Справа № 2-411/10

З А О Ч Н Е   Р І  Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2010 року                      Індустріальний  районний суд м. Дніпропетровська

в складі : головуючого  судді       Зосименко С.Г.

                при секретарі                Карпенко В.Ю.

        розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду  м. Дніпропетровська цивільну  справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання попереднього договору дійсним, визнання права власності та скасування реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

 Позивачка у травні 2005 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання угоди дійсною.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.09.2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені: визнано попередній договір від 03 червня 2005 року укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на придбання квартири АДРЕСА_1 дійсним, визнано з 03.06.2005 року власником квартири № 175 в будинку № 6 по пр. Мира в м. Дніпропетровську ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу та зобов’язано КП ДМБТІ зареєструвати на ОСОБА_1 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1.  

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.10.2007 року рішення суду від 14.09.2006 року було скасовано та справу направлено на новий розгляд.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетрвоська від 25 квітня 2008 року позов ОСОБА_1 було залишено без задоволення.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2008 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25.04.2008 року скасовано і справу направлено на новий розгляд.

У січні  2009 року ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги. В уточненій позовній заяві позивачка посилається на те, що ОСОБА_9  згідно умов попереднього договору від 03 червня 2005 року оформила довіреність на дочку ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на відчуження належної їй частини квартири АДРЕСА_1. Попередній договір укладався між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 У виконання умов попереднього договору  за гроші передані ОСОБА_1 ОСОБА_6  16.06.2005 року отримав 66300 грн. та  оформив договір купівлі-продажу на ОСОБА_9 - житловий будинок АДРЕСА_2. ОСОБА_3, яка діяла за дорученням ОСОБА_9, та в своїх власних інтересах отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 96900 грн. ОСОБА_1 виконала умови здійснення правочину, направленого на набуття права власності  спірної квартири, тобто набула право власності на спірну квартиру після передачі грошей власникам квартири. ОСОБА_2 наполягав на тому, що між ним та ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4 була укладена домашня угода по купівлі-продажу спірної квартири.  Рішенням суду від 14.02.2006 року ця домашня угода була визнана дійсною.  Дане рішення було скасоване 23.04.2006 року. Просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в цілому, визнати дійсною попередню угоду від 03.06.2005 року по розпорядженню, оформленню договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за дорученням ОСОБА_6, скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 в КП ДМБТІ за ОСОБА_2.

Позивачка у судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги та просила задовольнити.

Представник позивачки у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з’явилися.     Позивачка не заперечувала щодо заочного розгляду справи, що відповідає  положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення позивачки та її представника, вивчивши матеріали справи,  вважає, що позов підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 15.07.1996 року (т. 1. а. с. 5) квартира АДРЕСА_1, що підтверджується витягом про  реєстрацію права власності на нерухоме майно (т. 1. а. с. 9).  Згідно технічного паспорту (т. 1. а. с. 6-8) квартира складається з трьох кімнат, кухні, вбиральні, ванної кімнати, коридору, комори, балкону та лоджії.

24 травня 2005 року ОСОБА_9 надала ОСОБА_6  довіреність на право  відчуження належної їй частини квартири АДРЕСА_1 (т. 2. а. с. 60).

03 червня 2005 року між ОСОБА_6 (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Вартість квартири була визначена у 147900 грн., що було еквівалентно 29000 доларів США. При підписанні попереднього договору ОСОБА_6 отримав від позивачки 15300 грн., що еквівалентно 3000 доларів США. Строк укладання основного договору купівлі-продажу квартири було визначено 06 червня 2005 року.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину  недійсним судом не вимагається.

Оскільки при укладанні попереднього договору купівлі-продажу квартири  АДРЕСА_1 ОСОБА_6, який діяв від імені продавця, мав довіреність тільки від одного власника квартири, згоди на продаж квартири двох інших власників та повноважень від них ОСОБА_6 не мав, то на момент підписання попереднього договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_6  зі сторони продавця виступала не уповноважена на те особа, тому даний договір є нікчемним. Суд не може прийняти до уваги посилання позивачки на те, що вона виконала всі умови  попереднього договору купівлі-продажу квартири та повністю розрахувалася за квартиру, віддавши ОСОБА_7 всю суму грошей, оскільки ОСОБА_7 взагалі не мала ніякий повноважень  при укладання даного правочину. Як на підставу своїх тверджень, позивачка посилається на те, що є розписки про отримання грошей, договір позики, договір купівлі-продажу іншого будинку ОСОБА_9, який було придбано на гроші позивачки. Так, дійсно 16.06.2005 року між ОСОБА_10 (продавець) та ОСОБА_9 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 (т. 2. а. с. 58). Право власності на даний будинок було зареєстровано за ОСОБА_9  13.08.2005 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т. 2. а. с. 59).  Однак позивачка не надала суду жодного доказу того, що даний будинок було придбано ОСОБА_9 на гроші позивачки. 16.06.2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено нотаріально посвідчений договір позики (т. 1. а. с. 13), відповідно до якого ОСОБА_6 взяв у позивачки в борг 66300 грн., що еквівалентно 13000 доларів США на строк до 20.07.2005 року, однак це також не підтверджує розрахунки позивачки за договором купівлі-продажу спірної квартири. 15.06.2005 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_7 суму у розмірі 96900 грн. за  квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується розпискою (т. 1, а. с. 16) та  29.10.2005 року ОСОБА_3 отримала  віл ОСОБА_7  суму у розмірі  56100 грн. за квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується розпискою (т. 1, а. с. 17), однак це також не є доказом того, що гроші, зазначені в цих розписках, належали ОСОБА_1 Згідно розписки від 10.10.2005 року (т. 1. а. с. 18) ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_1 суму у розмірі 7000 доларів США за квартиру АДРЕСА_1, однак у судовому засіданні позивачка не змогла пояснити суду, чому вона віддавала гроші за квартиру, яку так і не придбала, у жовтні 2005 року, а відповідно до попереднього договору купівлі-продажу квартири основний договір повинен був бути укладений до 06.06.2005 року і чому ці гроші вона віддавала ОСОБА_7, яка не була власником квартири, не мала повноважень від власників квартири на відчуження спірного майна або отримання грошей.

На підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2006 року  право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 86).

15.04.2003 року ОСОБА_9 склала заповіт на ім’я ОСОБА_11 (т. 1. а. с. 87). 15.07.2005 року ОСОБА_9 надала ОСОБА_3 довіреність на право відчуження  належної їй на праві власності 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т. 1, а. с. 15).  

За фактом шахрайства відносно ОСОБА_1 15.06.2007 року була порушена кримінальна справа за ознаками злочину. передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (т. 1, а. с. 136).

Оскільки право власності ОСОБА_2  на спірну квартиру не є предметом спору у даній цивільній справі, а розглядається в іншому провадженні, суд не може вирішувати вимогу позивачки щодо скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 в КП ДМБТІ за ОСОБА_2.

Таким чином, оцінюючи всі докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження  при розгляді справи і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з позивачки підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 17 грн.

Керуючись ст.ст. 215, 658 ЦК України, ст.15, 30, 60, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 17 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою  відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області  через Індустріальний районний суду м. Дніпропетровська  шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в 10-ти денний строк з дня проголошення  рішення заяви про апеляційне оскарження  і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

У разі залишення  заяви  про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя                                                                                                  С.Г. Зосименко