Справа №2-1229/10          

          Р І Ш Е Н Н Я

                                                                    Іменем            України

8 квітня 2010 р.                                                                    м.Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі: головуючого: судді Протасової О.М., при секретарі - Тарановій А.В.,  розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Акціонерного Комерційного Іноваційного Банку   "Укрсиббанк" про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки , -

                                                    в с т а н о в и в:    

             Позивач  ОСОБА_1 звернулась до суду до відповідача - Акціонерного Комерційного Іноваційного Банку "Укрсиббанк" з позовом про визнання недійсним  договору №1105264300 про надання споживчого кредиту,  укладеного  06.10.06 між ним та відповідачем, згідно з яким  банк надав, а  позичальник отримав  кредит в розмірі 150000 доларів США строком  до 4.10.19 зі сплатою 10,3 відсотків річних за використання кредиту.

Позивач стверджував, що банком були порушені вимоги  ст.ст.11,15 Закону України "Про захист прав споживачів",   оскільки перед укладенням  договору  йому у письмовій формі  не було надано необхідну,  доступну, достовірну та своєчасну  інформацію про  послугу банку.  

Окрім того,  позивач вважав, що  зміст договору суперечив  вимогам ст.ст. 524,533  ЦК України, ст.3  Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.35 Закону України "Про  Національний банк України", ст.2 Закону України  Про ліцензування  певних видів господарської діяльності", оскільки  містив положення про проведення операцій засобом платежу, не передбаченим законодавством між резидентами на території України, та без відповідної ліцензії банку на їх проведення.

 Посилаючись на те, що недійсність основного зобов"язання  спричиняє недійсність правочину щодо його  забезпечення, просила визнати недійсним і договір  іпотеки, укладений того ж числа.

У судовому засіданні представники позивача – ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які діяли на підставі довіреності,  кожний окремо,  підтримали позов, посилаючись на наведені у ньому обставини.

Представник відповідача за довіреністю – ОСОБА_4 позов не визнав, вважаючи його необґрунтованим,  та пояснив, що у позивача був  достатній час для обміркування умов кредиту, валютні ризики були йому роз"яснені, після чого  валюту кредиту позивач обрав самостійно та  свідомо, з заявами про зміну валюти кредитування  чи відмову  від його отримання до банку  не звертався. Пояснив, що право банку надавати кредити в  іноземній валюті передбачено Законом України "Про банки і банківську діяльність" та здійснюється на підставі свідоцтва про державну реєстрацію і  генеральної ліцензії Нацбанку на проведення банківських операцій.

Вислухавши представників сторін та  дослідивши матеріали справи, суд вважає, що  позов не підлягає задоволенню, з урахуванням такого.

Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог  на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів; кожна сторона повинна довести  ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.3 ст.10, ч.1 ст.11 ЦПК України).

З  розділу 1 договору  №1105264300    від 06.10.06 про надання споживчого кредиту, укладеного між сторонами, судом встановлено, що відповідач зобов"язався надати позичальникові, а останній – прийняти, належним чином використовувати та повернути  кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 150000доларів США.

З  п 1.1 договору вбачається, що  гривневий еквівалент  суми позики на  день укладення договору  визначений банком за курсом НБУ у сумі   757500  грн.

Зазначена обставина спростовує доводи позивача про недотримання відповідачем  вимоги ст.524 ЦК України про визначення   зобов"язання у грошовій одиниці України  – гривні.

Окрім того, з  позову вбачається, що  цей  договір  оспорений позивачем як на підставі   ч.1 ст.203 ЦК України,  так і на підставі ст.227 того ж Кодексу.

Застосування позивачем ст.15 Закону України  "Про захист прав споживачів"  до правовідносин, що склалися, суд вважає помилковим, оскільки положення цієї статті   визначають права споживача, який придбаває продукцію, а не отримує послугу.

Його ж посилання на недотримання  відповідачем вимог ст.11 зазначеного  Закону  та ненадання у письмовій формі  інформації, передбаченої цією статтею, спростовуються     пунктом  9.13   зазначеного  договору,  з якого  вбачається, що  інформаційний лист  відповідно до вимог  ст.11 зазначеного Закону    позивач отримав перед  підписанням договору .

Не приймаючи до уваги доводи  позивача щодо  невідповідності правочину нормам Цивільного кодексу  України та іншим актам цивільного  законодавства,  а також  його вчинення банком   без відповідного дозволу, суд виходить з такого.

Можливість визначення  зобов"язання в іноземній валюті та її використання  у зобов"язаннях допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч.2 ст.524,  ч.ч.2,3  ст.533 ЦК України).

Відповідно до ст.2  Декрету  Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15-93  "Про систему  валютного регулювання і валютного контролю",  резиденти, до яких, згідно з термінами цього Декрету, належать сторони,   мають право  бути власниками валютних цінностей і здійснювати  з ними валютні операції з урахуванням  обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Обмеженням, встановленим цим Декретом, є  здійснення валютних операцій  на підставі  індивідуальної чи генеральної ліцензії, що видається Національним  Банком України.

Згідно з п."в" ч.4 ст.5 зазначеного Декрету, надання  і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України лише у тому випадку,  якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі .

З наданих  відповідачем документів судом встановлено, що  він має генеральну банківську ліцензію №75 від  24.12.01 та   дозвіл №75-2 від 9.11.02 на здійснення банківських операцій, у тому числі, з валютними цінностями.  

З розділу 8  спірного договору вбачається, що  про наявність ліцензії та дозволу НБУ, необхідних для  видачі та обслуговування  кредиту, банк повідомив споживача перед  підписанням договору, а позичальник засвідчив,  що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов"язки  і погоджується з ними.

Доказів на підтвердження того, що сума отриманого позивачем кредиту чи його термін перевищують встановлені законодавством межі,  позивачем суду не надано , а тому суд  вважає, що наявність генеральної ліцензії була  достатньою для  видачі позивачеві кредиту у валюті.

Таким чином, суд вважає, що  вимога позивача про визнання недійсним договору споживчого кредиту задоволенню не підлягає, а, оскільки інших підстав  в обґрунтування недійсності договору іпотеки,   ніж  недійсність основного договору, позивачем не зазначено, не підлягають задоволенню і похідні  вимоги позивача про визнання недійсним  договору, укладеного у забезпечення основного.

На підставі зазначеного, керуючись наведеними нормами та  ст.ст.8,10,11,60,88, 209, 212-215, 218, 223,294-296 ЦПК України, суд -  

                                                    в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного Комерційного Іноваційного Банку   "Укрсиббанк" про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки    відмовити.

Рішення може бути оскаржене.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано до апеляційного суду Харківської області через Червонозаводський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо вона подається у строк, встановлений для подання такої заяви.

    Рішення суду набирає чинності  після закінчення десятиденного строку, якщо заява про його апеляційне оскарження не була подана.     Якщо після подання заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга у двадцятиденний строк не була подана, рішення набирає чинності після  закінчення двадцятиденного строку для подачі апеляційної скарги.     У випадку подачі апеляційної скарги рішення, якщо воно не  буде відмінено, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.

 Суддя                                                               Протасова О.М.