Справа № 2-432/2010р.

                                                    Категорія 52

                              Р І Ш Е Н Н Я

                       І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

                             повний текст

   14 квітня 2010 року Ленінський районний суд міста  ОСОБА_1

в складі:      головуючого судді – Гаркуші О.М.

               при секретарі     – Грудіній А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Севастополі цивільну справу за позовом  ОСОБА_2 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітної плати та поновлення на роботі,

                             В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом  про поновлення на роботі на посаді менеджера складського терміналу з 18.01.2009 р., оскільки вважає, що звільнення було проведення незаконно, остаточний  розрахунок з ним не проведено, тому просив стягнути заборгованість по заробітної платі, починаючи з жовтня 2008 року по січень 2009р. виходячи з 4400 грн. щомісячно,  у розмірі 13200 грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2007-2008р.р. у розмірі 4000 грн., вихідну допомогу при звільненні 4000грн.,  заробітну плату за весь час примусового прогулу с 18.01.2009 року по теперішній час, моральну шкоду у сумі 2000грн. Вимоги мотивовані тим, що позивач був звільнений за скороченням штату працівників 18.01.2009 року, а розрахунку з ним відповідачем не проведено до теперішнього часу, також трудова книжка позивачу повернена не була.

Позивач, уточнивши позовні вимоги, просить суд поновити його на роботі  на посаді менеджера складського терміналу, стягнути з відповідача заборгованість по заробітної платі, починаючи з жовтня 2008 року по січень 2009р. виходячи з 4400 грн. щомісячно,  у розмірі 13200 грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2007-2008р.р. у розмірі 4000 грн., а також 74 800 грн.- заробітну плату за весь час примусового прогулу с 18.01.2009 року по теперішній час17місяців. Вимоги мотивовані незаконним звільненням, порушенням строку розрахунку з ним відповідачем та неповерненням трудової книжки . Інши вимоги позивачем не підтримані.                                            

Представник відповідача позов не визнав, пояснив, що позивач ніколи не був з позивачем у трудових відносинах, що ніякого трудової угоди з позивачем не укладалось. Представник відповідача також пояснив, що позивачем не надано суду доказів існування трудових відносин та того факту, що позивачем відповідачу передавалась трудова книжка. У зв’язку з чим просить у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Суд, вислухав пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, знаходить позов не підлягаючим задоволенню за наступними обставинами.

В матеріалах справи відсутні будь які письмові докази того, що трудові відносини між позивачем та відповідачем існували.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір – це угода між працівником та власником підприємства, установи, організації, уповноваженим ним органом, фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цей угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власні підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ст. 24-1 КЗпП України у разі укладення трудового договору між працівником та фізичною особою, фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівників до роботи зареєструвати укладений у письмової формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеним Міністерством праці та соціальної політики.

Відповідно до п.3 Порядку реєстрації трудового договору між працівником та фізичною особою, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 року № 260, при реєстрації трудового договору працівник, який влаштовується на роботу до фізичної особи, повинен подати паспорт, трудову книжку, довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код.

Як вбачається з матеріалів справи, трудовий договір в порядку, встановленому зазначеними нормами діючого законодавства України, між сторонами не укладався, про що свідчить також ОСОБА_4 міського центру зайнятості № 342 від 28.01.2010(а.с.196) щодо відсутності в електронної базі відповідної інформації.  

У відповідності до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду  судами трудових спорів» згідно ст.. 24 КЗпП України  укладання трудової угоди оформлюється  наказом чи розпорядженням власника  підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладанням трудової угоди незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлено , якщо робота проводилася за  розпорядженням чи з відома  власника чи уповноваженого органу.          

Підтверджуючи існування між сторонами трудових правовідносин ОСОБА_2 наполягав на тому, що він був фактично допущенний до роботи, хоча ніякі документи про прийняття на роботу не оформлялися. Також позивач в обґрунтування своїх позивних вимог, надав суду відомість про нарахування заробітної плати, яка не підписана, не скріплена печаткою, та копію наказу про звільнення.

На існування між сторонами трудових відносин, на думку позивача, також свідчать пояснення свідків.

Так, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що працювала у ФОП ОСОБА_3 на посаді касиру з 2005 року, з нею ФО СПД ОСОБА_3 укладав трудову угоду та у неї про це є запис у трудової книжки підтвердила що ОСОБА_2 працював у ФОП ОСОБА_3 на посаді менеджеру терміналу, нею йому видавалася заробітна платня у розмірі 4400 грн.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що він працював у ФОП ОСОБА_3 в якості начальника транспортно-експедиційного відділу з квітня 2002 року по лютий 2009 року, з ним укладалася трудова угода та є запис про це у трудової книжки. Пояснив, що позивач працював на посаді менеджера терміналу у ФОП ОСОБА_3, він бачив, як позивач отримував у кассізаробітну платню, але ж суму він не знає.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що працювала у ФОП ОСОБА_3 з 2007 року в якості оператору комп’ютерного набору, з грудня 2007 року працює менеджером по персоналу. Пояснила, що ОСОБА_2 заповнював три екземпляра трудового договору, передавав їй паспорт та оригінал трудової книжки, ці документи вона направляла у місто Сімферополь, та не може пояснити точно поверталися чи вони з Сімферополя.

Таким чином, всі свідки підтвердили свої підписи у відомостях про отримання заробітної плати, що були витребувані у відповідача  починаючи з 2007 по жовтень 2008р. ,  але ж , жоден зі свідків , включаючи касира підприємства ОСОБА_5 не може пояснити , чому прізвище позивача відсутнє, список працівників не містить не тільки прізвища позивача , а й його посаду, жоден зі свідків не підтвердив, що ОСОБА_2 був прийнятий на роботу саме ОСОБА_3, що між позивачем та відповідачем існували трудові стосунки, та укладалася трудова угода, оскільки з показань свідка ОСОБА_7 вбачається , що вона не пам’ятає, поверталася з головного офісу трудова угода , підписана СПД ОСОБА_3. Таким чином , показання свідків не конкретні , протеречиві, викликають сумніви у суду , не містять відомостей про розмір заробітної плати позивача, тому не можуть бути  покладені у підставу рішення.

Не містять ці відомості і також письмові матеріали справи.

Виходячи з наведеного, у суду не викликає  сумнівів той факт, що трудові стосунки між позивачем та відповідачем не оформлювалися, трудова угода не укладалася, в табелях, які є в матеріалах справи – позивач відсутній. Проте свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, та свідок ОСОБА_7 (ОСОБА_8О.)  табелях та відомостях присутні, та з вказаними свідками укладалася трудова угода, яка укладена у відповідності до норм закону.

Надані позивачем копії відомостей про нарахування заробітної плати за серпень 2008р., наказ про звільнення не можна визнати належними доказами по справі, оскільки вони належним чином не оформлені, не містять підписів інших працівників про отримання заробітної плати, тому викликають сумніви у їх достовірності.    

Таким чином , вимоги позивач про поновлення на роботі на посаді менеджера терміналу, стягнення заборгованості по заробітної платі, компенсації за невикористану відпустку, середньої заробітної за час вимушеного прогулу позивачем не доказані , протиречать письмовим доказами, наданим відповідачем , тому задоволенню не підлягають у повному об’ємі.

На підставі ст.88 ЦПК України у зв’язку зі звільненням позивача від сплати держаного мита та відмовою у позові, судові витрати приймаються на рахунок держави.

На підставі ст. 47, 83, КЗпП України, ст.ст. 10,11,60,179,212,215 ЦПК України, суд

                                 В И Р І Ш И В :

 В задоволені позову відмовити у повному обсязі.

    Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Севастополя, шляхом подачі апеляційної скарги в Ленінський районний суд м. Севастополя протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження може бути подана протягом десяти днів з дня оголошення рішення суду.

                          Суддя - підпис

копія вірна:

Суддя Ленінського районного

суду міста ОСОБА_1 Гаркуша