Справа №2-277/08

РІШЕННЯ

іменем України

05 червня 2008 року     м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Новік Л.М.  при секретарі - Силкіній О.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міжрайонної санітарно-епідеміологічної станції про захист порушеного права на особисте приватне життя,  спростування розголошення лікарської таємниці та даних про стан здоров'я, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом,  обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим,  що 30 липня 2007 року за її місцем роботи в ОСОБА_2 МРВ УМВС України в Дніпропетровській області на ім'я начальника надійшло повідомлення від головного державного санітарного лікаря Синельниківського району ОСОБА_3 про те,  що в ОСОБА_2 МРВ зареєстрований випадок захворювання на туберкульоз у позивачки,  у зв'язку з чим ОСОБА_3 просив надати дані щодо флюорографічного обстеження контактних з нею осіб за місцем роботи. Ця інформація була доведена до особового складу ОСОБА_2 МРВ начальником підрозділу ОСОБА_4 та заступником начальника ОСОБА_5 з вимогою пройти всім обстеження,  незважаючи на те,  що працівники МРВ щорічно проходять детальні медичні обстеження. Зазначений лист вказує на те,  що для колективу,  в якому працює позивачка,  вона створює загрозу та є розповсюджувачем небезпечного інфекційного захворювання. Позивачка вважає,  що діями відповідача порушені її конституційні права на таємницю про стан її здоров'я,  оскільки забороняється вимагати та подавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Так,  інформація про стан її здоров'я була розповсюджена за місцем роботи позивачки від керівного складу до технічних працівників,  що на даний час заважає її вільному спілкуванню з колегами та громадянами. її чоловік працює разом з позивачкою і їх сім'я мешкає в відомчому багатоквартирному будинку,  де більша частина мешканців працюють з позивачкою в одній організації,  тому ця інформація вплинула на відносини колег до чоловіка позивачки та сусідів до її дітей. Також зазначила,  що в ОСОБА_2 МРВ захворювання на туберкульоз не є поодинокими випадками,  але повідомлень від санепідемстанції про реєстрацію таких випадків відносно інших працівників міліції жодного разу не надходило. Вважає,  що діями відповідача їй завдано моральної шкоди в розмірі 5000, 00 грн. Просить суд запропонувати відповідачу спростувати відомості про стан її здоров'я,  яка є лікарською таємницею,  а також стягнути з відповідача на її користь завдану моральну шкоду в розмірі 5000, 00 грн. та судові витрати по справі.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву позивачки,  де зазначив,  що у позивачки було виявлено захворювання на туберкульоз згідно термінового повідомлення від 30 січня 2007 року,  одержаного з клінічного лікувально-профілактичного об'єднання „Фтизіатрія",  і це було показанням для обстеження контактних за місцем роботи осіб. " Позивачка працює в ОСОБА_2 МРВ УМВС України в Дніпропетровській області і по роду своєї діяльності спілкується зі значною кількістю'осіб. Відповідно до  ст. 8 Основам законодавства України про охорону здоров'я держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захи ст.  У відповідності до Закону України „Про боротьбу з захворюванням на туберкульоз" особи,  які перебувають у контакті з хворими на активні форми туберкульозу,  відносяться до груп із підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз. З метою профілактики зараження працівників туберкульозом відповідачем було направлено листа за місцем роботи позивачки про надання даних щодо флюорографічного обстеження контактних з нею осіб. Ця вимога передбачена  ст. 21 Закону України „Про захист населення від інфекційних хвороб",  яка чітко встановлює,  що обов'язковим профілактичним медичним оглядам і подальшому медичному нагляду

підлягають також особи,  які перебували в контакті з хворими на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби за місцем роботи. Цей лист було надіслано безпосередньо начальнику ОСОБА_2 МРВ УМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_4 і відповідач не несе ніякої відповідальності за доведення інформації,  яка стосувалася виключно керівника,  до відома інших працівників та співробітників установи за місцем роботи позивачки. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

У відкритому судовому засіданні позивачка вважає дії відповідача незаконними і пояснила,  що вона сама звернулася до лікаря у зв'язку з поганим самопочуттям і у неї було виявлено затемнення в лівій легені,  після флюрографічного обстеження лікар фтизіатр направив її в тубдиспансер,  звідки і надійшло термінове повідомлення до ОСОБА_2 санепідемстанції,  в її інтересах було вилікуватися і вона в належному порядку лікувалася. Розповсюджувачем хвороби вона не могла бути тому що по-перше лікувалася,  а по-друге не була бактеріовиділювачем,  тому необхідності повідомляти про стан її здоров'я за місцем роботи не існувало. В подальшому з'ясувалося,  у неї на легені була кіста і хвороби на туберкульоз не було,  тому встановлений їй діагноз був помилкою лікарів. Просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_6 позовні вимоги не визнала і пояснила,  що головний санітарний лікар діяв у відповідності з вимогами діючого законодавства з метою попередження захворювань осіб,  які перебували в контакті з позивачкою.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, 'що вона працює завідувачем канцелярії в ОСОБА_2 УМВС України в Дніпропетровській області і їй відомий факт сповіщення головним санітарним лікарем начальника ОСОБА_2 про стан здоров'я і діагноз позивачки. В подальшому ця інформація дійшла до всіх працівників ОСОБА_2 Захворювання на туберкульоз є непоодиноким випадком в ОСОБА_2,  але повідомлень від санепідемстанції про реєстування таких випадків відносно інших працівників міліції не надходило.

Таким чином,  суд,  заслухавши пояснення сторін,  свідка та вивчивши матеріали справи,  вважає,  що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивачкою надані суду письмові докази факту її захворювання на туберкульоз. Так,  цей факт вбачається з медичної картки хворого на туберкульоз,  де ОСОБА_1 вказана хворою на цю інфекційну хворобу. Це також випливає з виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ТБ 09 та довідки від 26 жовтня 2007 року.

Отже,  з вищезазначених матеріалів вбачається,  що 23 січня 2007 року у позивачки було виявлено захворювання на туберкульоз і до 16 серпня 2007 року вона лікувалася та проходила санаторне лікування під час реабілітаційного періоду. Повідомлений позивачкою факт помилки лікарів щодо наявності у неї зазначеної хвороби в судовому засіданні свого підтвердження не знайшов.

У зв'язку з цим вимога позивачки щодо спростування відповідачем відомостей про стан її здоров'я,  що є лікарською таємницею,  є необгрунтованою. Так,  у відповідності до  ст. 277 ЦК України фізична особа має право на спростування поширеної про неї недостовірної інформації,  що порушує її немайнові права. Отже,  зі змісту зазначеної статті випливає,  що позивачка мала б право на спростування поширеної про неї інформації про наявність у неї хвороби на туберкульоз лише у разі недостовірності,  тобто коли поширена про неї інформація не відповідала б дійсності. З матеріалів справи навпаки вбачається,  що позивачка хворіла на туберкульоз і довгий час лікувалася,  тому інформація про стан хвороби є достовірною і тому спростовувати її не можна,  а позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги в частині стягнення на користь позивачки моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до  ст. 286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я,  факт звернення за медичною допомогою,  діагноз,  а також про відомості,  одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення цієї інформації,  яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.

В діях відповідача дійсно в"бачається порушення вищезазначених норм.  Так,  у відповідності до п.2 Наказу Міністерства охорони здоров'я від 21 травня 2007 року №250 „Про затвердження методичних рекомендацій „Організація,  проведення епідеміологічного нагляду та дезінфекційних заходів у протитуберкульозних закладах і вогнищах туберкульозу" на вперше діагностичний випадок захворювання туберкульозом органів дихання,  в тому числі деструктивний,  заповнюється Екстрене

повідомлення (ф. №058/о) і надсилається лікувально-профілактичною установою в районну,  міську,  відомчі санепідстанції за місцем фактичного проживання хворого бактеріовиділювача не пізніше 12 годин з моменту його виявлення з одночасним повідомленням по телефону. Ця вимога була виконана і в матеріалах справи є зазначена форма згідно якої Синельниківська санепідемстанція була повідомлена про факт виявлення хвороби у позивачки.

В свою чергу від головного-державного санітарного лікаря Синельниківського району ОСОБА_3 на ім'я начальника ОСОБА_2 МРВ УМВС України в Дніпропетровській області було направлено листа,  в якому містилося повідомлення про факт виявлення у позивачки хвороби на туберкульоз із зазначенням її прізвища і у зв'язку з цим санітарний лікар просить надати дані щодо флюорографічного обстеження контактних з позивачкою осіб за місцем роботи. Такі дії санітарного лікаря не відповідають вимогам закону,  оскільки не передбачені ні Законами України „Про боротьбу з захворюванням на туберкульоз",  та „Про захист населення від інфекційних хвороб",  ні Наказом МОЗ від 21 травня 2007 року №250 „Про затвердження методичних рекомендацій „Організація,  проведення епідеміологічного нагляду та дезінфекційних заходів у протитуберкульозних закладах і вогнищах туберкульозу",  а зі статті 286 ЦК України міститься пряма заборона розповсюджувати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Таким чином,  судом встановлено,  що право позивачки на таємницю про стан здоров'я дійсно було порушено.

Згідно ч.1  ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами,  встановленими главою 3 цього Кодексу.

У відповідності до ч.2  ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

При визначенні розміру моральної шкоди суд,  керуючись  ст. 23 ЦК України,  враховує,  що відповідачем було допущене порушення вимог діючого законодавства стосовно недопущення поширення інформації про стан здоров'я фізичної особи,  що спричинило розповсюдження зазначеної інформації за місцем роботи позивачки серед всіх її співробітників,  ступень вини відповідача,  яка виразилася в необережності при діяльності щодо боротьби з захворюванням на туберкульоз,  глибину фізичних,  та душевних страждань позивачки,  які виразилися у переживаннях та погіршенні стосунків на роботі з колегами. З урахування викладеного суд вважає,  що вимоги позивачки про стягнення з відповідача моральної шкоди піддягає частковому задоволенню в розмірі 2500, 00 грн.

Таким чином,  суд вважає наявність фактів,  якими позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги,  встановленою частково.

Понесені позивачкою судові витрати по справі підлягають стягненню з відповідача на її користь пропорційно до розміру задоволених позовних вимог,  а судові витрати пропорційно до тієї частини позовних вимог,  у задоволенні яких позивачці відмовлено,  стягненню з відповідача не підлягають у відповідності до ч.1  ст. 88 ЦПК України.

Так,  позивачкою заявлена вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 5000, 00 грн. і за цією вимогою сплачене державне мито в розмірі 250, 00 грн.,  а також сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 15, 00 грн. Вимоги позивачки в цій частині задоволені частково і на її користь стягнуто 2500, 00 грн. моральної шкоди,  тобто у половину менше,  ніж вона просила у позовній заяві. Отже,  і стягненню з відповідача підлягає лише 1/2 частина сплачених позивачкою судових витрат,  тобто 132, 50 грн.

У задоволенні позовних вимог стосовно спростування відомостей про стан здоров'я позивачки відмовлено,  але позивачкою при подачі позовної заяви за цю вимогу не було сплачено державне,  мито,  яке складає 08, 50 грн.,  тому ця сума державного мита підлягає стягненню з позивачки.

На підставі викладеного,  керуючись ч.2  ст. 16,   ст. 23,  ч.1  ст. 275,   ст.  ст. 277,  286 ЦК України,   ст.  ст. 3,  10,  60,  88,  209,  212 ЦПК України,  законом України „Про боротьбу з захворюванням на туберкульоз",  законом України „Про захист населення від інфекційних хвороб",  Наказом МОЗ від 21 травня 2007 року №250 „Про затвердження методичних рекомендацій „Організація,  проведення епідеміологічного нагляду та дезінфекційних заходів у протитуберкульозних закладах і вогнищах туберкульозу",  суд, -

ВИРІШИВ:

Вимоги позивачки задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 міжрайонної санітарно-епідеміологічної станції на користь ОСОБА_1 завдану їй моральну шкоду в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 Ron.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 міжрайонної санітарно-епідеміологічної станції на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 132 (сто тридцять дві) грн. 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ВДК у м. Синельникове,  код ОКПО 23929833,  р/р 31410537700034,  банк одержувача УДК у Дніпропетровській області,  МФО банку: 805012,  КБКД 22090100,  державне мито в розмірі 08 (вісім) грн. 50 коп.

На рішення протягом десяти днів з дня його оголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області може бути подано заяву про його апеляційне оскарження,  а протягом двадцяти днів після подання заяви - апеляційна скарга на рішення суду.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  у разі її подання протягом десяти днів з дня оголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано,  а у разі її подання - після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення,  якщо його не буде скасовано,  набирає законної сили після закінчення розгляду справи апеляційним судом.