розгляд скарги, яким скасовані податкові повідомлення-рішення №0002411730\1 і №0002791730\1 від 19 липня 2005 року у частині застосування штрафних санкцій у сумах 1.617,38грн. і 343.202,94грн. та на відповідача покладений обов'язок прийняти відносно позивача податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за проведення розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій у п'ятикратному розміру, тобто у сумі 343.900грн. (а.с. 22-24 чи 65-69).
21 жовтня 2005 року керівником Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі в Автономній Республіці Крим на підставі акту перевірки №127\27\17 від 9 червня 2005 року прийнято податкове повідомлення рішення №0002791730\2 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання - штрафних (фінансових) санкцій у сумі 343.900грн. (а.с.50), яке є предметом спору.
Однак з акту позапланової перевірки НОМЕР_3 (а.с. 5-12) слідує, що позивач має зареєстрований у встановленому законодавством порядку реєстратор розрахункових операцій, порушень застосування якого перевіркою не встановлено.
Разом з тим, з актів перевірки НОМЕР_3 (а.с. 5-12) і НОМЕР_4від 14 вересня 2005 року (а.с. 51-54) вбачається, що позивач здійснив одноразово продаж суб'єкту підприємницької діяльностіОСОБА_2. цементу, за що отримав готівкою 57.000грн. Постійну торгівлю позивач здійснював у сфері купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів, при здійсненні якої порушень Закону України №1776-Ш податковим органом не встановлено.
З наданих у судовому засіданні пояснень представника позивача слідує, що позивач придбав для власної цілі цемент (будівництва об'єкту), але таке будівництво не здійснив, а тому продав цемент суб'єкту підприємницької діяльностіОСОБА_2. за ціну рівну витратам позивача на придбання і зберігання цементу.
Факт одноразового продажу цементу підтверджують письмові докази: документи про придбання позивачем цементу у серпні 2004 року (а.с. 26-29), документи про передачу цементу на сховОСОБА_2. (який мав для цього приміщення) (а.с. 36-43), документи про продаж і передачу цементуОСОБА_2. (а.с. 32,33), платіжні документи (а.с. 34).
Статтею 1 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (у редакції Закону України №1776-Ш від 1 червня 2000 року, зі змінами на час здійснення вказаних операцій) встановлено, що у сфері торгівлі суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі, зобов'язані застосовувати реєстратори розрахункових операцій.
Статтею 2 цього Закону надані значення вживаємих у Законі термінів, однак терміну торгівля ця стаття не передбачає.
Діючим законодавством під торгівлею (торговельною діяльністю) розуміється ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку, про що вказано у постанові Кабінету Міністрів України „Про Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення” від 8 лютого 1995 року N108.
Таким чином, не кожний договір купівлі-продажу є торгівлею. Торгівля має такі ознаки як постійне здійснення купівлі-продажу (що робіт це діяльністю), мету отримання прибутку.
Як слідує з наведених вище обставин, позивач заключив один договір продажу цементу, тобто це не було його постійною діяльністю у сфері продажу цементу, тобто не було торгівлею. А тому на такі правовідношення Закон України №1776-Ш не розповсюджується.
Крім того, пунктом 1 статті 9 того ж Закону встановлено виключення з правил про обов'язкове проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій. Цим пунктом встановлено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.
Такий порядок оприбуткування у касі підприємства готівки встановлений Національним банком України. Це Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Національного банку України №637 від 15 грудня 2004 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за N40/10320.
Вказане Положення визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.
Згідно з пунктом 3.3 цього Положення приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.
Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.
Як слідує з прибуткових касових ордерів №10 від 30 вересня 2004 року і №16 від 31 грудня 2004 року (а.с. 34), позивач отриману готівку оприбуткував через касу, надав прибуткові касові ордера, відривною частиною яких є квитанція, що залишається у підприємства (підприємця).
Таким чином, позивач виконав вимоги пункту 1 статті 9 Закону України №1776-Ш про оприбуткування готівки через касу, а тому мав право не проводити ці операції через реєстратор розрахункових операцій і при здійсненні торгівлі -постійної продажі товарів з метою отримання прибутку.
Щодо правомірності проведення позапланової перевірки, то апеляційний господарський суд вважає наступне.
На підставі пункту 4 частини 6 статті 11-1 Закону України „Про державну податкову службу України” (у редакції Закону 3813-ХП від 24 грудня 1993 року, зі змінами на час проведення перевірок) податковий орган має право проводити позапланову виїзну перевірку у випадку подання платником податків скарги про порушення законодавства посадовими особами органу державної податкової служби під час проведення планової виїзної перевірки, в якій вимагає повного або часткового скасування результатів відповідної перевірки.
При цьому частина 9 статті 11-1 вказаного Закону передбачає, що при наявності таких обставин (подача скарги на дії посадовців податкового органу при здійсненні перевірки) позапланова виїзна перевірка здійснюється за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом.
Згідно з частиною 8 статті 11-1 Закону України „Про державну податкову службу України” у випадках, які не перераховані в пунктах 1-9 частини 6 той ж статті, позапланова виїзна перевірка може бути здійснена лише на підставі рішення суду.
У справжній справі передбачені законом (пунктом 4 частини 6 статті 11-1) підстави для проведення позапланової виїзної перевірки за наказом керівника податкового органу були -суб'єкт підприємницької діяльності 5 серпня 2005 року надав скаргу про порушення посадовцями податкового органу законодавства при проведенні планової виїзної перевірки (а.с. 18-20).
У зв'язку з цією скаргою, 1 вересня 2005 року керівником Державної податкової адміністрації у Бахчисарайському районі в Автономній Республіці Крим було прийнято рішення про проведення позапланової виїзної перевірки (а.с. 57).
А тому апеляційний господарський суд вважає, що у податкового органу були підстави (скарга на дії посадовців при проведенні планової виїзної перевірки) для проведення позапланової виїзної перевірки, процедура проведення якої (а саме на підставі наказу керівника податкового органу) податковим органом не порушена.
Висновки суду першої інстанції про обмеження прав податкового органу при проведенні позапланової перевірки -у обсягах доводів скарги суб'єкта підприємницької діяльності, не ґрунтується на приписах закону, у пункті 4 частини 6 статті 11-1 Закону України „Про державну податкову службу України” не вказано, що при проведенні позапланової перевірки за скаргою суб'єкта підприємницької діяльності податковий орган має право перевіряти лише доводи скарги.
Однак такі помилкові висновки суду першої інстанції не привели до прийняття неправильного рішення.
Також застосовані до позивача штрафні санкції неправомірно визначені відповідачем сумою податкового зобов'язання, тому що ці штрафні санкції не відповідають поняттю податкового зобов'язання, наданого у пункті 1.2 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-Ш від 21 грудня 2000 року (далі Закон України № 2181-Ш).
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Апеляційний господарський суд на підставі вказаного дійшов до висновку, що податковий орган примушував позивача робите те, що не передбачено законодавством, податковим органом рішення прийнято з порушенням вказаних норм Закону №1776-Ш і статті 19 Конституції України, а тому воно правильно визнано судом першої інстанції недійсним. Апеляційна скарга не обґрунтована і задоволенню не підлягає, місцевим господарським судом рішення прийнято без порушень норм матеріального права, інших підстав для скасування (зміни) судового рішення не має.
Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 7 лютого 2006 року у справі № 2-25/1042-2006А залишити без змін.
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді О.В. Дугаренко
В.С. Голик