Справа 2-5
2010 рік
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2010 року Балтський районний суд Одеської області в складі
ГОЛОВУЮЧОГО – СУДДІ ІЛЬНІЦЬКОЇ К.М.
ПРИ СЕКРЕТАРІ - ПОГРЕБНЮК Л.М.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Балті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного малого підприємства «Альтаір» про стягнення заробітної плати, компенсації за час затримки виплати заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди, визнання неукладеним договору про повну колективну матеріальну відповідальність, зобов’язання відповідача провести запис у трудовій книжці,
В С Т А Н О В И В :
07.09.2007 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного малого підприємства (ПМП) «Альтаїр» про стягнення заробітної плати, середньомісячного заробітку за час затримки виплати заробітної плати та моральної шкоди.
Уточнивши позовні вимоги, позивачка просить стягнути з відповідача заробітну плату в сумі 3500 грн., компенсацію за час затримки виплати заробітної плати в сумі 52170, 25 грн., компенсацію за невикористану відпустку 291,25 грн., моральну шкоду в розмірі 15000 грн., визнати неукладеним договір про повну колективну матеріальну відповідальність, зобов’язати відповідача провести запис у її трудовій книжці про прийняття та звільнення з роботи.
В судовому засіданні позивачка підтримала свої вимоги та пояснила, що вона з 1.07.2003 р. працювала в ПМП «Альтаїр» на посаді продавця, при прийомі на роботу їй було обіцяно заробітну плату в розмірі 500-1000 грн. щомісячно, з проживанням та харчуванням за місцем роботи за рахунок роботодавця. Однак в наказі про прийняття її на роботу зазначено, що розмір заробітної плати має бути не нижчим 170 грн. на місяць, наказ підписаний неповноважною особою, крім того, у неї було вилучено паспорт, трудову книжку, однак запису про роботу в трудовій книжці зроблено не було. За період її роботи до листопада 2003 року відповідач не виплачував їй заробітну плату, видавав тільки продукти харчування на суму 210,50 грн. щомісячно, а потім виявив нестачу товаро-матеріальних цінностей у магазині, звернувся до суду, рішенням якого з неї, а також інших продавців було стягнуто збитки на підставі договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Однак вона такого договору не підписувала, цей договір суперечить положенням Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Такими діями відповідача їй завдано моральної шкоди. Тому вона просить стягнути з відповідача заробітну плату з розрахунку 750 грн. на місяць, компенсацію за час затримки виплати заробітної плати, компенсацію за невикористану відпустку, моральну шкоду. А також визнати неукладеним договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність та зобов’язати відповідача провести записи у її трудовій книжці про роботу.
Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що позивачка дійсно працювала продавцем у ПМП «Альтаір», їй нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, яка після відрахувань податків та обов’язкових платежів складала 309,69 грн. щомісячно, за період її роботи їй надавалась оплачувана відпустка тривалістю 7 днів, отже будь-яких боргів по заробітній платі у підприємства перед нею на час звільнення чи на теперішній час немає. Позивачка не надавала своєї трудової книжки при прийомі на роботу та під час роботи чи звільнення, тому і відсутні записи в ній про роботу, однак при наданні трудової книжки не заперечують проти внесення до неї записів про роботу. При прийомі позивачки на роботу з нею та з іншими продавцями укладався договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Під час роботи була допущена нестача товаро-матеріальних цінностей, яку продавці, в т.ч. і позивачка, визнали. Оскільки в добровільному порядку збитки не відшкодовувались, підприємство звернулось до суду, рішенням якого задоволено позов про стягнення з них матеріальних збитків. Таким чином вважає, що порушень прав позивачки не допущено, отже і не завдано їй моральної шкоди з вини підприємства.
Суд, заслухавши доводи сторін, оцінивши докази, що є у справі, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 з 1.07.2003 р. працювала в ПМП «Альтаїр» на посаді продавця. Вказаний факт сторонами не оспорюється, тому доводи позивачки про те, що наказ про прийняття на роботу підписаний неповноважною особою, судом до уваги не приймається.
Посилання позивачки про те, що відповідач, утримуючи у себе її трудову книжку, не провів відповідні записи про її роботу, є безпідставними, оскільки не підтверджені відповідними доказами, на даний час трудова книжка знаходиться у неї, так як її ксерокопія надана до суду із записами про роботу як до 1.07.2003 р., так і після цієї дати. Пропозиція представника відповідача надати трудову книжку на підприємство для проведення відповідних записів залишилась без позитивного реагування з боку позивачки.
Доводи позивачки про те, що розмір її заробітної плати мав складати 500-100 грн. щомісячно (а в середньому 750 грн.) також не підтверджені будь-якими доказами, а її посилання на письмове оголошення виробничого кооперативу «Восток» безпідставні, оскільки вказані умови праці в оголошенні стосуються кооперативу «Восток», але не ПМП «Альтаїр».
Не дивлячись на те, що в наказі про прийняття на роботу ОСОБА_1 був зазначений розмір заробітної плати в 170 грн., фактично їй нараховувалась заробітна плата в розмірі 383,14 грн. щомісячно, що підтверджується відомостями, наданими УПФУ в Овідіопольському районі та МДПІ, крім того отримання заробітної плати в сумі 309,69 грн. підтверджується розписками ОСОБА_1, достовірність яких позивачкою не оспорюється. За таких обставин вимоги позивачки про стягнення на її користь заробітної плати є безпідставними, і враховуючи, що у відповідача не було заборгованості по заробітній платі перед позивачкою, відсутні підстави для задоволення її вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Суд відхиляє доводи позивачки про те, що договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність є неукладеним, оскільки характер виконуваної роботи позивачкою та іншими продавцями відповідно до вимог ст..1352 КЗпП України дозволяє укладення такого договору. Не дивлячись на те, що договір, який був укладений між сторонами, не в повній мірі відповідає вимогам Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, його укладення та дія не викликає сумніву, оскільки позивачка не заперечувала, що вона та інші продавці спільно виконували роботи по продажу матеріальних цінностей, під час розгляду справи Овідіопольським судом ОСОБА_1 визнала, що з нею був укладений договір про матеріальну відповідальність.
Разом з тим, відповідачем не надано належних доказів, зокрема відповідного наказу, про те, що позивачці надавалась відпустка тривалістю 7 днів, за які їй виплачена зарплата, оскільки тільки наявність її письмової заяви з проханням відпустити її з роботи на тиждень та відмітки, що її дійсно не було на роботі, не може беззаперечно свідчити про те, що це була саме відпустка за фактично відпрацьований час. За таких обставин вимоги позивачки про стягнення на її користь компенсації за невикористану відпустку підлягають задоволенню. При визначенні розміру такої компенсації суд враховує, що її середній заробіток складав 383,14 грн. Відповідно до п.7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України №100 від 8.02.95 р. середньоденний заробіток складає 12,56 грн. ( Загальна сума заробітної плати 1532,54 грн. / 122 календарних дні).
Згідно ст..75 КЗпП України тривалість щорічної відпустки складає не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік. ОСОБА_1 працювала 4 місяці, отже тривалість її відпустки має складати 8 днів ( 24 дні : 12 міс. Х 4 міс.).
Таким чином компенсація за невикористану відпустку складає: 12,56 грн. х 8 днів = 100,48 грн.
За таких обставин суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди на користь позивачки, оскільки ним не порушено законні права позивачки, які б призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагали б від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 83, 115 ,116, 117, 1352, 2371 КЗпП України, ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до приватного малого підприємства «Альтаір» про стягнення заробітної плати, компенсації за час затримки виплати заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди, визнання неукладеним договору про повну колективну матеріальну відповідальність, зобов’язання відповідача провести запис у трудовій книжці задовольнити частково.
Стягнути з приватного малого підприємства «Альтаір» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 100 грн. 48 коп., в іншій частині позову відмовити.
Стягнути приватного малого підприємства «Альтаір» державне мито на користь держави в сумі 51 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
СУДДЯ