Справа № 2- 342 2008 рік
Україна
Суворовський районний суд міста Одеси
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2008 року Суворовський районний суд міста Одеси в складі головуючого судді Гудіної Н.І. при секретарі Мельніченко А.О. розглянув в відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням та вселення та зустрічному позову
ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням
Установив:
Позивачка звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням та вселення, мотивуючи свої вимоги тім, що , вона, ОСОБА_3, з 1980 року прописана за адресою: АДРЕСА_1, разом з її матір'ю та батьком ОСОБА_2.
Згодом, її мати отримала окрему квартиру і втратила право користування цим житловим приміщенням. З цього часу, а саме з 10 березня 1995 року, право користування вказаним приміщенням мають вона та її батько ОСОБА_2.
Будучи зареєстрованою за вказаною адресою, вона здійснювала покращення стану квартири, а саме - ремонт, також здійснила оплату рахунків за споживані комунальні послуги, що можу підтвердити, зокрема квитанціями №6/10 від 09 січня 2007 року, та 5/9 від 09 січня 2007 року.
Проте її батько, який також зареєстрований за цією адресою, перешкоджає їй у користуванні житловим приміщенням, що проявлялось у виставленні її речей за межі квартири, заміною замків на вхідних дверях.
У зв'язку з таким діями зі сторони ОСОБА_2 вона змушена була звернутись за допомогою в Суворовський РВ Одеського міського управління 29 грудня 2006 року та до працівників міліції, щоб їй дозволили зайти до квартири і внести свої речі 10 січня 2007 року.
В даний час її речі знов виставлені за межі квартири, в неї відсутня можливість попасти у квартиру, оскільки батько її знов не пускає до неї.
Створення подібних перешкод у праві користування житловим приміщенням суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема положенням ч.3 ст. 47 Конституції України згідно з якою ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, частині 3 статті 9 Житлового кодексу згідно з якою ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, статті 64 Житлового кодексу України відповідно до якої ч.1ени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з
наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення, частині 1 статті 816 Цивільного кодексу України яка визначає, що особи, які проживають разом із наймачем набувають рівних з ним прав та обов'язків.
ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом про не набуття права на житлове приміщення, але в подальшому уточнив свої позовні вимоги, та прохав визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, мотивуючи свої вимоги тім, що в 1976 році між ним та ОСОБА_4 було зареєстроване шлюб. Під час шлюбу у них народилося дві доньки: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. В 1991 році шлюб між ним та ОСОБА_4 було розірвано (свідоцтво про розірвання шлюбу є і матеріалах справи).
В 1981 році він отримав за місцем роботи однокімнатну-малосімейну квартиру за адресою: АДРЕСА_2, жилою площею 17 кв. м. де вони проживали разом до 1991 року. В 1992 році його колишня дружина отримала за місцем роботи трикімнатну квартиру за адресою: місто Одеса, вулиця Жоліо - Кюрі, 70, кв. 34. В тому ж 1992 році його колишня дружина разом обома доньками вибула на нове місце проживання в нове жиле приміщення за вказаною адресою.
Таким чином, відповідачка в 1992 році вибула разом із матір'ю із жилого приміщення з адресою Одеса, АДРЕСА_3 в нове жиле приміщення за адресою місто Одеса, вулиця Жоліо - Кюрі, 70, кв. 34. Тому, згідно частини 2 статті 107 ЖК України «ч.1ен сім'ї, який вибув втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття».
З моменту вибуття в нове житлове приміщення, а саме з 1992 року , відповідачка втратила право користування жилим приміщенням за адресою Одеса, АДРЕСА_3. Більш того, з моменту вибуття із вказаного жилого приміщення відповідачка фактично вже не проживала ньому. Факт вибуття відповідачки із жилого приміщення за адресою Одеса, АДРЕСА_4 в нове жиле приміщення та факт відсутності відповідачки в жилому приміщені з адресою АДРЕСА_2 після вибуття може бути підтверджений показаннями свідків, зокрема, ОСОБА_6 ОСОБА_7, 44, кв. 37 та ОСОБА_8 , які проживають на одній площадці з ним. Крім того, факт відсутності відповідачки за вказаною адресою може підтвердити його дружина ОСОБА_9, з якою вони проживають однією сім'єю з 1997 року.
По-друге, відповідачка, заявляючи в первісному позові вимогу про зобов'язання не чинити їй перепон в користуванні жилим приміщенням, не довела наявність права на користування цим жилим приміщенням.
Так, посилання відповідачки в первісному позові на те, що вона начебто здійснювала покращення стану квартири, а саме - ремонт, не відповідає дійсності, оскільки вона, як вказано вище, не проживала в цій квартирі і не могла здійснювати її ремонт, тим більш, що на доведеність цього факту відповідачка не надає жодного доказу.
Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_10, яки були допитані в судовому засіданні підтвердили , що позивачка вибула із спірної квартири разом зі своєю матір'ю і до грудня 2006 року, коли позивачка вселилася у спірну квартиру, вони її там не бачили. Дану обставину підтвердили і свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_4, яки були викликані з боку позивачки по первісному позову.
Далі, посилання відповідачки на те, що вона має право користування з 10 березня 1995 року, тобто з моменту її прописки, не може бути доказом виникнення права користування жилим приміщенням, оскільки відповідно до ст. 65 ЖК України право користування жилим приміщенням ч.1енів сім'ї наймача виникає з моменту
вселення. Як вказано вище, відповідачка вибула в нове жиле приміщення і з 1992 року за адресою Академіка ОСОБА_7, 44, кв. 40 не проживає.
Крім того, згідно частини 2 пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.96р. «наявність чи відсутність прописки самі о собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала». Отже наявність у відповідачки прописки на породжує права користування житловим приміщенням. Більш того, сама прописка була отримана протизаконно, оскільки згідно частини 1 статті 65 ЖК України вселення інших осіб в жиле приміщення є правом наймача. Своєї згоди чи письмової заяви на вселення в 1995 році відповідачки в займане ним приміщення він не надавав.
Вивчив матеріали справи, вислухав думку позивача по первісному позову, яка підтримала свій позов, та зустрічний позов не визнала, думку відповідача, який не визнав первісного позову, та підтримав зустрічний позов, суд дійшов до висновку про те, що в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням та вселення необхідно відмовити, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням задовольнити з наступних підстав:
В судовому засіданні встановлене наступне: В 1981 році ОСОБА_2 отримав однокімнатну-малосімейну квартиру за адресою: АДРЕСА_2, жилою площею 17 кв. м. де вони родиною проживали разом до 1991 року. В 1992 році його колишня дружина отримала за місцем роботи трикімнатну квартиру за адресою: місто Одеса, вулиця Жоліо - Кюрі, 70, кв. 34. В тому ж 1992 році його колишня дружина разом обома доньками вибула на нове місце проживання в нове жиле приміщення за вказаною адресою.( л.с. 149,163-165)
Як слідує з пояснень позивачки по первісному позову вона до реєстрації шлюбу проживала разом зі своєю матір'ю за адресою: місто Одеса, вулиця Жоліо - Кюрі, 70, кв. 34. До цього позивачка не намагалася вселитися у спірну квартиру . Квитанції про сплату комунальних послуг за споживані комунальні послуги, квитанції №6/10 від 09 січня 2007 року, та 5/9 від 09 січня 2007 року не можуть служити доказом того, що позивачка по первісному позову постійно мешкала разом з відповідачем. Не надала в судовому засіданні позивачка і доказів того, що вона робила ремонт у спірної квартирі.
У відповідності до ст. 71 ЖК України: « При тимчасовій відсутності наймача або ч.1енів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або ч.1ени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.»
Позивачка була зареєстрованою у спірної квартирі з 1995 року. Однак відповідач зазначив, що він не давав згоди на реєстрації позивачки у спірної квартирі. Зважаючи на те, що позивачка була зареєстрована разом з відповідачем у спірної квартирі коли вона була малолітньою дитиною, вона мала право на вселення до цієї квартири після того, як її виповнилося 18 років та додатково ще шість місяців після того. Однак с 1999 року( позивачка стала повнолітньою 21 червня 1999 року) позивачка не ставила питання щодо вселення в спірну квартиру( л.с. 134), тому суд вважає, що посилання позивачки на те, що вона періодично відвідувала свого батька не можуть бути підставою того, що за позивачкою зберігалося право користування спірною квартирою, оскільки її речей в спірної квартирі не було. Крім того, позивачка намагалася вселитися у спірну квартиру тоді, коли відповідача не було вдома.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про те, що позивачка втратила право користування житловою площею у спірної квартирі, тому в позові про вселення та усунення перешкод користування житловою площею повинно бути відмовлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11, 57,60,212-215,21 /ЦПК України , ст.ст. 71,72 ЖК України, суд,-
ВИРІШИВ:
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням та вселення відмовити.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_5.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд Суворовського району міста Одеси шляхом подачі в 1С денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.