СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
15 червня 2006 року | Справа № 2-16/4286-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Плута В.М.,
Прокопанич Г.К.,
за участю представників сторін:
позивача: Мацегоріна Андрія Олександровича, довіреність № 307/102 від 29.12.05;
відповідача: Соколової Людмили Миколаївни, довіреність № 20-3/3329 від 29.12.05;
розглянувши апеляційну скаргу орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Омельченко В.А.) від 09.02.-27.02.2006 у справі №2-16/4286-2006
за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, 1,Київ 116,04116)
до орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" (вул. Гайдара, 3-а,Сімферополь,95000; вул. Кримських партизан, 82, Джанкой, 96100)
про стягнення 305303,91 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовними вимогами до відповідача, орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго", про стягнення 188274,75 грн. заборгованості за поставлений природний газ, 34622,41 грн. –пені, 13179,23 грн. –7% штрафу, 53438,37 грн. –індексу інфляції, 15789,15 грн. –3% річних.
Позов мотивований тим, що відповідач має заборгованість за поставлений природний газ за договором № 06/03-1065-ТЕ-19 від 30.01.2003.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Омельченко В.А.) від 09.02-27.02.2006 у справі № 2-16/4286-2006 позов дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" частково задоволено.
З орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" стягнуто 188274,75 грн. боргу, 16985,95 грн. пені, 53438,37 грн. індексу інфляції, 15789,15 грн - 3 % річних, а також 2744,88 грн. державного мита та 106,08 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, орендне підприємство "Кримтеплокомуненерго" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині стягнення з відповідача пені у сумі 16985,95 грн., 53438,37 грн. індексу інфляції та 15789,15 грн. - 3 % річних і відмовити у задоволенні позову в зазначеній частині.
Заявник скарги посилається на те, що при прийнятті рішення господарський суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
На думку відповідача, суд першої інстанції при розгляді справи не врахував положення статті 1 Закону України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”, де передбачено, що заборгованість з квартирної плати (плати за утримання житла) та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир, яка склалася на дату набрання чинності цим Законом (01.08.2003) перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації.
Також заявник скарги вказує на те, що судом порушені норми процесуального права, а саме стаття 38 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій, незалежно від їх участі у справі, документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
В судовому засіданні 15.06.2006 представник відповідача просила задовольнити вимоги апеляційної скарги, посилаючись на ті обставини, що позивач безпідставно заявив вимоги про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних сум, а господарський суд безпідставно такі вимоги задовольнив.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів відповідача і просив залишити судове рішення без змін.
Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
Між дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Джанкойською філією орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" 30.01.2003 укладено договір № 06/03-1065-ТЕ-19 постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій (арк. с. 9-13).
Відповідно до умов вказаного договору позивач прийняв на себе зобов’язання щодо поставки природного газу з кінцевим розрахунком за поставлений газ до 6 числа місяця, наступного за звітним, за ціною 157,50 грн. з врахуванням ПДВ за 1000 куб. метрів.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач свої зобов’язання за договором від 30.01.2003 № 06/03-1065-ТЕ-19 виконав повністю, природний газ поставив у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами прийому-передачі природного газу (арк. с. 15-21), проте відповідач, в порушення умов договору, сплатив кошти за одержану продукцію частково, в сумі 69600,00 грн.
Згідно наданого позивачем розрахунку сума боргу за поставлений природний газ становить 188274,75 грн.
Відповідач суму основної заборгованості визнає у повному обсязі, однак заперечує проти позовних вимог в частині стягнення 34622,41 грн. - пені, 15789,15 грн. –3% річних, штрафу в сумі 13179,23 грн. та 53438,37 грн. індексу інфляції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши надані сторонами докази, судова колегія вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо обгрунтованості стягнення з відповідача суми пені, 3 % річних та сум, пов’язаних з інфляційними втратами, та щодо безпідставності вимог про стягнення суми штрафу.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки правовідносини сторін виникли з договору 2003 року, спір з приводу належного виконання якого продовжує існувати після 01.01.2004, застосуванню підлягають норми діючого Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться у статті 193 Господарського кодексу України.
Виконання зобов'язань, відповідно до статей 549-551 Цивільного кодексу України, може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою, порукою.
Пунктом 7.2 договору передбачена сплата пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення виконання зобов’язання.
Позивачем була заявлена вимога про стягнення пені у сумі 34622,41 грн. за період з 29.12.2004 по 29.12.2005.
Проте, враховуючи, що правовідносини сторін виникли на підставі договору від 30.01.2003, при розрахунку пені необхідно застосовувати строк позовної давності, передбачений статтею 72 Цивільного кодексу Української РСР, згідно з якою, скорочені строки давності тривалістю в шість місяців діють, зокрема, за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені).
У зв’язку з встановленням судом заборгованості, розмір якої відповідає матеріалам справи і не заперечується відповідачем, позов у цій частині підлягає задоволенню частково, за період з 29.12.2004 по 29.06.2005 у розмірі 16985,95 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем зроблений правильний розрахунок інфляційних збитків та суми річних процентів, у зв’язку з чим вимоги про стягнення цих сум підлягають задоволенню у розмірі 53 438,37 грн. та 15 789,15 грн. відповідно.
У відповідності до статті 33 Господарського кодексу України сторони повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
За змістом статті 231 Господарського кодексу України, за порушення строків виконання зобов'язання за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Суд обґрунтовано відмовив у стягненні з відповідача 7 % штрафу в сумі 13179,23 грн., оскільки правовідносини між сторонами виникли у 2003, тому відповідно до частини 2 пункту 5 Прикінцевих положень Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
З доводами представника відповідача щодо того, що суд першої інстанції при постановленні рішення не прийняв до уваги норми статті 1, 5 Закону України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” від 20.02.2003 № 554-IV, судова колегія апеляційної інстанції погодитись не може, оскільки відповідно до пункту 1.3 укладеного між сторонами договору, газ, який постачається за даним договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій. Відтак, відповідач не визначив яка частина газу використовувалась для потреб саме населення, зокрема, посилаючись на вказаний закон, не надав розрахунок боргу станом на 01.08.2003.
На думку судової колегії, апелянт не обґрунтував свої вимоги належним чином, тому ці вимоги не підлягають задоволенню, як не доведені.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення місцевим господарським судом вимог статті 38 Господарського процесуального кодексу України не є обгрунтованими. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з достатності наданих сторонами доказів. Доведення обставин, на які посилається відповідач, покладено на сторону у спорі.
Зазначене твердження в апеляційній скарзі суперечить процесуальним повноваженням суду апеляційної інстанції, яка не може приймати додаткові докази, якщо заявник не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає рішення господарського суду постановленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.02-27.02.2006 у справі № 2-16/4286-2006 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" залишити без задоволення.
Головуючий суддя Ю.В. Борисова
Судді В.М. Плут
Г.К. Прокопанич