Справа № 22ц-1950/2008р. Головуючий в 1 інстанції:
Котьо І.В. Категорія 21
Доповідач: Кузнецова О.А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2008 року грудня місяця 8 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
головуючого Коровайко О.І.
суддів Кузнєцової О.А.
Закарян К.Г.
при секретарі Ляшенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_4 на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 12 березня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Нестерович Ольга Іллівна про визнання недійсною угоду про розірвання договору та визнання права власності,
встановила:
В грудні 2006 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що йому на праві власності належала 1/2 частина жилого будинку АДРЕСА_1. В лютому 2000 року його сестра ОСОБА_4 запропонувала йому укласти договір довічного утримання, на що він погодився. 03 березня 2000 року він в нотаріальній конторі підписав зазначений договір. Однак його зміст йому не було доведено, як сестрою, так і нотаріусом. Він продовжував проживати в належній йому частині будинку.
Восени 2006 року відповідачка вирішила продати вказану частину будинку і від покупців йому стало відомо про те, що спірна частина будинку належить відповідачці на підставі підписаної ним угоди про розірвання договору від 3 березня 2000 року.
Просив суд визнати угоду про розірвання договору дарування спірної частини будинку АДРЕСА_1 від 3 березня 2000 року недійсною.
У судовому засіданні позивач уточнив заявлені позовні вимоги, зазначивши, що 4 січня 1996 року він отримав від відповідачки в дар 1/2 частину жилого будинку АДРЕСА_1, так як фактично вона була придбана ним восени 1994 року за його кошти, але на його прохання оформлена на відповідачку. У зв'язку з неможливістю повернення ним боргу в лютому 2000 року, який він отримав в серпні 1999 року, і побоюваннями за те, що кредитор може в рахунок повернення боргу звернути стягнення на приналежну йому частину будинку, на його прохання відповідач і він 3 березня 2000 року уклали угоду про розірвання договору дарування від 4 січня 1996 року, але він продовжував користуватись та володіти приналежною йому частиною будинку.
Просив суд визнати угоду про розірвання договору дарування спірної частини будинку АДРЕСА_1 від З березня 2000 року недійсною та визнати за ним право власності на 36/100 частин жилого будинку. АДРЕСА_1.
Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 12 березня 2008 року позов задоволено. Судом визнано угоду від З березня 2000 року, посвідчену приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Нестерович О.І., укладену між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про розірвання договору дарування 1/2 частини жилого будинку АДРЕСА_1 від 4 січня 1996 року недійсною. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/ 2 частину жилого будинку АДРЕСА_1.
Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 24 листопада 2008 року у зв'язку зі смертю позивача ОСОБА_5 до участі у справі залучено його правонаступника -ОСОБА_7.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, який діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати, вважаючи його незаконним і необґрунтованим, постановити по справі нове рішення,
яким відмовити у задоволенні позову.
Письмові заперечення в суд апеляційної інстанції не надходили.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив з того, що на час укладання 03 березня 2000 року угоди про розірвання договору дарування 1/2 частини жилого будинку АДРЕСА_1 від 04 січня 1996 року, укладеної між сторонами, хоча і була висловлена воля сторін, однак вона була направлена не на те, щоб між ними утворився юридичний зв'язок, а на те, щоб утворити лише видимість цього зв'язку та визнав зазначену угоду недійсною відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦК УРСР з підстав мнимості.
Крім того, суд першої інстанції вважав, що позивачем не було пропущено строк на звернення до суду за захистом його прав.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення постановлено з порушенням норм матеріального права, що, відповідно до п.п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування і постановления по справі нового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи відповідно договору дарування від 24 листопада 1994 року ОСОБА_4 прийняла в дар від ОСОБА_8, 1/2 частину жилого будинку АДРЕСА_1.
4 січня 1996 року Приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Нестерович О.І. посвідчено договір дарування Ч частини будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, відповідно якому ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_5 прийняв в дар вказану частину жилого будинку.
З березня 2000 року цим же нотаріусом, між цими ж сторонами, було посвідчено угоду про розірвання договору дарування 1/2 частини жилого будинку АДРЕСА_1 від 04.01.1996 року.
Обґрунтовуючи правові підстави заявленого позову, позивач просив визнати угоду про розірвання договору дарування, яка укладена між ним та відповідачкою, недійсною на підставах, передбачених ст. 58 ЦК УРСР.
Відповідно до ст. 58 ЦК УРСР, яка діяла на час виниклих правовідносин, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
Зі змісту наведеної норми випливає, що для визнання правочину мнимим ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.
З'ясувавши усі обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 58 ЦК УРСР для визнання угоди недійсною, оскільки позивачем не доведена відсутність в усіх учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Додані до матеріалів справи акт приймання електрообліку в побутового споживача, наряд на заміну електролічильника від 17.07.2006 року у будинку АДРЕСА_1 та довідка від 06.12.2006 року про відсутність заборгованості за послуги водопостачання за вказаною адресою, які видані на ім'я відповідачки, квитанції про оплату за придбані будівельні матеріали, а також рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 03.11.2006 року по справі за позовом ОСОБА_4 про реальний виділ частини домоволодіння і визначення порядку користування та розпорядження земельною ділянкою підтверджують реальний намір відповідачки на встановлення правового результату щодо набуття права власності на спірну домобудівлю.
Свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 у судовому засіданні зазначали, що ОСОБА_5 посилався на необхідність узгодження питання щодо продажу спірного будинку з ОСОБА_4
Пояснення свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 мають припущення та суб'єктивну думку щодо виниклих між сторонами правовідносин, очевидцями яких зазначені особи не були. Крім того, в матеріалах справи немає будь-яких документальних підтверджень факту існування боргових зобов'язань позивача.
Обґрунтовуючи правові підстави заявленого позову, позивач
зазначив, що укладення спірної угоди відбулось з метою приховання
домобудівлі від можливого настання наслідків у зв'язку з існуванням боргових зобов'язань та послався на його проживання у спірній частині будинку після розірвання договору дарування 03.03.2000 року та здачу її в піднайом.
Колегія суддів вважає, що позивач не надав суду переконливих доказів, які б підтвердили наявність обставин, передбачених ст. 58 ЦК УРСР, право на користування жилим приміщенням не може бути достатньою підставою для визнання правочину недійсним. Інших доказів на підтвердження заявлених вимог позивачем у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України не надано, а судом такі докази та обставини не встановлені.
Крім того, відповідно до п.6 «Прикінцевих та перехідних положень» правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про поважність причин пропуску строку позовної давності та вважає його пропущеним без поважних причин, оскільки позивач особисто був стороною спірної угоди, її укладання не заперечував, заявлені позивачем вимоги та зазначені підстави позову суперечать його доводам про необізнаність щодо порушення його прав.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне скасувати
рішення суду та постановите нове рішення, яким ОСОБА_5 у позові відмовити.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
Вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 12 березня 2008 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_5 у позові до ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Нестерович Ольга Іллівна про визнання недійсною угоду про розірвання договору та визнання права власності.
Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного суду України протягом двох місяців.