Справа № 22-Ц-1084 2006р. Головуючий у 1-й інстанції- Риков В.В. Категорія - 33 Суддя-доповідач - Ведмедь Н.І.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року липня 25 дня колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Смирнової Т.В.,
суддів - Ведмедь Н.І., Батюка А.В.,
з участю секретаря
судового засідання - Чуприни В.І.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду
цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення
Ковпаківського районного суду м.Суми від 24 травня 2006р.
у справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Сумське міське управління земельних ресурсів про внесенння змін до Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-СМ НОМЕР_1, усунення перешкод у користуванні присадибною земельною ділянкою, стягнення моральної та матеріальної шкоди та за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Сумської міської Ради, ОСОБА_1, третя особа: Управління архітектури та містобудування м.Суми, КП Сумське міське БТІ про визнання права власності на самовільно збудований гараж, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 24 травня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в позовному обсязі.
Визнано право власності в порядку спадкування на гараж, побудованого на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 в 1979 році.
Стягнуто з ОСОБА_1 51 грн. державного мита 75 грн. 46 коп. судових витрат на користь КП "Сумське міське бюро технічної інвентарізації".
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду, а справу направити на новий розгляд в іншому складі суду.
При цьому посилається на те, що самовільним будівництвом гаража відповідачкою ОСОБА_2 порушуються її права як власника земельної
ділянки, оскільки стічні води з даху гаража та літнього душу систематично стікають на її присадибну ділянку в результаті чого сарай, де зберігається дрова, вугілля та будівельний матеріал став непридатний для користування, а також стічною водою заливається вигрібна яма, на очищення якої вона несе додаткові витрати.
Крім цього вода з літнього душу розливається по її двору, що заважає їй поставити паркан і використовувати належну їй земельну ділянку за цільовим призначенням.
Вважає, що суд не врахував вказані обставини, а тому постановив невірне рішення, так як не зобов"язав ОСОБА_2 знести самовільно побудований гараж.
ОСОБА_2 в запереченні на доводи апеляційної скарги зазначає, що рішення суду є законним, обгрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, а тому скасуванню не підлягає.
Вважає, що ствердження апелянтки про захват частини її земельної ділянки є безпідставним, оскільки вона користується земельною ділянкою, межі якої встановлені ще за життя колишніх власників - їх батьків і межа по сумісному користуванні не змінювалась по цей час.
Рішенням суду першої інстанції встановлено, що згідно Державного акту на право приватної власності на землю Ш-СМ НОМЕР_1 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,080 га, розташованої в м.Суми по АДРЕСА_2, яка була передана їй для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Державний акт виданий на підставі рішення XVIII сесії 22 скликання Сумської міської Ради від 23 квітня 1997 року.
Згідно технічного паспорту на домоволодіння, яке належало батькам позивачки (а.с.7) ОСОБА_4 зареєстровано земельну ділянку розміром 865 м-2.
При одержанні Державного акту про право власності на земельну ділянку позивачу ОСОБА_1 було відмово, що розміри земельної ділянки, які зазначені в акті - 0,080 га не співпадають з розмірами земельної ділянки, якою користувалися її батьки до своєї смерті, а тому знала, що її права є порушеними, але звернулася з зазначеним питанням тільки в 2004 році до відповідних посадових осіб департаменту комунальної власності Сумської міської Ради та прокурора Ковпаківського району м.Суми.
При розгляді питання щодо винесення змін до Державного акту на право приватної власності на землю позивач не звернула увагу на те, що в рішенні XVIII сесії 22 скликання Сумської міської Ради народних депутатів від 23 квітня 1997 року не вказано даних про передачу конкретного розміру земельної ділянки у власність.
Суд, приймаючи до уваги обставини справи, за якими встановлено, що позивачці починаючи з 1995 року було відомо про порушення її прав та інтересів, втратила право на їх захист, оскільки пропустила строк звернення до суду, тобто позовну давність.
Крім того, суд дійшов висновку, що існування та постійне користування на протязі 25 років відповідачем ОСОБА_2 самовільно збудованого гаражу до 2004 року не спричинило будь-яких перешкод та порушення прав позивача за таких обставин є недоведеним.
Суд зазначив в рішенні, що позивач не надала суду належних доказів щодо порушення її прав та законних інтересів з боку відповідачів при використанні нею своєї земельної ділянки, а також і відносно спричинення їй матеріальної та моральної шкоди.
Отже, суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог за пропуском позовної давності звернення до суду на підставі ст.ст. 256, 257 ЦК України та на підставі ст.376 п.5 ЦК України, згідно якої на вимогу користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самовільно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та взявши до уваги заперечення на доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Колегія суддів вважає, що доводи апелянтки відносно порушення її прав, як власника земельної ділянки відповідачкою ОСОБА_2 за встановлених судом першої інстанції обставин є обгрунтованими і заслуговують на увагу, оскільки з матеріалів справи вбачається, що стічні води з даху гаража, та літнього душа стікаються на земельну ділянку позивача, а тому створюють перешкоди їй в використуванні присадибною ділянкою та надвірними будівлями і це носить систематиний характер, це не заперечувала в судовому засіданні суду апеляційної інстанції і сама відповідач ОСОБА_2
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_1 в частині усунення перешкод в користуванні земельною ділянкоючастковому задоволенню.
Колегія суддів вважає, що душ, який прикріплений до огорожі в дворі ОСОБА_2 необхідно демонтувати і перенести в інше місце свого двора, а відносно порушення її прав відповідачем самовільно збудованим гаражем, то в цій частині вимоги підлягають частковому задоволенню.
На думку колегії суддів відповідачу необхідно зробити обладнання біля даху гаража для відведення стічних вод в бік її двору.
Стосовно виготовлення такого обладнання і усунення перешкод таким чином відповідач ОСОБА_2 не заперечувала.
Відносно позовних вимог позивача, щодо внесення змін до Державного акту про право власності на земельну ділянку щодо її розміру, то суд, дійшов до вірного висновку, оскільки про порушення позивачу відомо ще з 1998 року, коли вона одержала акт, але вона не звернулася за захистом своїх прав до суду.
Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Виходячи з вказаного позивач пропустила строк звернення до суду, оскільки з матеріалів справи вбачається (а.с.236) що в судовому засіданні встановлено що про сплив строку позовної давності заявила інша сторона до винесення рішення, згідно ст.267 ч.2 і ч.4 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові.
Колегія суддів вважає, що суд вірно визначився відносно самовільного будівництва гаража, визнавши на нього права власності за відповідачем ОСОБА_2, оскільки з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка ОСОБА_2 відповідає її правовстановлюючому документу, а тому не виключається, що відбувся захват землі зі сторони інших сусідів.
Позивач не надала доказів і таким чином не довела, що сама будівля гаража знаходиться на її земельній ділянці і таким чином перешкоджає їй користуватися належною земельною ділянкою. Вона посилалася як на перешкоду на стічні води з даху гаража та літнього душа, а в цій частині її позовні вимоги підлягають задоволенню і таким чином права її є захищеними.
Стосовно відшкодування матеріальної шкоди за пошкоджену плитку, то позивач не надала жодного належного доказу про наявність, кількість, вартість і т.ін. цього будівельного матеріалу зруйнованою стіною гаража.
Згідно ст.60 ч.1 ЦПК України позивач не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст.23 ч.2 п.З ЦПК України моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв"язку з протиправною поведінкою позивача та у зв"язку з знищенням чи пошкодженням її майна.
В матеріалах справи відсутні докази, які б стверджували заподіяння моральної шкоди позивачу, а тому в цій частині позовних вимог рішення суду першої інстанції необхідно залишити без зміни.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду в цій частині.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 309 ч.1 п.3, 314 ч.2, 316 ЦПК України колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовільнити частково.
Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою задовільнити частково.
Зобов"язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом встановлення обладнання для відводу стічних вод з даху гаража в бік свого двору і демонтувати закріплений на огорожі душ.
В іншій частині позовних вимог рішення суду першої інстанції залишити без зміни.
Рішення набрало законної сили, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.