Справа № 2-579

                                            2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2010 року. Центрально-Міський районний суд  м ОСОБА_1 Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді:     Філатова К.Б.

при секретарі:     Кононенко В.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом:

ОСОБА_2 до ВАТ „Констар" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,  компенсації за час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -  

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2. звернувся до суду з позовом, в якому вказав, що працював у відповідача з 1990 року. 8 жовтня 2009 року він написав заяву про своє наступне звільнення на підставі ст. 38 ч. 3 КЗпП України у зв’язку з тим, що власник не виконує своїх обов’язків, а саме з березня 2009 року заборгував йому заробітну плату. 12 жовтня 2009 року його безпідставно було звільнено з роботи за ст. 38 КЗпП України, при цьому йому було сплачено заборгованість по заробітній платі, але не сплачена вихідна допомога відповідно до ст. 44 КЗпП України.

Вважає, що звільнення було проведено з порушенням законодавства, а саме:

- відповідач завчасно не видав йому письмового наказу про наступне звільнення, лише усно повідомив про це в день звільнення;

- не сплатив йому компенсацію за затримку виплати заробітної плати;

- письмово не повідомив його про нараховані суми, що належать йому при звільнені;

- звільнив його не за частиною 3 ст. 38 КЗпП України, а за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням;

- не надав йому довідку про доходи, що перешкоджає стати на облік до центру зайнятості з приводу безробіття;

- своєчасно надавши трудову книжку, відповідач не завірив її гербовою печаткою підприємства;

- не взяв до уваги, що він, позивач, є членом профспілки та займав посаду голови комісії з праці і заробітної плати, та не погодив його звільнення з профспілковою організацією.

Просить поновите його на роботі, стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 12942 гривні 16 копійок, компенсацію за затримку виплати заробітної плати в розмірі 960 гривень, а також індексацію у зв’язку з інфляцією, а також моральну шкоду в розмірі 5000 гривень.

Представник відповідача позов не визнав, суду пояснив, що позивач 8 жовтня 2009 року позивач сам надав заяву про звільнення його з роботи. 12 жовтня 2009 року він був звільнений з роботи та йому був наданий наказ про звільнення, від ознайомлення з яким позивач відмовився, про що був складений акт. Крім того, позивач не надавав заяву про ознайомлення його з наказам, тому ознайомлення його не було обов’язковим. Трудова книжка була видана позивачеві в день звільнення, в той же день відбувся повний розрахунок. Вже після звільнення позивачеві були додатково нараховані кошти, оскільки він був донором та здавав кров. Про це нарахування позивачеві було повідомлено додатково, щоб він прийшов та отримав гроші. Підстав для поновлення позивача на роботі немає, оскільки позивач сам виразив своє бажання звільнитися з роботи. Позивач кожного місяця отримував заробітну платню, але, як і інші працівники, не в повному обсязі. Це пояснюється тім, що завод виконує держзамовлення, розрахунки ж із заводом провадяться несвоєчасно. На всю затриману заробітну плату відповідно до законодавства нараховувалася компенсація, яку позивач при звільненні також отримав. Просить в позові відмовити.

Позивач в судовому засіданні підтвердив, що, працюючи у відповідача отримував заробітну плату, але не в повному обсязі. Адміністрація постійно контролювала як він працює, що йому не подобалося. Крім того, в нього були кредити, яки він не міг своєчасно погашати із-за несвоєчасної виплати заробітної плати. Після звільнення з роботи він став без оформлення відповідних дозволів заробляти перевезенням пасажирів на власному автомобілі, чого не міг робити, працюючи у відповідача.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач працював у відповідача з 1990 року. 8 жовтня 2009 року він написав заяву про своє наступне звільнення з виплатою вихідної допомоги з 12 жовтня 2009 року на підставі ст. 38 КЗпП України у зв’язку з тим, що власник не виконує своїх обов’язків, а саме не виплачує йому заробітну плату. 12 жовтня 2009 року його було звільнено з роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. В день звільнення з ним був проведений повний розрахунок та видано трудову книжку.

Згідно наданим відповідачем довідкам, правдивість яких не оспорює позивач, за березень 2009 року на його картковий рахунок в банку 15 квітня 2009 року було перераховано 1493 гривні 06 копійок та 21 вересня 2009 року 1223 гривні 89 копійок; за квітень 2009 року 19 травня 2009 року перераховано 322 гривні 67 копійок, 25 червня 2009 року – 772 гривні 09 копійок, 7 липня 2009 року – 1801 гривня 53 копійки та 8 липня 2009 року – 1927 гривень 33 копійки; за червень 2009 року 3 липня 2009 року – 1566 гривень 98 копійок; за липень 2009 року 17 липня 2009 року 522 гривні 32 копійки (а.с. 43-50).

Згідно довідки середньомісячний заробіток позивача складає 3829 гривень 68 копійок (а.с. 41).

Згідно довідки (а.с. 40) при звільненні 12 жовтня 2009 року позивачеві було сплачено:

-   за березень 2009 року – 1495 гривень 87 копійок;

-   за червень 2009 року – 1192 гривні 24 копійки;

-   за липень 2009 року – 1930 гривень 27 копійок;

-   за серпень 2009 року – 2440 гривень 07 копійок;

-   за вересень 2009 року – 3151 гривня 51 копійка;

-   за жовтень 2009 року – 1795 гривень 65 копійок.

Аналізуючи сплачені та заборговані суми, суд приходить до висновку, що відповідач постійно погашав заборгованість, не допускаючи її збільшення.

Суд вважає, що в умовах кризи адміністрація підприємства діяла цілком правомірно, не закриваючи завод та не скорочуючи штати. Суд вважає, що при таких умовах стягнення з підприємства зайвих виплат на користь працівника, який не схотів далі працювати на підприємстві та звільнився, при цьому з його ж слів знайшов можливість заробляти гроші іншим шляхом, не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки ставить працівників, яки залишилися на підприємстві у гірше становище, а підприємство на межу банкрутства, при якому економічна ситуація в країні тільки погіршиться, а працюючи на підприємстві робітники можуть залишитися без роботи.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 131, 179, 209, 212, 214, 218 ЦПК, ст. 232, 235, 237-1 КЗпП, суд –

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_2 в позові відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір по вимогах майнового характеру в розмірі 51 гривня, по вимогах немайнового характеру в розмірі 8 гривень 50 копійок, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 250 гривень.

Рішення суду набирає чинності після закінчення строку надання заяви про апеляційне оскарження, а саме, якщо заява про апеляційне оскарження не буде подана до районного суду на протязі 10 днів з дня проголошення рішення. Якщо буде надано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде надана на протязі двадцяти днів з дня надання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає чинності після закінчення цього строку. В випадку подання апеляційної скарги, рішення, якщо воно не відмінено, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається в апеляційний суд Дніпропетровської області через Центрально-Міський районний суд міста ОСОБА_1.

Суддя:                                     К.Б. Філатов