Справа №22-8227/08 Головуючий у 1 інстанції - Трусова Т.О.
Доповідач - Панченко М.М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2008 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:
головуючого - Панченка М.М.
суддів - Антоненко Н.О., Шиманського В.Й.
при секретарі - Мороз О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє за дорученням ОСОБА_2, на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 1 серпня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, 3-я особа Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про визнання переважного права на приватизацію земельної ділянки та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, 3-я особа Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про визнання переважного права на приватизацію земельної ділянки, -
ВСТАНОВИЛА:
В жовтні 2007 року позивачка ОСОБА_2 звернулась з позовом
до ОСОБА_3 і просила винести рішення, яким визнати за
нею переважне право на приватизацію земельної ділянки площею 81, 28 кв.м.
по АДРЕСА_1, пославшись на те, що протягом 23
років вона безперервно та відкрито користується указаною земельною
ділянкою, на якій розташований належний їй металевий гараж. При
оформленні документів на приватизацію указаної земельної ділянки їй стало
відомо, що на цю ділянку пред»явила претензії власниця суміжної земельної
ділянки ОСОБА_3, яка звернулась до неї з таким же
позовом - про визнання переважного права на приватизацію указаної земельної ділянки.
Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 1 квітня 2008 року обидва позови об»єднані в одне провадження /а.с.95/.
ОСОБА_3 зазначила, що спірний гараж належав її родичу ОСОБА_4, який в 1984 році усно дозволив, нині покійному її чоловікові, користуватися цим гаражем, а після смерті чоловіка, цим гаражем користувався її син.
Після смерті ОСОБА_4, ОСОБА_3 успадкувала домоволодіння по АДРЕСА_1 і в її користування перейшла земельна ділянка площею 0, 15 га, на якій розташований спірний гараж. Зазначала, що, оскільки гараж поставлений ОСОБА_4 без відповідних документальних узгоджень, він не був включений до спадкової маси, яка перейшла їй у власність.
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 1 серпня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено, а позов ОСОБА_3, задоволено частково /а.с.137-141/.
Судовим рішенням визнано за ОСОБА_3 право користування спірною земельною ділянкою.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діє за дорученням ОСОБА_2, просить скасувати рішення, як постановлене з порушенням вимог матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_3 та задовольнити позов ОСОБА_2 /а.с. 148-153/.
Скаржник послався на те, що, визнаючи право користування земельною ділянкою за ОСОБА_3, суд вийшов за межі позову, оскільки вона просила визнати за нею переважне право на приватизацію земельної ділянки, а не на право користування нею.
Заслухавши доповідь по справі головуючого судді Панченка М.М., пояснення учасників процесу, вивичвши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в обох позовах.
Відмовляючи в позові ОСОБА_2 та визнаючи за ОСОБА_3 право користування земельною ділянкою, суд виходив з того, що ОСОБА_2 не навела суду доказів користування нею спірною земельною ділянкою, а ОСОБА_3 внесена до бази даних Державного земельного кадастру України, як користувач указаної земельної ділянки, сплачує за неї земельний податок і в 2006 році звернулась
до Київської міської Ради з заявою щодо оформлення прав на указану земельну ділянку.
Між тим, такий висновк суду не відповідає обставинам справи і, відповідно, порушено застосування норм матеріального права.
Як слідує з матеріалів справи, сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовами з однаковими вимогами, відносно одного і того ж предмета спору та просили суд визнати за кожною з них переважне право на приватизацію земельної ділянки площею 81, 28 кв.м. по АДРЕСА_1, оскільки, як стверджували позивачки, саме кожна з них є користувачами цієї земельної ділянки.
Як з»ясовано судом апеляційної інстанції, характер правовідносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підпадає під особливості ч.1, 2 ст.118 ЗК України, згідно яких громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцем знаходження земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних діялнок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідно до ч.11 ст.118 ЗК України, у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Крім посилання на ч.1, 2 ст.118 ЗК України, якими визначена компетенція органів виконавчої влади щодо вирішення земельних відносин, колегія суддів звертає увагу на п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яким встановлена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад, вирішення, відповідно до закону, питань регулювання земельних відносин.
А в ст.33 указаного Закону, зокрема йдеться, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні та делеговані повноваження, зокрема, реєстрація суб»єктів права власності на землю, реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі, видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.
Колегія суддів вважає, що для того, щоб вирішити спір в тому об»ємі позовних вимог, як вимагають сторони (про визнання переважного права на приватизацію земельної ділянки), суду необхідно, дослідити питання та з»ясувати, чи має кожна із сторін право, взагалі, на приватизацію спірної земельної ділянки, а потім суд повинен вирішити питання, у кого зі сторін більше прав на приватизацію цієї земельної ділянки.
Беручи до уваги вище зазначені норми матеріального права та встановлені спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що в разі вирішення судом спору (на будь-чию користь), відповідно до предмету заявлених позовних вимог, висновок суду, за своїми правовими наслідками, матиме характер втручання у компетенцію органів виконавчої влади щодо вирішення земельних правовідносин.
Як з»ясовано вище, суд вправі розглядати спори, пов»язані лише з порушенням та недотриманням порядку і правил при вирішенні земельних відносин.
Суд враховує, що відповідно до ст.3 ЦПК України, позивачки мають право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Однак, у зверненнях до суду з даними позовами відсутній спір про право, оскільки визнання переважного права на приватизацію земельної ділянки не тягне за собою будь-яких правових наслідків, як для позивачок, так і для органу влади, уповноваженого вирішувати питання щодо приватизації земельної ділянки.
Виходячи з цих вимог матеріальних норм права і, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, колегія суддів вважає, що в задоволенні обох позовів належить відмовити.
В зв»язку з цим, рішення суду першої інстанції, як постановлене всупереч обставин справи і вимог матеріальних норм закону підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позовах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання за кожною зних переважного права на приватизацію земельної ділянки.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.307, 309 ЦПК України, на
підставі ст.ст.118 ЗК України, ст.33, п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє за дорученням ОСОБА_2, задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 1 серпня 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позовах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання переважного права на приватизацію земельної ділянки площею 81, 28 кв.м. по АДРЕСА_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.