Справа № 2а-1784/09

Постанова

Іменем України

18 лютого 2010 року                                                                        м. Бердянськ

16-50 годин

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі головуючого -  судді Панченко О.М.,

розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у місті Бердянську Запорізької області про відновлення пропущеного строку для звернення до суду, зобов’язання до нарахування та виплати  щомісячної державної соціальної допомоги  „дітям війни”,

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що вона народилася 1940 року  і,  відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”,  відноситься до цієї категорії громадян та має право на виплату щомісячної доплати до основної пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком,  починаючі з 01.01.06 року.

Дію цього положення Закону щодо підвищення пенсії було призупинено Законами „Про Державний бюджет України на 2006 рік”  та „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, тому їй не нараховувалася та не виплачувалася вказана доплата. В 2008 році позивачу виплачувалася надбавка в обмеженому розмірі.

 Зазначає також, що вона звернулася до позивача письмово з вимогою про нарахування їй, як дитині війни, відповідної доплати, але їй було відмовлено.

Посилаючись на рішення Конституційного Суду України № 6 рп/2007 від 09.07.07 року та № 10-рп/2008 від 22.05.08 року, якими  визнано неконституційними відповідні норми Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесенні змін до деяких законодавчих актів України», позивач просить відновити пропущений строк для звернення до суду, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на її користь недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період 2006-2009 року в сумі 5116,00  гривень.

В судове засідання позивач не з’явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутності.

Представник відповідача до судового засідання не з’явився, подав письмові заперечення, в яких посилається на те, що дія статті 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.04 року була зупинена Законом України „Про державний бюджет України на 2006 рік”, а після внесення змін до останнього – було передбачене поетапне запровадження такого підвищення. Також дія цієї  норми була зупинена на 2007 рік Законом України  „Про державний бюджет України на 2007 рік”. В 2008 році механізм реалізації положень ст. 6 ЗУ № 2195 врегульовано шляхом внесення змін до цієї статті ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесенні змін до деяких законодавчих актів України», згідно з яким до пенсії виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, а саме – 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, яки втратили працездатність. В наступному це питання було врегульоване постановою КМУ № 530 від 28.05.08 року.

Вважає, що Пенсійний Фонд протягом 2006-2009 років не мав   підстав для призначення та виплати вказаного підвищення пенсій, оскільки ст. 7 ЗУ № 2195 передбачає, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пункт 9 Положення „Про Пенсійний Фонд України” передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів ПФУ, отже, відповідач не мав використовувати кошти Фонду не за цільовим призначенням.

Представник відповідача посилається також на невизначеність розміру пенсії,  з якої слід розраховувати підвищення, оскільки вважає, що згідно зі статтею 28 ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначений цим законом мінімальний розмір пенсії  застосовується тільки для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до цього Закону.

Також представник зазначає, що законом не визначено механізм розрахунку підвищення пенсії, не визначається яким органом, за який рахунок та з яких джерел має виплачуватися пенсія, в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата пенсії.

Відповідач також просить застосувати наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду. Просить в позові відмовити.

Аналізуючи надані в справі докази, суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено, що позивач є пенсіонером та має статус дитини війни, що підтверджується наявним у неї посвідченням.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності 01.01.06 року,  дітям війни пенсія підвищується на 30 % мінімального розміру пенсії за віком.

Відповідно ч.2 ст. 99 КАС України  для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 2 ст. 100 КАСУ, якщо  суд  визнає причину пропуску строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається у встановленому  порядку.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів.  Проте, суд вважає, що позивачем не надано переконливих доказів того, що вона пропустила строк з поважної причини, а її юридична необізнаність не може слугувати підставою для поновлення строку, оскільки мова йдеться про нормативні акти та рішення Конституційного Суду України, які офіційно оприлюднюються в засобах масової інформації.

За таких обставин суд вважає, що права позивача за період, що передує 15.01.09 року, захисту не підлягають через пропущення строку звернення до суду відповідно до ст. 100 КАСУ.

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просить про збільшення державної соціальної допомоги, тоді як фактично отримує пенсію. Суд приймає до уваги, що позивач не розрізняє цих понять, тому вважає за необхідне відповідно до ч. 2 ст. 11 КАСУ вийти за межи  позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача.

 Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 були визнані неконституційними положення пункту 41 розділу ІІ ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесенні змін до деяких законодавчих актів України». Отже, з цього часу позивач набув право на отримання щомісячної доплати до основної пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком на протязі 2008 року.

На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком законодавче визначений тільки  ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.99 року, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної   заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. Отже, суд вважає заперечення відповідача щодо невизначеності розміру мінімальної пенсії для здійснення розрахунків необґрунтованими.

Крім того, відповідно до рішення  Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005р.,  що є джерелом національного права,  органи влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Заперечення щодо невизначеності органа виплати підвищення пенсії судом до уваги не приймаються, оскільки іншого державного органу, який здійснює виплату пенсії, крім ПФУ, законодавством не визначено. Пенсійний фонд діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою КМУ від 24.10.07 року № 1261, відповідно до п. 15 якого Пенсійний Фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до ЗУ «Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування» рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.

 Щодо невизначеності механізму,  джерел та процедури виплати, то це не є підставою для невиконання Закону.

Постанова КМУ від 28.05.08 року № 530 не має бути застосована виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача до нарахування і сплати невиплаченої за період з 15.01.09 по 31.12.09 року  пенсії є законними, обґрунтованими та мають бути задоволені.

Сторони не оспорюють, що на протязі  2008 року позивачу  виплачувалася доплата відповідно до постанови КМУ  «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» № 530 від 28.05.08 року,  якою передбачалася виплата підвищення до пенсії дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України  "Про  статус  ветеранів  війни, гарантії їх соціального захисту" та  "Про  жертви  нацистських
переслідувань») у таких розмірах:  з  22  травня  -  48,1  гривні,  з  1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні, тобто 10 відсотків від прожиткового мінімуму або,  відповідно, від мінімальної пенсії за віком.

Суд вважає, що за таких обставин  слід зобов’язати відповідача зробити  розрахунок з урахуванням здійснених виплат.

Як випливає зі змісту позовної заяви предметом спору по справі є бездіяльність органів пенсійного фонду щодо забезпечення права позивача отримати у період 2006-2009 роки підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Таким чином, керуючись принципом офіційності та визначеним у ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства, а також змістовим наповненням позову по цій справі, спрямованим на захист прав, порушених бездіяльністю відповідача, суд вважає за можливе з метою захисту прав позивача вийти за межі позовної заяви та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення, не нарахування та не виплати позивачу у період з 15.01.09 по 31.12.09 року підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

За таких обставин суд вважає, що слід задовольнити позов частково.

Керуючись ст. 8, 9, 11. 17, 99, 100, 128, 159-163 КАСУ, ст. 19, 152 Конституції України, рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України»  від 08.11.05 року за заявою № 63134/00, рішенням Конституційного Суду  України № 10-рп від 22.05.08 року, ст. 1, 6 ЗУ «Про

соціальний захист дітей війни», «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесенні змін до деяких законодавчих актів України», ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 ЗУ «Про прожитковий мінімум», суд

Постановив:

Адміністративній  позов  задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Бердянську щодо не призначення, не нарахування та не виплати ОСОБА_1 не отриманих у період з 15.01.09 року по 31.12.09 року сум підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розрахованої відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” та з урахуванням вимог ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України у м. Бердянську нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1, яка мешкає за адресою АДРЕСА_1, недоплачене підвищення до основної пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з 15.01.09 року по 31.12.09 року з урахуванням законодавчо визначеного розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого на час виплати, за відрахуванням раніше виплачених сум.

 В іншій частині позову відмовити.

 Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано протягом 10 днів з дня її складання в повному обсязі, а апеляційну скаргу – протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Бердянський міськрайонний суд в порядку, визначеному ст. 186 КАС України.

Суддя                                                                                 О.М.Панченко