№ 2-3307/08

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2008 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Мазурик О.Ф.

при секретарі Жигун Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Сімнадцята державна нотаріальна контора м. Києва про визнання заповіту та договору довічного утримання недійсними,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2008 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту та договору довічного утримання недійсними. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є рідною сестрою померлої ОСОБА_3 її сестра була одинокою. З 1980 року сестра лікувалася в Міській психоневрологічній лікарні № 1 та перебувала на обліку в Міському психоневрологічному диспансері № 2, періодично проходила курс лікування на стаціонарі, а в інший час лікувалась вдома та приймала ліки. Племінниця, відповідачка у справі, провідувала її дуже рідко, навіть не дивлячись на те, що проживала поблизу. Фактично померла спілкувалась лише з нею, ОСОБА_1, та її сім'єю. Після смерті сестри їй стало відомо, що 25.02.2006 року її сестра склала заповіт на користь ОСОБА_2 та 26.05.2006 року між померлою та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання. На її думку, відповідачка використовуючи хворобливий стан сестри та методи впливу, омани, з метою заволодіння майном померлої ввійшла в довіру до неї, скориставшись довірливістю та залежністю від одинокості, примусила її скласти заповіт та укласти з нею договір довічного утримання.

В судовому засіданні позивачка пояснила, що з позовною заявою до суду вона особисто не зверталася, а звертався її син, як представник, і тому не всі обставини, які викладені в позовні заяві відповідають дійсності. Але позов вона підтримує, тому що під час похорон відповідачка її образила, зробивши зауваження. Вважає, що вона як рідна сестра померлої має більше прав на її майно ніж племінниця. Але не заперечувала, що померла ОСОБА_3 постійно переживала за дітей відповідачки. При вирішені позову покладається на розсуд суду.

Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримав, просив суд позов задовольнити та визнати недійсним заповіт та договір довічного утримання, які підписані його рідною тіткою ОСОБА_3 на користь відповідачки, його двоюрідної сестри, недійсними, тому, що ОСОБА_3 хворіла психічним захворюванням, у неї постійно були галюцинації і як недієздатна особа не усвідомлювала своїх дій під час вчинення правочинів. ОСОБА_2 оманою змусила ОСОБА_3 підписати заповіт та укласти договір довічного утримання.

На початку судового розгляду представник позивача заявив клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи (посмертно). Суд відхилив клопотання як заявлене завчасно.

Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що померла ОСОБА_3 та позивачка ОСОБА_1 її рідні тітки. На протязі 15 років у ОСОБА_3 був тромбофлебіт, язви, постійно хворіла на бронхіт. Зазначила, що дійсно ОСОБА_3 лежала у лікарні Павлова, але ліків по психіатрії ніколи не приймала, так як боялася, що їй можуть щось підсипати чи поробити, а тому лікувалась народними методами про які дізнавалась з газет, які вона виписувала. ОСОБА_3 жила окремо, але, на прохання останньої, декілька разів на рік вона брала її до себе. В липні 2006 року, коли тьотя жила разом з нею, вона в її квартирі зробила ремонт. Тьотя постійно переживала за її дітей, хотіла прописати когось з них. Сама постійно нагадувала, щоб вона призвела нотаріуса. Тьотя була не ходяча, через що викликали нотаріуса до квартири.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі та пояснив, що у позивачів відсутні жодні докази того, що ОСОБА_3 була недієздатною. Крім того на момент підписання заповіту та укладення договору довічного утримання нотаріус перевірив, що у ОСОБА_3 було варикозне розширення вен, а тому вона не могла самостійно пересуватися, у зв'язку із чим нотаріус був запрошений до квартири.

Представник третьої особи - Головного управління юстиції у м. Києві у судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином. Надіслав на адресу суду письмові пояснення в яких зазначив, що державним нотаріусом Матвієнко ТВ при зверненні до неї ОСОБА_3 з проханням посвідчення заповіту та договору довічного утримання було додержано усіх норм та умов, встановлених Законом України «Про нотаріат», а також Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», а саме зазначені всі необхідні реквізити, в тому числі встановлено особу громадян, що звернулися за вчиненням даної нотаріальної дії, встановлено цивільну дієздатність. Поведінка ОСОБА_3 повністю відповідала ст. 30 ЦК України та поняттю цивільної дієздатності. Факт звернення ОСОБА_3, як стверджує позивач, до психіатричного диспансеру в 1980 році не може автоматичного визнавати її недієздатною, а також той факт, що вона за словами позивача проходила курс лікування свідчить про те, що ОСОБА_3, була на шляху до видужування і якщо хвороба мала місце, то хворобу переносила в легкій формі. На момент підписання вищезгаданих документів ОСОБА_3 мала ясну свідомість, повністю усвідомлювала значення своїх дій, керувала ними. З вищенаведених обставин у нотаріуса на момент вчинення нотаріальної дії сумнівів щодо її недієздатності або обмеження дієздатності не виникло. Нотаріусом було роз'яснено сторонам по договору суть та наслідки укладення та підписання договору дарування, договору довічного утримання, договору купівлі - продажу, а також заповіту. Сторони наполягали саме на укладенні договору довічного утримання, про що є службова відмітка на примірнику договору довічного утримання. За поясненням ОСОБА_3 вона потребувала стороннього догляду, а саме для неї необхідно було купувати та готувати їжу, доглядати, дотримувати її відповідно до правил гігієни, а також надавати їй первинну медичну допомогу, оскільки ОСОБА_3 страждала на виразку та варикозне розширення вен, а її племінниця ОСОБА_2 працювала медсестрою, тому розумілася на цьому. Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі відповідно до п. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки бажання ОСОБА_3 не страждати на біль, не відчувати почуття голоду та бажання жити як найкраще свідчить про її волевиявлення укласти договір довічного утримання.

Просили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити.

Представник третьої особи - Сімнадцятої державної нотаріальної контори м. Києва у судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином. Надіслав до суду лист в якому просив розглянути справу у відсутність представника згідно діючого законодавства

Вислухавши пояснення сторін у справі та їх представників, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи та перевіривши наявними у справі доказами, суд дійшов висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що в АДРЕСА_1 мешкала ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2. За життя ОСОБА_3 на випадок смерті склала заповіт на користь ОСОБА_2, а 26.05.2006 року між померлою та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання (а.с. 11, 23).

Згідно ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

З матеріалів справи вбачається, що 25.02.2006 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений Матвієнко Т.В., державним нотаріусом Сімнадцятої Київської Державної нотаріальної контори, на користь ОСОБА_2 (а.с. 11). 26.05.2006 року тим же нотаріусом посвідчено договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 23).

Згідно пояснень ОСОБА_1 її сестра була одинокою, хворою людиною та потребувала постійної сторонньої допомоги. Вона пропонувала своїй сестрі переїхати до неї, але та відмовилась і бажала проживати в своїй квартирі. Представник позивачки пояснив, що ОСОБА_3 була психічно хвора людина. Не заперечуючи факту догляду відповідачки за їх рідною тьотею пояснив, що він також відвідував останню, але між жінками більш тісний зв'язок і тьотя могла більше довіритись відповідачці ніж йому. Крім того тьотею опікувалася соціальна служба.

Суд не приймає до уваги твердження представника позивача, що під час вчинення вказаних правочинів ОСОБА_3 не була здатна розуміти значення своїх дій та не могла ними керувати та контролювати тому, що вказані твердження спростовуються наявними у справі доказами.

Як зазначено в позовній заяві, з 1980 року ОСОБА_3 почала лікуватися в міській психоневрологічній лікарні № 1 та перебувала на обліку в міському психоневрологічному диспансері.

Позивачка в судовому засіданні підтвердила, що в 1970 році її сестра протягом тижня перебувала у психоневрологічній лікарні.

Відповідачка у справі не заперечувала, що її тьотя знаходилась на лікуванні в психоневрологічному диспансері.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно витягу з протоколу № 15 спільного засідання ректорату, парткому і профкому Українського ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарської академії від 21 серпня 1975 року ОСОБА_3- пенсіонерці, психічно хворій людині, одиначці, надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та інших будинках. Також зазначено, що на підприємстві працювала з 1963 по 1971 роки (а.с. 98-99).

З довідки № 06/312 Територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів м. Києва від 03.11.2008 року вбачається, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, інвалід другої групи, мешкала за адресою: АДРЕСА_1 і перебувала на надомному обслуговуванні у спеціалізованому відділенні соціальної допомоги вдома при територіальному центрі соціального обслуговування пенсіонерів м. Києва з 10 вересня 1997 року по 01 серпня 2007 року (а.с. 103).

Згідно показань свідка ОСОБА_5, працівника спеціалізованого відділення’. соціальної допомоги, вона з вересня 2006 року і до ІНФОРМАЦІЯ_2 обслуговувала на дому ОСОБА_3 За час обслуговування, не зважаючи на те, що відвідувала ОСОБА_3 І двічі на тиждень, в квартирі бачила тільки ОСОБА_2, інших родичів не бачила. Від ОСОБА_3 їй було відомо, що ОСОБА_2 її племінниця. В зв'язку з тим, що ОСОБА_3 мала варикозне розширення вен, в неї були дуже хворі ноги, вона пресувалася по квартирі за допомогою стільця і потребувала постійного стороннього догляду. На ногах в неї були язви, які обробляла їй ОСОБА_2 Під час відвідування, ОСОБА_3 постійно давала поради як лікуватися за народними рецептами, які вона вичитувала в газеті «Зелена планета». На прохання ОСОБА_3 вона читала їй молитвеник, а сама ОСОБА_3 читала за допомогою лупи. ОСОБА_3 постійно цікавилась пресою. В обов'язки соціального працівника входило купування продуктів харчування та ліків. На прохання ОСОБА_3 купувала їй пініцілін та календулу, а сама ОСОБА_3 вирощувала столітник, який використовувала для лікування. Інших ліків ніколи для ОСОБА_3 не купувала, а сама ОСОБА_3 з квартири не виходила. Гроші ОСОБА_3 вміла рахувати дуже добре.

Стосовно довідки територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів м. Києва від 03.11.2008 року, в якій зазначено, що ОСОБА_3 обслуговувалась соціальним робітником ОСОБА_6, пояснила, що вказані відомості не відповідають дійсності. Можливо до вересня 2006 року ОСОБА_3 і обслуговувала ОСОБА_6, але з вересня 2006 року саме вона була єдиним соціальним працівником, який обслуговував ОСОБА_3 на дому. Невідповідність вказаних відомостей виникла в зв'язку з тим, що директор звільнився.

Також свідок ОСОБА_7 на питання представника позивача розповіла про планування квартири ОСОБА_3 та розташування в квартирі меблів. Після наданих свідчень, зауважень від представника позивача не надійшло.

Згідно показань свідка ОСОБА_8, працівника поштового відділення, яка працює на пошті 16 років і протягом 14 років носила до дому ОСОБА_3 її пенсію та газети, померла мала хворі ноги і пересувалася по квартирі за допомогою стільця, з квартири не виходила. Останній час в неї постійно була племінниця ОСОБА_2, яка прибирала, готувала та доглядала за нею. Коли приносила пенсію, то ОСОБА_3 рахувала гроші і розписувалася самостійно, навіть без окулярів. ОСОБА_3 постійно підписувалася на газету «Бабушка», цікавилась народними рецептами лікування. Протягом шісти місяців перед смертю ОСОБА_3, її пенсію за дорученням отримувала ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_9, сусідка ОСОБА_2, в судовому засіданні підтвердили, що знає ОСОБА_2 на протязі тридцяти років і протягом всього цього часу ОСОБА_2 турбувалась за свою рідну тьотю ОСОБА_3 Свідок спілкувалась с ОСОБА_3 коли ОСОБА_2 привозила її до себе до дому. Під час таких приїздів, чоловік ОСОБА_2 носив ОСОБА_3 на руках, виносив її на подвір'я. Згідно показань свідка ОСОБА_9, вона декілька разів спілкувалася з ОСОБА_3 і та була нормальною старенькою. ОСОБА_3 потребувала постійної сторонньої допомоги в зв'язку з хворими ногами. Вона самостійно з квартири не виходила і пересувалася за допомогою стільця. За нею постійно доглядала ОСОБА_2, яка обробляла рани на хворих ногах ОСОБА_3, прибирала в квартирі та готувала їжу.

Свідок ОСОБА_10, сусідка ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 знала з 1975 року, з дня заселення в будинок і дуже часто була в квартирі останньої. Від ОСОБА_3 їй відомо, що на роботі на неї впали тяжкі залізні стелажі, після чого вона стала інвалідом. ОСОБА_3 опікувалась тільки її рідна племінниця ОСОБА_2 ОСОБА_8 інші родичі їй не допомагали. Також до ОСОБА_3 ходила соціальний працівник. ОСОБА_3 була нормальною людиною, але в неї були дуже хворі ноги, вона пересувалася по квартирі за допомогою стільця і потребувала постійної сторонньої допомоги. Після смерті ОСОБА_3 до неї приходив чоловік, та просив, щоб вона в суді свідчила, про те, що він відвідував ОСОБА_3 В зв'язку з тим, що це не відповідало дійсності, вона відмовила чоловіку. Свідок в залі судового засідання впізнала в представнику позивача чоловіка, який приходив до неї з таким проханням.

Свідок ОСОБА_11, племінник померлої ОСОБА_3, також в судовому засіданні підтвердив, що на квартирі у тітки був двічі, останній раз бачив її в 1984 році. В спілкуванні вона була нормальною людиною і ні яких психічних відхилень в неї не замітив. Від родичів йому відомо, що за нею доглядає ОСОБА_2

Оцінюючи, як письмові докази, заповіт від 25.02.2006 року, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, договір довічного утримання від 26.05.2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у сукупності з довіреністю від 11.04.2002 року, виданою ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_12, представника позивача у справі, судом встановлено, що всі три документа посвідчено Матвієнко Т.В., державним нотаріусом Сімнадцятої державної нотконтори. Всі нотаріальні дії нотаріусом, в зв'язку з хворобою ОСОБА_3, посвідчувалися за місцем її перебування. У всіх цих документах зазначено, що особу встановлено, дієздатність перевірено.

Враховуючи, що документи, як на користь відповідача так і на користь представника позивача, у справі посвідчувалися одним і тим самим нотаріусом, і представник позивача не ставить під сумнів дійсність довіреності, яку він отримав на своє ім'я від ОСОБА_3, суд дійшов висновку, що державним нотаріусом Матвієнко Т.В при посвідчення довіреності, заповіту та договору довічного утримання було додержано усіх норм та умов, встановлених Законом України «Про нотаріат», а також Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», в тому числі встановлено особу громадян, що звернулися за вчиненням даної нотаріальної дії, встановлено цивільну дієздатність.

З огляду на викладене у суду відсутні сумніви, що під час правочинів ОСОБА_3 не здатна була розуміти значення своїх дій, не могла ними керувати та контролювати.

За встановлених обставин, враховуючи, що сторонами не заперечується факт перебування ОСОБА_3 на лікуванні в психоневрологічному диспансері, суд вважає за можливе розглянути справу без підтвердження цих відомостей психоневрологічним диспансером, які за вказаних обставин не мають правового значення для вирішення зазначеного спору.

Крім того, коли відповідачка виконувала всі обов'язки за договором довічного утримання, що підтверджується наявними у справі доказами, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 ввела ОСОБА_3 в оману щодо укладеного договору довічного утримання.

Статті 10, 60 ЦПК України зазначають, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а обов'язок подання доказів покладено на сторін, або інших осіб, що беруть участь у справі.

Після з'ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами, суд дав сторонам можливість надати додаткові пояснення та докази.

Своїми процесуальними правами сторони розпорядилася на власний розсуд, зокрема, представник позивача заявив, що без проведення експертизи не можливо з'ясувати всі обставини у справі.

Згідно п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» № 8 від 30.05.1997 року судово-психіатрична експертиза призначається, коли вирішення кримінальної або цивільної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіяльності) чи укладення угоди за наявності сумнівів щодо її спроможності усвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності. Ознаками такої поведінки можуть бути невмотивовані, неадекватні чи неконтрольовані дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесі провадження у справі, а так само при укладенні цивільно-правової угоди.

З огляду на викладене, за обставин коли у суду відсутні сумніви щодо поведінки ОСОБА_3 при укладенні цивільно-правової угоди, відсутні підстави для призначення судово-психіатричної експертизи.

Крім того, Верховний Суд України в п. 2 цієї постанови вказав судам на неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових -цитань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема щодо вини, неосудності чи недієздатності особи тощо), суд відхилив заявлене клопотання.

Інших клопотань та доповнень від позивачки та її представника не надійшло.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на викладене, після повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необгрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі п. 6 ч. 1 ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, ст. 203, 204, 225 ЦК, Закону «Про нотаріат», Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», керуючись ст.ст.3, 11, 57, 60, 61, 212- 215, 218, 223 ЦПК України, суд,,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Сімнадцята державна нотаріальна контора м. Києва про визнання заповіту та договору довічного утримання недійсними відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подання апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційну скаргу не буде подано у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.