__________________________________________________________________________                                                

                                                                                                                          Справа № 2-1269/10.                        

                              РІШЕННЯ

                       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 березня 2010 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого-судді:     Сватаненка В.І.

за участю секретаря:     Ящук Л.В.,

представників: позивача – ОСОБА_1,  відповідача – ОСОБА_2, третьої особи ТОВ «Іллічівська контейнерна компанія» - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом: АПМ ОСОБА_4 до ОСОБА_5 Зиновьєвича; треті особи: Івент Пленнінг Софтвер Лімітед, ТОВ «Іллічівська контейнерна компанія», ОСОБА_6 - «Про стягнення суми заборгованості за кредитною угодою з фіксованою процентною ставкою», -

                                                        ВСТАНОВИВ:

3.08.2009 року позивач - Компанія «АПМ ОСОБА_4В.» звернувся до суду з позовом до відповідача - ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитною угодою від 8.04.2008 року з фіксованою процентною ставкою, по якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму у розмірі 22471800 доларів США, що по курсу НБУ станом на 28.07.2009 року становить 172133988 грн., посилаючись на те, що 8.04.2008 року між позивачем «АПМ ОСОБА_4В.» та «Івент Пленнінг Софтвер Лімітед» був укладений кредитний договір відповідно до якого позивач надав «Івент Пленнінг Софтвер Лімітед» кредит у сумі 19500000 доларів США, з фіксованою щорічною ставкою 14,5% річних, а позичальник був зобов’язаний повернути кредит та сплатити всі інші суми за договором не пізніше 31.12.2008 року. З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору 21.04.2008 року відповідачем - ОСОБА_5 був підписаний лист персональної поруки, який було акцептовано позивачем. Вказаний лист поруки позивач з посиланням на ст. ст. 553, 554, 639 ЦК України вважає договором поруки, у зв’язку з чим відповідачем були взяті на себе зобов’язання щодо забезпечення виконання зобов’язання позичальника перед позивачем, а також прийнята відповідальність за порушення зобов’язань позичальника за кредитним договором, оскільки на момент звернення до суду із позовом «Івент Пленнінг Софтвер Лімітед» та поручитель ОСОБА_5 не виконали зобов’язання за кредитною угодою в частині повернення суми кредиту та сплати відсотків.

Представник позивача позов підтримав, просить суд його задовольнити у повному обсязі, а також з посиланням на норми ст. ст. 5, 8, 47 ЗУ «Про міжнародне приватне право» наполягав на застосуванні норм матеріального права Англії, як на право, що було обрано сторонами в листі персональної поруки. На підтвердження своїх аргументів позивач надав суду висновок з питань англійського права у спорі Компанії «АПМ ОСОБА_4В.» проти ОСОБА_5, який був залучений до матеріалів справи.

Представник відповідача позов не визнав, з заявленими доводами не погодився, заперечував проти його задоволення, посилаючись на те, що лист персональної поруки від 21.04.2008 року не може розцінюватись як спосіб забезпечення виконання грошового зобов’язання, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства України укладення договору поруки передбачає дотримання певних вимог, а саме: порука може виникати виключно на підставі договору (ст. 553 ЦК України) і не може виникати на підставі листа; підписаний ОСОБА_5 лист є одностороннім правочином, а тому внаслідок недотримання його нотаріальної форми це призводить до нікчемності такого правочину (ст. 219 ЦК України); при вчиненні листа персональної поруки не була отримана письмова згода дружини відповідача – ОСОБА_7, що є порушенням вимог ст. ст. 368, 369 ЦК Україна та ст. ст. 60, 65 СК України. Внаслідок вказаних обставин та з посиланням на ст. 203, 215 ЦК України представник відповідача зазначає, що лист особистої поруки не може створювати ніяких правових наслідків, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

При розгляді даної справи відповідач наполягає на застосуванні норм матеріального права України, оскільки на його думку застосування до спірних правовідносин норм матеріального права Англії порушить вимоги ст. ст. 1, 5, 10, 12, 14, 16, 31, 43, 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право».

Представник третьої особи - Компінії «Івент Пленнінг Софтвер Лімітед» в дане судове засідання не з*явився без поважних причин, але під час попереднього судового засідання позовні вимоги підтримав та наполягав на застосуванні при розгляді спору права Англії, а норми цивільного законодавства України не повинні братися судом до уваги, оскільки вони не можуть бути застосовані при регулюванні листа особистої поруки  подружжя.

Представник третьої особи – ТОВ «Іллічівська контейнерна компанія» проти позову заперечував з підстав, що викладені в письмових поясненнях, за якими в порушення вимог закону не була отримана письмова згода дружини відповідача, що є порушенням ст. ст. 63, 65 СК України та ст. ст. 368, 369 ЦК України; укладення правочину поруки шляхом оформлення замість договору листа є порушенням вимог ст. ст. 202, 219, 553, 626 ЦК України. В судовому засіданні наполягав на застосуванні матеріального права України при розгляді справи по суті.

Судом у якості третьої особи без самостійних вимог був залучений громадянин ОСОБА_8 ОСОБА_6, необхідність залучення якого обґрунтована тим, що одночасно з наданням листа особистої поруки відповідачем, 21.04.2008 року такий самий гарантійний лист був підписаний також ОСОБА_9, який в подальшому змінив прізвище на ОСОБА_6. Як вбачається зі змісту вказаного листа, він датований тією ж датою - 21.04.2008 року, адресований позивачу, стосується того ж кредитного договору від 21.04.2008 року та тієї ж суми боргу - 19,5 млн. доларів США. Суду були надані належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують факт зміни прізвища «Почиковський» на «Патурідіс», копія листа персональної поруки, а також докази того, що ця особа постійно мешкає в м. Одесі, Україна.

Представник третьої особи - ОСОБА_6 позов не визнав та наполягав на застосуванні до спірних правовідносин поруки норм матеріального права України з тих самих підстав, що були зазначені в запереченнях відповідача – ОСОБА_5

Суд, вислухавши доводи, думку та пояснення учасників судового розгляду, ознайомившись з матеріалами справи та наданими доказами, вважає позов не підлягаючим задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України, тобто на підставі права України, а право Англії не може бути застосовано.

По справі встановлені наступні фактичні обставини.

8.04.2008 року між «АПМ ОСОБА_4В.» (позикодавець, зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1, Нідерланди) та «Івент Пленнінг Софтвер Лімітед» (позичальник, зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2) був укладений кредитний договір, який був підписаний представниками кредитора та позичальника і не було скріплено печатками сторін.

Відповідно до умов п. 2.1., 3.1. кредитного договору позивач надав «Івент Пленнінг Софтвер Лімітед» кредит у сумі 19500000 доларів США, з фіксованою ставкою 14,5% річних. Згідно з п. 4.1. кредитного договору, позичальник був зобов’язаний повернути кредит та сплатити всі інші суми за договором не пізніше 31.12.2008 року. Зокрема, в розділі 1 кредитного договору передбачено, що «Дата Повернення» - означає відносно кредиту та згідно з пунктом 6.3 договору - 31 грудня 2008 року. В п. п. 4.1 розділу 4 кредитного договору зазначено, що позичальник повинен виплатити транші та інші, належні до виплати в той період суми в повному обсязі не пізніше 31 грудня 2008 року. Термін дії договору не продовжувався, його суттєві умови не змінювались, про що зазначено представником позивача в позовній заяві, а термін виконання основного зобов’язання був визначений як – не пізніше 31.12.2008 року.

В п. 1.1. ст. 1 кредитного договору (визначення термінів) кредитор і позичальник узгодили визначення терміну «Забезпечувальні Документи» серед яких не зазначені листи персональної поруки, підписані ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

В п. 17.1. кредитного договору зазначено, що даний договір регулюється та тлумачиться відповідно до права Англії. В п. 17.2. кредитного договору вказано, що позичальник погоджується на користь кредитора, що будь-який судовий позов або провадження, стосовно даного договору, або у зв’язку з ним відносно позичальника або його активів, можуть бути передані до судів Англії. Підпорядкування такій юрисдикції не обмежує (і не повинно тлумачитись як таке, що обмежує) право будь-якого кредитора розпочати судове провадження відносно позичальника в суді будь-якої іншої відповідної юрисдикції, або ініціювання судового провадження в будь-якій, або декількох юрисдикціях не повинно перешкоджати початку судового провадження в будь-якій іншій юрисдикції, незалежно від того, одночасно, або ні.

16.04.2008 року позичальником «Івент Пленнінг Софтвер Лімітед» була надана кредитору кредитна заявка з посиланням на кредитний договір від 8.04.2008 року з вимогою про надання траншу в розмірі 19500000 доларів США в термін до 18.04.2008 року. Одержувачем грошових коштів було зазначено ТОВ «Іллічівська контейнерна компанія», та зазначене наступне призначення платежу - «Внесення коштів на формування статутного капіталу ТОВ «ІКК» відповідно до протоколу ТОВ «ІКК» №4 від 1.02.2008 р. Платіж від імені та за дорученням Компанії «Івент Пленнінг Софтвер Лімітед», а також зазначено призначення платежу - «За «Івент Пленнінг Софтвер Лтд». Кошти на формування уставного капіталу ТОВ «ІКК» відповідно до протоколу № 4 від 1.02.08».

Факт надання грошових коштів позичальнику «Івент Пленнінг Софтвер Лімітед» підтверджується копією банківської виписки від 21.04.2008 року, з якої вбачається, що грошові кошти в сумі 19500000 доларів США були переведені від «AP Moller Maersk» від імені та в інтересах «Event Planning Software Limited» з призначенням платежу «На формування статутного капіталу ІКК від Івент ПС Лтд». Дана обставина не заперечується представниками «Івент Пленнінг Софтвер Лімітед» та ТОВ «Іллічівська контейнерна компанія».

21.04.2008 року ОСОБА_5 та ОСОБА_9 були підписані листи особистої поруки, які викладені англійською та російською мовами, місцем підписання листів зазначено м. Іллічівськ, Україна, з яких вбачається, що поручителі ознайомлені зі змістом та умовами кредитного договору від 8.04.2008 року; що поручителі гарантують належне виконання зобов’язань по кредитному договору від 8.04.2008 року, а також, що листи регулюються та тлумачаться у відповідності до права Англії. Разом з цим, жоден з листів особистої поруки не містить визначення компетентного суду, на розгляд якого мають бути передані спори, що можуть виникнути у зв’язку з цими листами.

Оскільки на думку позивача термін повернення кредиту сплинув 31.12.2008 року, а позичальник «Івент Пленнінг Софтвер Лімітед» не виконав належним чином свої зобов’язання з повернення суми кредиту та відсотків, позивач звернувся до ОСОБА_5 з листом вимогою від 7.05.2009 року.

При цьому, суду не було надано ніяких доказів того, що позивач звертався безпосередньо до позичальника - «Івент Пленнінг Софтвер Лімітед» з вимогою про повернення суми позики, або докази відмови позичальника повернути кредит. Представник позивача в судовому засіданні пояснив це тим, що спірні відносини, що пов’язані з кредитною угодою та порукою підпорядковані праву Англії, яке не передбачає необхідності звертатися до боржника за належним виконанням, а надає право кредитору відразу пред’являти вимогу поручителю.

У зв’язку з цим, 7.05.2009 року позивач направив ОСОБА_5 лист-вимогу, викладений англійською мовою та підписаний від імені «АПМ ОСОБА_4В.» двома особами – ОСОБА_10 (директор) та ОСОБА_11 (повірений), але доказів того, що вказаний лист-вимога від 7.05.2009 р. був вручений ОСОБА_5 позивачем надано не було. Представник позивача також пояснив в судовому засіданні, що наразі немає можливості надати такі докази. Оскільки після направлення вказаного листа-вимоги на адресу ОСОБА_5, останнім не було вчинено ніяких дій, спрямованих на повернення кредиту та сплату відсотків, позивач 3.08.2009 року звернувся з позовом до суду, вимагаючи виконання зобов’язань за кредитним договором від 8.04.2008 року від ОСОБА_5 як поручителя боржника - «Івент Пленнінг Софтвер Лімітед», а саме – сплати тіла кредиту та відсотків за користування ним.

Сторонами в листах особистої поруки не було вирішено питання про підсудність спорів, що пов’язані з листами персональної поруки, зважаючи на приписи ст. ст. 2, ч. 1 ст. 8, ч. 1 109, 414 ЦПК України,  п. 2 ч. 1 ст. 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право», приймаючи до уваги те, що позивач сам обрав Київський районний суд м. Одеси як суд, розташований за місцем проживання відповідача – фізичної особи, суд вважає за можливе розглянути даний спір із застосуванням норм Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 року № 2709-IV (зі змінами та доповненнями).

Частина 1 ст. 2 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України та ЗУ «Про міжнародне приватне право».

Стаття 414 ЦПК України вказує, що підсудність судам України цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземці, а також у спорах, в яких хоча б одна із сторін, які беруть участь у спорі, проживає за кордоном, визначається законами України.

Пункт 2 ч. 1 ст. 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право» передбачає, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом серед іншого і в таких випадках - якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення.

Загальні правила територіальної підсудності, за якими позов може бути пред'явлений до суду за місцем проживання громадянина або знаходження юридичної особи, діють і щодо цивільних справ з іноземним елементом. Так, ч. 1 ст. 109 ЦПК України передбачає, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання. Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК встановлює інший вид підсудності.

Частина 1 ст. 5 ЗУ «Про міжнародне приватне право» передбачає, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про міжнародне приватне право», правочини та інші дії учасників приватноправових відносин, спрямовані на підпорядкування цих відносин праву іншому, ніж те, що визначається згідно із цим законом, в обхід його положень, є нікчемними. У цьому разі застосовується право, яке підлягає застосуванню відповідно до норм цього Закону.

Колізійні норми щодо правового статусу фізичних осіб визначені розділом ІІ ЗУ «Про міжнародне приватне право».  Зокрема, ч. 1 ст. 16 ЗУ «Про міжнародне приватне право» вказує, що особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Особистий закон фізичної особи є одним з поширених колізійних принципів в міжнародному приватному праві, що визначають правосуб’єктність фізичної особи та застосовується для вибору права при регулюванні правовідносин, за участю іноземних суб’єктів.

Як вбачається з матеріалів справи, підписуючи лист особистої поруки, відповідач діяв як фізична особа. Оскільки гарантійний лист був підписаний фізичною особою – громадянином України, його особистим законом є право України, а відтак підпорядкування листа поруки іншому праву (праву Англії), ніж те, що визначено згідно з нормами вказаного Закону, є нікчемним відповідно до ст. 10 ЗУ «Про міжнародне приватне право».

Згідно з ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про міжнародне приватне право» зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ЗУ «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із ст. ст. 5, 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

На думку суду, застосування до фізичної особи норм права іноземної держави в даному випадку не відповідає вимогам норм ЗУ «Про міжнародне приватне право», оскільки ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про міжнародне приватне право» вказує, що норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно несумісних з основним правопорядком (публічним порядком) України. У таких випадках застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок з правовідносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України.

Норма ч. 1 ст. 14 ЗУ «Про міжнародне приватне право» вказує, що правила цього закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню. Норми цивільного законодавства України, які регулюють загальні питання укладання, зміни, розірвання та дійсності правочинів, а також питання укладення, дії та припинення поруки є імперативними, а отже підлягають обов’язковому застосуванню при вирішенні даного спору.

Виходячи з системного тлумачення норм ЗУ «Про міжнародне приватне право», застосування до спірних відносин норм права Англії призвело б до порушення застереження про публічний порядок, що міститься в ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про міжнародне приватне право».

Така думка суду також відповідає правовим позиціям щодо застосування іноземного права, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.12.1999 року «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України», в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 року «Про практику розгляду судами корпоративних спорів.

Таким чином, відповідно до норм ст. ст. 5, 10, 12, 14, 16 ЗУ «Про міжнародне приватне право», застосуванню при розгляді даного спору підлягають імперативні норми права України до яких відноситься і ЦК України, який регулює правовідносини, пов’язані з порукою.

Зважаючи на викладене дана справа розглядається судом на підставі норм матеріального права України.

Доводи представника відповідача про невідповідність листа поруки нормам чинного законодавства України, суд оцінює критично виходячи з наступного.

Частина 1 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України), а також правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Частиною 1 ст. 209 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Відповідачем не зазначена норма закону, яка передбачала б обов’язкове нотаріальне посвідчення правочину, яким оформляється порука.

Стосовно посилань представника відповідача на порушення ст. ст. 368, 369 ЦК Україна та ст. ст. 60, 65 СК України, які нібито призводять до недійсності правочину та відсутності правових наслідків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов'язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником шляхом відшкодування у грошовій формі того, що не було виконане боржником. Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання (як правило, грошового), а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю; договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, а відтак суд, не може застосовувати положення ст. 65 СК України до цих правовідносин, згідно з якою згода подружжя вимагається у разі розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, оскільки чинним законодавством України не передбачена обов’язковість укладення поруки у вигляді нотаріально посвідченого договору, зважаючи на те, що порука не є розпорядженням спільним майном подружжя, у суду відсутні підстави вважати листи персональної поруки недійсними з моменту їх надання, як на цьому наполягає відповідач.

Незважаючи на те, що суд не погоджується з аргументами, наведеними в запереченнях відповідача та з аналогічними за змістом поясненнями представників ТОВ «Іллічівська контейнерна компанія», та ОСОБА_6, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову «АПМ ОСОБА_4В.».

Порука є акцесорним зобов’язанням та одним зі способів забезпечення виконання основного зобов’язання (ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ч. 2 ст. 553 ЦК України).

Частина 1 ст. 554 ЦК України вказує, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Частина 2 цієї ж статті передбачає, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України). Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Частина 1 ст. 553 ЦК України передбачає, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Відповідно до 3 ст. 553 ЦК України поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Згідно ч. 3 ст. 554 ЦК України особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (ст. 559 ЦК України).

 Сторони основного зобов’язання чітко визначили термін виконання основного зобов’язання – 31.12.2008 року (п. п. 4.1. та 6.3. кредитного договору). Разом з цим, порука не була оформлена сторонами у вигляді підписаного обома сторонами договору поруки, а листи не містять вказівки на строк, після закінчення його порука припиняється. Таким чином, на думку суду в даному випадку порука припиняється згідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, а саме –  протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто:  його закінчення є підставою для припинення поруки; у випадку пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не може бути поновлено, зупинено чи перервано з підстав, передбачених у ст. ст. 263, 264, ч. 5 ст. 267 ЦК України; суд зобов'язаний самостійно застосовувати норми про строк на відміну від строку позовної давності, який застосовується судом за заявою сторін; у випадку, якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно одержаного кредитором.

З текстів листів особистої поруки, що були підписані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь «АПМ ОСОБА_4В.» вбачається, що сторонами не був встановлений термін дії поруки. Розділом 1 та п. 4.1. кредитного договору був чітко визначений термін виконання основного зобов’язання – не пізніше 31.12.2008 року.

У випадку, якщо боржник дійсно не виконав належним чином свої зобов’язання з повернення кредиту (відносно чого позивачем не було надано відповідних доказів) та з урахуванням приписів ч. 4 ст. 559 ЦК України, позивач повинен був звернутися з вимогою до поручителя не пізніше 6 місяців з дати, що була встановлена для виконання основного зобов’язання - 31.12.2008 року, тобто – не пізніше 1.07.2009 року.

 З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду лише 3.08.2009 року та ухвала про прийняття справи до провадження була винесена судом 3.08.2009 року, тобто, позивачем не було пред’явлено до поручителя вимоги (позову) в межах встановленого законом шестимісячного терміну, а строк, встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України є преклюзивним.

Виходячи із того, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а строком існування (дії) самого зобов'язання поруки (преклюзивність строку), право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. З огляду на вказане, суд оцінює використовуваний в ч. 4 ст. 559 ЦК України термін «вимога» в широкому значенні - маючи на увазі будь-яку вимогу кредитора до поручителя, в тому числі і позовну. Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія, і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

Судом встановлено, що позов Компанії «АПМ ОСОБА_4В.» до поручителя ОСОБА_5 було заявлено з пропуском шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України.  Відтак суд вважає, що з огляду на пропуск преклюзивного строку, що мав обчислюватися з дати, встановленої для виконання основного зобов’язання - 31.12.2008 року, матеріальні правовідносини поруки припинилися, а чинним законодавством України не передбачена можливість поновлення пропущеного строку на пред’явлення позову до поручителя.

Відносно посилань позивача на лист від 7.05.2009 року, суд вважає, що такий лист не може вважатися пред’явленням вимоги, оскільки по-перше, позивачем не надано жодних доказів вручення цього листа поручителю, а по-друге, судова практика судів касаційної інстанції виходить з того, що під «пред’явленням вимоги» розуміється саме пред’явлення позову до поручителя, а не направлення листа або претензії. У випадку ж пропуску цього строку, порука припиняється. ( Постанова Вищого Господарчого Суду України від 11.02.2008 року № 20/139, яка була залишена в силі Постановою Судової палати у господарських справах ВС України від 3.06.2008 року).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує також питання про наявність інших фактичних даних (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. З огляду на це суд вважає принципово важливим для розгляду даної справи той факт, що звернення з позовом до суду відбулося з пропущенням граничного терміну, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України.

На підставі матеріалів справи судом було встановлено, що 21.04.2008 року ОСОБА_5 та ОСОБА_9 були підписані ідентичні листи особистої поруки. Через місяць після підписання листа особистої поруки прізвище «Почиковський» було змінено на «Патурідіс», що підтверджується нотаріально посвідченою копією рішення голови державної адміністрації ному Салоніки від 23.05.2008 року (апостиль № 167 від 10.07.2008 року).

На момент розгляду справи ОСОБА_6, який є громадянином ОСОБА_8, зареєстрований та постійно проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується посвідкою про право на постійне проживання від 28.05.2009 року.

Частина 1 ст. 553 ЦК України передбачає, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Відповідно до 3 ст. 553 ЦК України поручителем може бути одна особа або кілька осіб, а згідно ч. 3 ст. 554 ЦК України особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

З наведеного вбачається, що поручителем відносно позивача за кредитним договором від 8.04.2008 року фактично виступили дві особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які відповідно до ч. 3 ст. 554 ЦК України мали солідарно відповідати перед позивачем - «АПМ ОСОБА_4В.».

Частина 1 ст. 16 ЗУ «Про міжнародне приватне право» передбачає, що особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.  

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_6 є громадянином ОСОБА_8, але при цьому постійно мешкає в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції України).

На підставі вищевикладеного та з огляду на імперативність норм ст. ст. 553, 554, 559 ЦК України, суд прийшов до висновку про те, що відповідно до норм чинного законодавства України порука, яка була надана спів-поручителями ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (ОСОБА_9) за кредитним договором від 8.04.2008 року на користь Компанії «АПМ ОСОБА_4В.», припинилася 1.07.2009 року.

Вимоги кредитора до поручителів, пред’явлені після 1.07.2009 року не можуть підлягати задоволенню відповідно до чинного законодавства України внаслідок припинення правовідносин поруки. Разом з цим суд зазначає, що припинення поруки фізичних осіб відповідно до норм матеріального права України не позбавляє кредитора можливості звертатися з вимогами безпосередньо до боржника – компанії «Івент Пленнінг Софтвер Лімітед» відповідно до норм права, якому підпорядкований кредитний договір як основне зобов’язання.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212,  213, 214, 215, 223, 294  ЦПК України,  ст. ст. 15, 16, 553, 554, 555 ЦК України, ЗУ «Про міжнародне приватне право», суд, -                    

                                        ВИРІШИВ :

В задоволенні позову АПМ ОСОБА_4  до ОСОБА_5 Зиновьєвича, треті особи: Івент Пленнінг Софтвер Лімітед, ТОВ «Іллічівська контейнерна компанія», ОСОБА_6  - «Про стягнення суми заборгованості за кредитною угодою з фіксованою процентною ставкою» відмовити повністю.

Скасувати арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_5 Зиновьєвичу та скасувати заборону відчудження автомобіля Лексус ЛХ 570, держаний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_5 Зиновьєвичу, накладені ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 7.08.2009 року.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а також подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя :