Справа №. 22ц-1758/08
Номер рядка статистичного звіту:5
Головуючий у І інстанції: Лемак О.В.
Доповідач: С. В.Павліченко
УХВАЛА
іменем України
16 грудня 2008 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справа х апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого Павліченка С. В.
суддів: Собослоя Г. Г., Ігнатюка Б.Ю.
при секретарі Плавайко Т.О.
розглянувши в судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Ужгородської райспоживспілки на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 7 листопада 2007 року,
встановила:
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 7 листопада 2007 року задоволено позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Ужгородської міської ради про розірвання договору оренди та визнання права власності на земельну ділянку під об'єктом нерухомості.
В апеляційній скарзі Ужгородської райспоживспілки ставиться питання про скасування рішення суду як незаконного та необгрунтованого і постановления нового рішення про відмову в задоволенні позову.
При розгляді справи в апеляційній інстанції встановлено наступне. 24.07.2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали у приватного підприємця ОСОБА_4 об'єкт незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 про що свідчить нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу.
На момент придбання нами майна був чинний договір оренди земельної ділянки укладений між Управлінням майном міста та приватним підприємцем ОСОБА_4 від 11.11.2004 року.
На момент укладання договору купівлі-продажу майна між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та пп ОСОБА_4 жодних обмежень щодо відчуження об'єкту нерухомості, встановлених законодавством не було, тому покупці є добросовісним набувачем цього майна, а підстави для позбавлення чи обмеження їх права власності на об'єкт відсутні.
Об'єкт незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 не є самочинним будівництвом, оскільки будівництво проводилось у відповідності до погодженого проекту, виданого дозволу на будівництво та погоджено з усіма контролюючими установами в тому числі і райспоживспілкою.
Згідно ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч. 2 ст. 59 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими методами доказування.
Згідно ст. 1 Закону України «Про землеустрій» межування земель - це комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка.
План земельної ділянки згідно зазначеної статті Закону - це графічне зображення, що відображає місцезнаходження, зовнішні межі земельної ділянки та межі земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельних сервітутів), а також розміщення об'єктів нерухомого майна, природних ресурсів на земельній ділянці.
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 59 ЦПК належним доказом щодо розташування спірного об'єкта є кадастровий план замірів та встановлення меж в натурі.
Виходячи з наведеного суд не може погодитись з думкою апелянта, що судовими рішеннями різних інстанцій встановлено, що позивач є користувачем спірної земельної ділянки площею 70, 0 м. кв., оскільки жодним із згаданих вище судів не досліджувалось питання меж земельних ділянок, а саме апелянт не представив кадастровий план замірів та встановлення меж в натурі земельної ділянки.
Дослідивши поданий позивачем ОСОБА_3 кадастровий план земельної ділянки по АДРЕСА_1 складений КП "Румб" суд приходить до висновку, що спірна земельна ділянка площею 70, 0 кв. м, знаходиться у дворі спільного користування землекористувачів: приватного підприємця ОСОБА_5, приватного підприємця ОСОБА_6 та "ТОВ Атлантік К".
Відповідно рішення XLI сесії IV скликання Ужгородської міської ради від 28.04.2005 року за № 579 у райспоживспілки вилучено державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_1, зареєстрований в книзі і записів державних актів на право постійного користування землею № 111 у зв'язку з відчуженням землі площею 0, 088 га. приватному підприємцю ОСОБА_5 на умовах оренди.
Згідно рішень Ужгородської міської ради від 27.12.2001 року, від 28.04.2005 року за № 579 в Ужгородської районної спілки споживчих товариств відбулися ряд відчужень земельної ділянки, визначеної державним актом на право постійного користування землею НОМЕР_1.
Судовими рішенням, що додані апелянтом до матеріалів справи встановлено, що в Ужгородської РССТ залишається у користуванні земельна ділянка 0, 182 га. Однак, де саме проходять межі даної земельної ділянки, відповідно кадастрового плану, апелянт довести не змі г.
Єдиним нормативним документом, що регулює порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі є Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року N 43.
Зазначений вище нормативний документ не передбачає внесення змін в державний акт щодо розміру його площі, а також внесення змін щодо меж земельної ділянки у зв'язку з відчуженням частин земельної ділянки як це відбулося у райспоживспілки.
За змістом статті 22 Земельного кодексу України (1990 року) право власності на землю або право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Це ж правило закріплене і в ч. 3 ст. 125 ЗК України (2001 року) де говориться, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Враховуючи викладене, у апелянта не визначені межі земельної ділянки в натурі та не має документа, що посвідчує право користування землею на відповідну територію після відчуження зазначених вище земельних ділянок.
Ужгородською РРСТ була надана письмова згода на виділення та вилучення пп ОСОБА_4 оспорювуної ділянки (лист від 20.09.2004 року за № 133 та лист від 30.03.2004 року за № 86).
Пунктом 33 Статуту позивача встановлено, що голова правління Ужгородської районної спілки споживчих товариств та його заступники можуть одноосібно приймати рішення і видавати розпорядження з поточних питань діяльності спілки.
Голова правління райспоживспілки без довіреності має право укладати від імені райспоживспілки угоди, контракти, видавати доручення іншим особам для представництва та укладення угод від імені райспоживспілки в її інтересах, а також здійснювати дії, що не суперечать чинному законодавству і Статуту райспоживспілки.
Отже, голова правління, вчинив правочин від імені Ужгородської районної спілки споживчих товариств щодо добровільної відмови від користування земельною ділянкою, — цей правочин голови правління Ужгородської районної спілки споживчих товариств не суперечить чинному законодавству України та статуту товариства.
Так, відповідно п. 17 Статуту конференція райспоживспілки приймає рішення про передачу Раді або правлінню райспоживспілки права володіння, користування та розпорядження майном райспоживспілки.
Земельна ділянка визначена державним актом на право постійного користування землею НОМЕР_1 не являється власністю товариства, а перебуває у власності територіальної громади м. Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, яка проти задоволення даного позову не заперечує.
Зважаючи на наведене, колегія вважає, що постановляючи рішення по даній справі суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов'язки Ужгородської райспоживспілки, тому підстави для задоволення її апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, Судова палата у цивільних справа х апеляційного суду Закарпатської області
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Ужгородської райспоживспілки відхилити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 7 листопада 2007 року залишити без змін
Ухвала проголошена, набирає законної сили з моменту її проголошення і відповідно до ст. 326, 327 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.