ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА  

09 липня 2007 р.                                                             Справа  № 11/84

За позовом   Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,  м. Ужгород

До відповідача   Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонус", м.Свалява

про  стягнення   2400 грн. штрафних санкцій.

                Суддя Л.М.Якимчук

ЗА УЧАСТЮ ПРЕДСТАВНИКІВ СТОРІН:

Від позивача: - Шибаєв А.М.    –представник,  довіреність  від  10.01.2007.

Від відповідача:  - не з"явився.   

СУТЬ СПОРУ:  Позивачем заявлено позов до відповідача про стягнення         2400грн. адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів,  передбаченого статтею 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі Закон). Зокрема, відповідно до вимог вказаної статті відповідач повинен  був працевлаштувати 1 інваліда, однак,  не працевлаштував, що вбачається із поданого до відділення звіту (форма 10 ПІ річна  „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2006 рік).

            Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі,  просить задоволити позовні вимоги повністю.

       Відповідач у запереченні на позовну заяву позовні вимоги не визнав, посилаючись на статтю 18 Закону, відповідно до  якої  працевлаштування інвалідів   здійснюється  центральними органами  виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами  місцевого самоврядування,  громадськими організаціями інвалідів.

           Обов"язок  ведення обліку  інвалідів, які потребують  працевлаштування, а також сприяння їх працевлаштуванню  покладено на  державну службу зайнятості.  Певні функції   у цьому плані   покладені на органи Мінпраці та соціальної політики, місцеві ради і громадські організації інвалідів. Отже, у підприємства  виникає обов"язок  працевлаштувати  інваліда за наявності пропозиції вказаних органів, або у разі самостійного звернення інваліда з таким проханням.    

        Крім того, відповідач зазначає, що протягом 2006 року інформував  органи працевлаштування  про наявність  вільних робочих місць та вакантних  посад, на яких може використовуватись праця інвалідів, однак такі службою зайнятості не направлялись.                                

                  У судовому засіданні 25.06.2007 оголошувалась перерва до 12.00год. 09.07.2007.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін,

СУД ВСТАНОВИВ:

Частиною першою ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875 –ХІІ  від 21.03.1991, з подальшими змінами та доповненнями (далі Закон), для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, встановлено норматив робочих місць  для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Пунктом 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету  Міністрів України від  03.05.1995 № 314 „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (далі Положення) встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 01 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середню облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;  інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Згідно з п.3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозоології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. А пунктом  2 Положення передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.

Відповідно до  ч.1 ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Отже, на підприємство  не покладається обов’язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов’язок створювати робочі місця для працевлаштування  інвалідів та інформувати про кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

  Відповідач подав суду   копії звітів про наявність  вільних  робочих місць (вакантних посад) та потребу  в працівниках (форма № 3-ПН)  станом на січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2006 року,  в яких зазначено про наявність одного робочого місця  для працевлаштування інваліда. Крім того, відповідач подав суду копію  листа Свалявського районного центру зайнятості від 24.01.2007 №25, в якому зазначено, що ТОВ "Бонус" (відповідач)  протягом 2006 року щомісячно  подавав  звіти форми 3-ПН про наявність  вільних робочих місць та вакантних  посад, у яких вказував про потребу у водії автотранспортного  засобу -  інваліда ІІІ групи. У листі також вказано, що протягом  2006 року  у Свалявський  РЦЗ  не звертались інваліди за професією водій автотранспортних засобів, а  отже, не направлялись на підприємство відповідача.

 Отже,   відповідач виконав передбачений  Законом обов"язок   щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та повідомив органи працевлаштування інвалідів  про їх наявність.   Разом з тим, позивач не подав докази про те, що у 2006 році на підприємство направлялись для працевлаштування інваліди, або ж вони самі звертались до відповідача, а той відмовив  у їх  працевлаштуванні.

З огляду на викладені обставини, суд не вбачає вини відповідача у тому, що на його підприємстві не працевлаштовано передбачену  Законом  кількість інвалідів.

Відповідно до статті 71 Кодексу  адміністративного судочинства кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.

       Всебічно дослідивши всі обставини справи суд  прийшов до висновку, що  відповідач поданими доказами спростував  твердження позивача про те, що він у 2006 році не створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, відповідно до встановленого  Законом нормативу, а позивач  не довів, що інваліди направлялись  для працевлаштування на підприємство відповідача і не працевлаштовані останнім.

       Керуючись ст.ст. 17, 18,  21, 69, 71, 86, 94, 98, 158, 162, 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. У задоволенні позову вімовити повністю.

2. Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                 Якимчук Л.М.