Справа № 22ц-2387 Головуючий у 1 інстанції Черткова Н.І.
Категорія 46 Доповідач Санікова О.С.
__________________________________________________________________
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 березня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Курило В.П.
суддів: Санікової О.С., Будулуци М.С.
при секретарі Степаненко В.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційні скарги ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 24 грудня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розподіл майна,-
В С Т А Н О В И В :
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, просить скасувати рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 24 грудня 2009 року, яким позов ОСОБА_4 задоволений частково: в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину 29/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1; стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 460.20 грн., посилаючись на невірне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду наявним у справі матеріалам та доказам, порушення норм процесуального права; вважає, що спірна частина будинку не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки відповідно до діючого на час укладення договору купівлі-продажу будинку він не був зареєстрований в органах державної влади, зокрема в бюро технічної інвентаризації; судом перекручені показання свідків і зроблений невірний висновок щодо моменту, з якого позивачка перестала користуватися спірним домоволодінням, що в свою чергу призвело до неправильного застосування положень ЦК України відносно позовної давності; висновок суду про те, що між ним і позивачкою були нормальні стосунки до 2006 року спростовується фактами, встановленими в рішеннях суду, які набрали законної сили.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права і, зокрема на те, що він був позбавлений можливості висловити свої заперечення щодо позовних вимог та надати особисті пояснення по суті справи, оскільки не був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання; задоволення клопотання позивачки про залишення без розгляду позовних вимог щодо визнання права власності на земельну ділянку є незаконним, оскільки безпосередньо стосується його прав.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 і його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу ОСОБА_3, просила її задовольнити.
Позивачка і її представник у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційних скарг, вважаючи рішення суду законним і обгрунтованим.
Судом першої інстанції встановлено, що в період зареєстрованого шлюбу між позивачкою ОСОБА_4 і відповідачем ОСОБА_1 17 лютого 1993 року за договором купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом П»ятої донецької державної нотаріальної контори, було придбано у спільну сумісну власність подружжя 29/100 домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Шлюб між сторонами був розірваний 2 липня 1999 року.
Судом також встановлено, що ОСОБА_4 продовжувала користуватися спірним будинком та земельною ділянкою після розірвання шлюбу до початку 2006 року і відносилася до нього як до свого майна, відповідач не забороняв їй користуватися цим будинком і земельною ділянкою, де вона займалася городництвом; на початку 2006 року відповідач ОСОБА_1 змінив замки і таким чином створив перешкоди у користуванні позивачкою будинком. Виходячи з цього суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності про звернення до суду з позовом про розподіл майна подружжя позивачкою не пропущений.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 суд виходив з того, що 29/100 будинку АДРЕСА_1 було придбано за час шлюбу і тому належить подружжю на праві спільної сумісної власності; право власності позивачки на зазначене майно було порушено відповідачем ОСОБА_1, тому підлягає захисту у спосіб, про який просила позивачка в позовній заяві.
Такі висновки суду є правильними.
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Згідно ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.
Відповідно до ч.3 ст. 29 КпШС України, ч.2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Як вбачається з матеріалів справи 7 серпня 2006 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розподіл майна, посилаючись на те, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з серпня 1982 року по липень 1999 року. За час перебування у шлюбі 19 лютого 1993 року ними було придбано 29/100 частин домоволодіння у АДРЕСА_1; договір купівлі-продажу був оформлений на ОСОБА_1 2 липня 2009 року шлюб між ними розірваний.
Протягом перебування у зареєстрованому шлюбі, а також після розірвання шлюбу вони користувалися зазначеною будівлею. Але з початку 2006 року між нею та відповідачем склалися вкрай негативні стосунки, у зв’язку з чим сумісне користування будівлею стало неможливим. Просила в порядку розподілу сумісного майна подружжя стягнути з відповідача 50% вартості будівлі.
У лютому 2007 року позивачка уточнила позовні вимоги, просила визнати за нею право власності на Ѕ частину домоволодіння і відповідно у земельній ділянці, оскільки вона безперешкодно користувалася і земельною ділянкою: саджала овочі, вирощувала врожай, убирала його, удобрювала грунт, а також ремонтувала крани на водопроводі у дворі, склила вікна будинку.
У липні 2007 року позивачка знову уточнила позовні вимоги, просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 ринкову вартість Ѕ частини від 29/100 домоволодіння в сумі 15449 грн., оскільки розподіл будинку в натурі неможливий; крім того просила стягнути з відповідача Ѕ частину ринкової вартості земельної ділянки, яка знаходиться під спірним домоволодінням і розташована по вул. Жовтневої революції в м. Донецьку, оскільки як їй стало відомо з листа Донецького міського управління земельних ресурсів рішенням виконкому Донецької міської ради від 25 жовтня 2006 року земельна ділянка площею 0,044 га по вул.. Жовтневої революції передана у власність відповідача, тому вважає, що відповідач фактично розпорядився земельною ділянкою без її відома, порушивши тим самим її права власника.
У листопаді 2009 року позивачка остаточно уточнила позовні вимоги, пред’явивши також позовні вимоги до ОСОБА_3; просила визнати за нею право власності на Ѕ частину 29/100 частин будинку АДРЕСА_1; визнати факт, що земельна ділянка за адресою: вул. Жовтневої революції, 4 є спільною сумісною власністю подружжя, визнати право власності на Ѕ частину зазначеної земельної ділянки, а також визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 440 кв.м за адресою: АДРЕСА_2, укладений 13 березня 2007 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, посилаючись на те, що 13 березня 2007 року відповідно до договору купівлі-продажу відповідач ОСОБА_1 продав земельну ділянку площею 440 кв.м ОСОБА_3 у порушення норм Цивільного законодавства, оскільки земельна ділянка входила до спільної сумісної власності, тому на продаж земельної ділянки відповідач ОСОБА_1 повинен був отримати її згоду.
Ухвалою Куйбишевського районного суду м. Донецька від 24 грудня 2009 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 в частині позовних вимог про встановлення факту, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя, визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсною, визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 залишений без розгляду. Зазначена ухвала сторонами не оскаржена.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 24 грудня 2009 року задоволенню не підлягає, оскільки зазначеним рішенням вирішений спір між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 про розподіл домоволодіння АДРЕСА_1 і законні права та інтереси ОСОБА_3, який придбав за договором купівлі-продажу земельну ділянку зовсім за іншою адресою, зазначеним рішенням не зачіпаються.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про незаконність рішення суду є безпідставними, оскільки суд першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав вірну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що домоволодіння АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя, оскільки придбане в період шлюбу, право позивачки на яке порушено відповідачем вже після розірвання шлюбу; при цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не пропустила строк позовної давності для звернення до суду з позовом про розподіл майна, оскільки про своє порушене право їй стало відомо у 2006 році, коли відповідач став перешкоджати їй у користуванні домоволодінням та земельною ділянкою.
Доводи апеляційної скарги про те, що у сторін не виникло право власності на спірне домоволодіння, оскільки договір купівлі-продажу частини будинку не був зареєстрований у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, не ґрунтується на законі, оскільки, договір купівлі-продажу є тим правовстановлюючим документом, який встановлює право власності на майно і без реєстрації у відповідному органі. Як правильно зазначив суд, відповідно до ст. 128 ЦК УРСР, який діяв на час укладення договору купівлі-продажу 29/100 частин спірного будинку, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому в законі може бути встановлений порядок переходу права власності з моменту укладення договору. Так, договір купівлі-продажу жилого будинку, якщо хоча би однією із сторін є громадянин, повинен бути нотаріально посвідчений з подальшою реєстрацією у відповідному виконавчому комітеті місцевого органу влади. В такому випадку право власності на будинок виникає у набувача з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Судом першої інстанції крім дослідження письмових доказів, допитані свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, які проживають по-сусідству із спірним домоволодінням, свідок ОСОБА_8 – друг сторін, який неодноразово бував на дачі; судом допитані також свідки за клопотанням відповідача ОСОБА_1; поясненням свідків судом дана критична оцінка, наведені мотиви прийняття пояснень свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також мотиви неприйняття пояснень свідків ОСОБА_9 – тещі відповідача і ОСОБА_10 – друга відповідача; підстав вважати висновки суду в цій частині неправильними у суду апеляційної інстанції немає. Доводи апеляційної скарги про те, що свідки, які стверджували, що бачили позивачку біля будинку і на земельній ділянці, давали неправдиві показання, є безпідставними, оскільки ніякими належними доказами ці обставини не підтверджені.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду про розірвання шлюбу і стягнення аліментів, в яких зазначено, що між позивачем та відповідачем склалися неприязні стосунки є доказами неможливості сумісного користування спірним домоволодінням, також є безпідставними, оскільки спростовується іншою обставиною, якій суд першої інстанції дав належну оцінку, а саме тим, що ОСОБА_4 неодноразово зверталася до судових інстанцій з позовами про розподіл сумісного майна подружжя і до 2006 року не зверталася з позовом про розподіл домоволодіння АДРЕСА_1, що свідчить про те, що ОСОБА_4 ставилася до спірного будинку як до своєї власності і з позовом про розподіл зазначеного майна вона не зверталася, оскільки її право власності відповідачем не порушувалося. Ці обставини підтвердила у судовому засіданні позивачка.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1, 308, 314 ч.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-
У Х В А Л И В :
Апеляційні скарги ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 24 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Судді: