Судове рішення #8716051

Справа №22-7038/08     Головуючий у 1 інстанції - Шевчук О.П.

Доповідач - Панченко М.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 листопада 2008 року     м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:

головуючого      -       Панченка М.М.

суддів     -     Матвеєвої О.А., Шиманського В.Й.

при секретарі    -     Мороз О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за
апеляційною   скаргою     ОСОБА_1   на   рішення

Деснянського районного суду м.Києва від 28 травня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, 3-я особа Деснянська районна у м.Києві державна адміністрація про визнання права користування житловим приміщенням, укладення окремого договору найму житлового приміщення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, скасування реєстрації права власності, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов"язання не чинити перешкод в користуванні квартирою та виселення, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2007 року позивач ОСОБА_1 звернувся з
позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5, та, з урахуванням
доповнень до позову, просив визнати за ним право користування квартирою
АДРЕСА_1, укласти з ним окремий договір найму
указаного житлового приміщення, визнати недійсним свідоцтво від 26 липня
2007 року про право власності на указану квартиру на ім"я ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3, скасувати реєстрацію від
31 липня 2007 року за НОМЕР_1 в Київському бюро технічної інвентаризації та
реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна на указану квартиру
на ОСОБА_2 та ОСОБА_3,     просив

також виселити з указаної квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як тимчасових мешканців /а.с.4-5, 68-69/.

Послався на те, що він користується указаною квартирою за згоди ОСОБА_2, якій був виданий ордер на указану квартиру, з 1991 року,   а  в   1999  році  він   одружився  з  ОСОБА_2   і продовжував там проживати без реєстрації на правах чоловіка наймачки квартири.

Оскільки спірна квартира в 2007 році була приватизована в рівних частках на ОСОБА_2 та ОСОБА_3, просив скасувати свідоцтво про право власності, оскільки приватизація відбулась без його участі.

Відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які займають з дозволу ОСОБА_2 одну з кімнат квартири, просив виселити, як квартирантів, які вселилися без його згоди.

В зустрічному позові ОСОБА_2, та ОСОБА_3 просять суд зобов"язати ОСОБА_1 не чинити перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та виселити його з указаної квартира, як такого, що не набув право користування нею/а.с.38-41/.

Зазначали, що, незважаючи на те, що ОСОБА_1 вселився в указану квартиру в 1991 році з дозволу ОСОБА_2, однак, вони позивачі за зустрічним позовом, ніколи не визнавали за ним право постійного користування квартирою що свідчить відсутність їх згоди на його реєстрацію в спірній квартирі. А оскільки ОСОБА_1 створює в квартирі конфліктні ситуації, просять суд виселити його і не чинити перешкоди їм, як власникам, здійснювати своє право власності на указану квартиру.

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 28 травня 2008 року в первісному позові ОСОБА_1 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено

/а.с.233-237/.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення, як постановлене з порушення вимог матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішивші, яким задовольнити його позовні вимоги та відмовити в зустрічному позові /а.с.242-245/.

Колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, а рішення Деснянського районного суду м.Києва від 28 травня 2008 року залишити без змін з таких підстав.

Як слідує з матеріалів справи і таке встановлено судом, спірна квартира АДРЕСА_1 складається з двох окремих кімнат, загальною площею 29, 9 кв.м. та житловою площею 24, 76 кв.м.

Указана квартира, відповідно до обмінного ордеру від 20 березня 1985 році, виданого Управлінням з обліку та розподілення житлової площі Київської міської Ради народних депутатів, була надана в користування ОСОБА_2 та на членів її сім"ї сина ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (бабуся ОСОБА_2), яка померла в 2001 році /а.с.42-43, 56/.

Встановлено також, що ОСОБА_1 з 1995 року зареєстрований в гуртожитку по АДРЕСА_2 /а.с.16/.

25 червня 1999 році ОСОБА_1 одружився з ОСОБА_2 та поселений з її згоди на спірній житлоплощі на правах чоловіка. Однак дозволу на реєстрацію чоловіка на спірній житлоплощі ОСОБА_2 не давала /а.с.8/.

Зп спільним волевиявленням подружжя, 10 квітня 2001 року шлюб між сторонами розірвано, після чого сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_1 припинили сімейні стосунки та вести спільне господарство /а.с.45/.

В 2007 році ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приватизували спірну квартиру на себе в рівних частках /а.с.48/.

Відмовляючи в позовних вимогах ОСОБА_1, колегія суддів вважає, що суд правомірно керувався ст.ст.64, 65 ЖК України та виходив з того, що він не набув права на рівні з іншими членами сім"ї наймача користуватись спірним житлом.

При цьому, суд обгрунтовано послався на п.9 Постанови Пленуму ВСУ №2 від 12 квітня 1985 року „Про деякі питання, що виникають у практиці застосування судами Житлового Кодексу України, згідно якого вирішуючи спори про право користування житловим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з"ясувати чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це інших членів сім"ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім"ї, що проживають з ним, певнй порядок користування житловим приміщенням.

Відповідно, відмовляючи в позовних вимогах ОСОБА_1, колегія суддів вважає, що суд правомірно керувався ст.391 ЦК України, згідно якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Суд першої інстанції    дійшов правильного висновку    про відмову ОСОБА_1   в   позові   про   визнання      незаконною приватизації   спірної квартири без врахування його права на приватизацію квартири, оскільки він не набув     права користування цією квартирою і не мав реєстрації в цій квартирі.

Так, суд першої інстанції правомірно послався на п.п.20, 21 Положення Державного комітету України по житло-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року за №56 „Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, згідно яких приватизація житла здійснюється лише на осіб, які мають право на користування житлом та є прописаними в цьому житлі.

Отже, приватизація спірної квартири на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснена без порушень чинного законодавства. При цьому ОСОБА_1 обґрунтовано не був залучений до участі в приватизації квартири.

В той же час, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 з 1995 року зареєстрований в гуртожитку по АДРЕСА_2 , тобто має реєстрацію за місцем проживання і право на користування указаним житлом /а.с.16/.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_1 про долю спірної квартири не турбується, оскільки ніколи не сплачував квартплату та комунальні послуги, в спірній квартирі проживає не ругулярно, сімейні стосунки з ОСОБА_3 не підтримує, постійно з нею та її сином перебуває в конфліктних стосунках.

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 не мав права на приватизація спірної квартири, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні його позову про визнання за ним права користування квартирою та укладання з ним окремого договору найму квартири, а також про виселення з квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які користуються спірною квартирою за згоди власників квартири, колегія суддів вважає, що суд правомірно керувався ст.391 ЦК України, згідно якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та виселення ОСОБА_1 з указаної квартири, як тимчасового мешканця без надання іншого житла.

Враховуючи зуказаніі норми матеріального права та встановлені в судовому засіданні обставини, колегія суддів   дійшла висновку, що рішення судом першої інстанції     постановлене на повно з"ясованих обставинах з

дотриманням   вимог  матеріального  та   процесуального   права,   а  доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Деснянського районного суду м.Києва від 28 травня 2008 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація