Справа N 22ц 124 - 2009 року Головуючий у 1 інстанції Павлова Ж.П.
Категорія -21. Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 лютого 2009 року. м. Миколаїв.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Кутової Т.З, та Базовкіної Т.М.,
із секретарем судового засідання Поліщук Ю.В.,
з участю :
представника позивача ОСОБА_3,
представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_6 переглянула рішення місцевого Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2008 року, ухваленого в цивільній справі за його ж позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися у судове засідання, перевіривши у межах оскарження обставини та докази, якими сторони їх стверджували , -
установила:
21 червня 2007 року ОСОБА_6 пред'явила зазначений позов.
Виписані в позовній заяві вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_9.
Спадкоємцями належного йому майна був він, сестра, відповідачка по справі, та їх мати - ОСОБА_10.
Усі вони прийняли спадщину шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном.
31 січня 2004 року померла мати.
Він та сестра звернулися до нотаріальної контори про прийняття спадщини, що відкрилася після її смерті.
Там він дізнався, що ще за свого життя, а саме, 9 листопада 1993 року батько у нотаріальній формі заповів належне йому майно, в тому числі і квартиру АДРЕСА_1 сину сестри - ОСОБА_7
Посилаючись на те, що на час складення заповіту батько не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, оскільки переніс судинний психоз, просив позов задовольнити.
Відповідачі позов не визнали, вважають його надуманим.
Рішенням місцевого Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2008 року у задоволенні позову відмовлено за його недоведеністю.
ОСОБА_6 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, а цивільну справу передати на нове вирішення суду 1 інстанції.
В обґрунтування скарг посилаються на неповне з'ясування судом одних і недоведеність інших обставин, що мають значення для справи, невідповідність
висновків суду обставинам справи та на розгляд справи без нього, в той час як він не був належним чином сповіщений про час та місце судового засідання.
Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без зміни, оскільки той постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.
Відмовляючи ОСОБА_6 у позові - місцевий суд виходив з того, що на час складення заповіту ОСОБА_9 розумів значення своїх дій і міг керувати ними, його внутрішня воля була незалежною і спрямована на передачу належного йому майна в майбутньому онукові. Іншого, належними та допустимими доказами, відповідач не довів.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з такими обставинами та правовідносинами, висновки суду 1 інстанції щодо них і результату вирішення справи, вважає вірними, обгрунтованими й законними.
Так, за главою 3 ЦК України в редакції 1963 року, а на час укладення заповіту діяв саме названий Цивільний кодекс, одностороння угода, якою є і складення заповіту, є дійсним лише за дотримання певних умов, зокрема:
• • якщо його зміст не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
• • якщо особа, яка його вчиняє, має необхідний обсяг цивільної дієздатності;
• • якщо волевиявлення учасника правочину є вільним і відповідає його внутрішній волі;
• • якщо він вчинятися у формі, встановленій законом і спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Оспорюваний заповіт у повній мірі відповідає виписаним вище вимогам.
В матеріалах справи достатньо доказів тому, що на час його укладення внутрішня воля заповідача була спрямована на передачу належних йому за життя прав на майно онукові.
Зокрема, про таке свідчить висновок посмертної судово-психіатричної експертизи (а.с. - 104-110); свідченнями ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 , які були допитані в суді. Іншого сторона позивача не довела, хоча за ст. 60 ЦПК України, то є її обов'язком.
За такого, позов не підлягає задоволенню.
Оскільки цього ж висновку, з таких же мотивів дійшов і місцевий суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Що ж до твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, про неналежне повідомлення позивача про розгляд справ, то воно не може братися до уваги. Суд неодноразово телеграмами і повістками викликав того до суду, за адресою вказаною позивачем, але того дома не було. За відсутності його заяви про зміну місця проживання, суд вірно вважав того належно повідомленим про розгляд справи і вирішив її за наявних у ній відомостей про права та обов'язки сторін.
Інші порушення цивільно-процесуального законодавства, на які указує апелянт, навіть за їх доведеності, не можуть слугувати скасуванню рішення, оскільки не вплинули на результат вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів , -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення місцевого Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.