Справа № 2-а-44/10

  П О С Т А Н О В А

                                    І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

06 квітня 2010 року                                                                                     м.Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Ганька І.І.,

розглянувши  у письмовому провадженні в залі суду м. Перечин адміністративну справу за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Перечинському районі про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за 2006-2008 роки в сумі 4091 грн. 10 коп., -

                  В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися з позовом до суду, в якому просять поновити їм пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006  року до 31.12.2007 року та зобов”язати управління Пенсійного фонду України у Перечинському районі нарахувати кожному щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни за 2006 - 2008 роки  у сумі 4032 грн. 90 коп. Свої позовні вимоги мотивують тим, що відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року за № 2195-ІV вони належать до соціальної категорії “Дитина війни”. Згідно ст.6 цього Закону вони мають право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2006-2008 роках така допомога їм не виплачувалася, при цьому, що рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України окремі положення Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, якими було зупинено норми Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а тому така щомісячна державна соціальна допомога мала їм виплачуватися.

У своїх позовних заявах позивачі просять згідно ч.3 ст. 122 КАС України справу розглянути без їх участі у порядку письмового провадження.

Представник відповідача, начальник управління ПФУ в Перечинському районі, подав до суду заяву, в якій також просить розглянути справу без їх участі - у порядку письмового провадження та подав письмове заперечення, в якому просить відмовити у позовах, оскільки відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державна соціальна підтримка дітей війни підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком, однак не передбачено, яким саме органом (Пенсійним фондом або іншим органом), за рахунок яких коштів  і джерел та в якому процедурному порядку здійснюється призначення та виплата вказаної допомоги. Крім цього зазначає, що згідно ст. 7 цього Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Тому  такі виплати не можуть проводитись із бюджету Пенсійного фонду України, а отже і не має жодних порушень законодавства з боку управління Пенсійного фонду України в Перечинському районі. Також зазначає, що позивачами пропущено строк для звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 99 КАС України, що відповідно до ч. 1 ст. 100 цього Кодексу є підставою для відмови в задоволенні позовів.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позови підлягають частковому задоволенню виходячи з таких підстав.

           У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 народився 01 квітня 1931 року, а ОСОБА_2 -  22 грудня 1932 року,  тобто на час закінчення Другої світової війни їм  було менше 18 років.  

Згідно ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року №  2195-ІV, дитиною війни визнається особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років. У відповідності до ст.ст.6,7 вказаного Закону дітям війни пенсії підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Враховуючи викладене суд вважає, що позивачі є дітьми війни, а тому мають право на пільги, передбачені Законом України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195-ІV.

Разом з цим, дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” було зупинено на 2006 рік згідно п.17 ст.77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20 грудня 2005 року, який набув чинності з 01.01.2006 року. Однак, Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності з 01.04.2006 року, п.17 ст. 77 було виключено, тобто відновлено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Статтю 110 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” було викладено в новій редакції,  відповідно до якої пільги дітям війни, що передбачені ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, запроваджуються в 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Отже, з моменту набрання чинності Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, тобто з 01.04.2006 року право позивача на отримання підвищення до пенсії було пов”язане з виконанням Закону України “Про бюджет України на 2006 рік”. Однак, Кабінет Міністрів України у 2006 році, за результатами  виконання бюджету України на 2006 рік не визначив відповідний порядок за погодженням з комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Таким чином, у суду немає підстав для задоволення позовних вимог позивачів у частині підвищення до пенсії за 2006 рік.

Однак, пунктом 12 статті 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року № 489-V, дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195 – ІV на 2007 рік було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнано таким, що не відповідають Конституції України (неконституційними) положення, зокрема, пункту 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким було зупинено  дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Рішення Конституційного Суду України є обов”язковим для виконання.

Згідно ч.2 та ч.3 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.  

Враховуючи те, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії в часі не має, а отже відповідач в строк з 01 січня 2007 року  по 08 липня 2007 року не зобов”язаний був виплачувати позивачам пільги, передбачені ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині суд відмовляє.

Разом з цим, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року (включно) позивачі мали правові підстави для нарахування підвищеної пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а тому в цій частині позовні вимоги позивачів підлягають задоволенню.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, пункту 41 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік”, а оскільки дане рішення зворотної дії в часі не має,  тому за період з 01 січня 2008 року по 22 травня 2008 року у задоволенні позовних вимог в цій частині суд відмовляє, а решту позову вважає обгрунтованою.

Доводи представника відповідача щодо відсутності законодавчого регламентування механізму нарахування вищевказаного підвищення до пенсії суд не бере до уваги, оскільки це не може бути підставою для невиконання державою взятих на себе зобов”язань згідно ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Як зазначено в рішенні Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v.Home office (Case 41/74), принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов”язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов”язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов”язана з принципом відповідальності держави.

Вирішуючи питання про те, яку норму закону, що визначає розмір мінімальної пенсії за віком слід застосувати для визначення підвищення до пенсії Дітям війни суд виходить з наступного.

Так, ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» передбачено мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу, який встановлено в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому, ч.3 ст.28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Разом з цим, ч.2 ст.5 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Отже, з урахуванням того, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, що визначає розмір мінімальної пенсії за віком, тому суд вважає, що  саме цю норму слід застосувати для визначення підвищення до пенсії Дітям війни.

Посилання відповідача на те, що позивачами пропущено річний строк, передбачений ст.99 КАС України для звернення до суду, суд не бере до уваги виходячи з такого.  

Так, ч.1 статті 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно ч.2 цієї ж норми закону передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У Рішенні в Справі "Кечко проти України" (Заява N 63134/00) від 8 листопада 2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1 (рішення у справі Broniowski v.Poland , N 31443/96, пар. 98).

У преамбулі Закону України від 18.11.2004 року № 2195-ІУ "Про соціальний захист дітей війни" зазначено, що цей Закон визначає основи соціального захисту цієї категорії громадян та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Статтею 1 цього Закону встановлено, що державна соціальна гарантія - встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни. Згідно ст. 6 цього Закону держава взяла на себе зобов'язання підвищити дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державну соціальну допомогу, що виплачується замість пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Як зазначено в п. 3.2. Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, № 6-рп/2007, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою Конституційного права на соціальний захист, а тому відповідно до ч.2 ст.6, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов”язковими, однакою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Отже, громадянин у відповідності до чинного законодавства очікує на отримання від держави гарантованого матеріального забезпечення, складовою якого є встановлене ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення пенсії, тобто має “законні сподівання “ на отримання майна.  

Таким чином, оскільки позивачі мають право на матеріальний інтерес, невиплата передбаченого Законом підвищення пенсії становить порушення їх майнових прав відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист і основних свобод людини, яка передбачає, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених Законом, або загальними принципами міжнародного права.

Крім цього, згідно ч.2 ст. 87 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05листопада 1991 року суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження строком. Частиною 2 статті 46 “Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.    

Враховуючи те, що законом не передбачено подання заяви пенсіонером або іншої форми його волевиявлення для отримання підвищення до пенсії, тому обов”язок виплати покладається на органи Пенсійного фонду України.

Разом з цим, суд беручи до уваги те, що порушення права позивачів тривало з 09 липня по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня по 31 грудня 2008 року,  та  те, що вік позивачів є похилим, такі відносяться до вразливих верств населення, які обмежені у засобах користування офіційними урядовими виданнями засобів масової інформації, що перешкоджає своєчасній правовій їх обізнаності, з огляду на обмежені фінансові можливості доступу до правової допомоги, приходить до висновку, що позивачами не пропущено строк звернення до суду.

Вимоги позивача щодо зобов ' язання Управління Пенсійного фонду в Перечинському районі нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дитині війни у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладено такі повноваження.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що з Управління Пенсійного фонду в Перечинському районі слід стягнути на користь  позивачів недоплачену їм, як дітям війни, щомісячну державну соціальну допомогу за періоди з 09 липня 2007 року (з дня ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України) до 31 грудня 2007 року (до кінця бюджетного періоду) та з 22 травня 2008 року (з дня ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України) по 31 грудня 2008 року ( кінець бюджетного періоду) з підвищенням пенсії на 30 відсотків з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” з урахуванням проведених виплат.    

  Разом з цим, згідно ч.2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, оскільки позивачі посилаються на неправомірність ненарахування та невиплати відповідачем передбаченої законом соціальної допомоги, суд вважає необхідним, з метою повного захисту прав та інтересів позивачів вийти за межі позовних вимог, визнавши бездіяльність управління Пенсійного фонду України у Перечинському районі протиправною.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України судові витрати присуджуються позивачам відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ч. 2 ст. 152 Конституції України, рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року, ст. ст.  1, 6, 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року, ст. 58, п. 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України” на 2007 рік” від 19.12.2006 року, п.  41 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року, ст.ст. 11. 17, 71. 94, 122, 160, 163 КАС України, суд, -                                                                      

                                                                          П О С Т А Н О В И В :

Позови задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Перечинському районі протиправною.    

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України у Перечинському районі     провести нарахування та виплату з 09 липня по 31 грудня 2007 року включно, з 22 травня по 31 грудня 2007 року включно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням проведених  виплат.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 кожному судовий збір  у розмірі 1 (одної) грн. 70 коп.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

На постанову суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Закарпатської області протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається в строк до 10 днів.      

                  Головуючий                                                                                                     Ганько І.І.