Справа №22Ц- 1119/2010 Головуючий у І інстанції Скрипник О.Г.
Категорія 01, 05 Доповідач у 2 інстанції Яворський М.А.
УХВАЛА
Іменем України
01 квітня 2010 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого судді: Яворського М.А..
суддів Ігнатченко Н.В., Коцюрби О.П. .
при секретарі Бистрій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання квартири, купленої за час шлюбу спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину квартири, вселення в квартири, зобов’язання не чинити перешкод в користуванні квартирою,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2008 року позивачка звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та просила постановити рішення, яким поділити квартиру АДРЕСА_1 між нею та відповідачем, визнавши за нею право власності на всю квартиру, поклавши на неї обов’язок сплатити відповідачу вартість ? частини вказаної квартири.
При розгляді справи позивачка у відповідності до вимог ст.ст. 27, 31 ЦПК України неодноразово змінювала позовні вимоги і остаточно 21 квітня 2009 року, уточнивши позов просила визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя її та відповідача у справі, визнати за нею право власності на ? частину вказаної квартири, зобов’язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні вказаною квартирою, вселити її та неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у вказану квартиру, зобов’язавши відповідача надати їй ключі від вхідних дверей вказаної квартири.
Свої вимоги позивачка мотивує тим, що з 11 жовтня 2002 року до 29 липня 2008 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем у справі. Від спільного проживання у шлюбі в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4. В період шлюбу вони 11 квітня 2003 року купили у спільну власність квартиру АДРЕСА_1, яку оформили при придбанні на відповідача у справі. Оскільки в опальному між ними почали виникати сварки відповідач почав виганяти її та дітей з вказаної квартири в подальшому взагалі замінив у вхідних дверях замки, ненадавши їй ключі та перешкоджає їй і дітям користуватися спільним сумісним майном - квартирою, тому просила вирішити вказаний спір у судовому порядку задовольнивши її позов.
Рішенням Вишгородського районного суду від 07 грудня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1
Постановлено вселити ОСОБА_3 разом з малолітньою дитиною, ОСОБА_5, 06.07.2003 року у квартиру АДРЕСА_1 та зобов’язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні квартирою;
В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач у справі ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просить рішення скасувати
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 жовтня 2002 року позивачка вступила в зареєстрований шлюб з відповідачем у вказаній справі ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу у них народився син ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження.
11 квітня 2003 року тобто в період шлюбу позивачки та відповідача між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу АДРЕСА_1
29 липня 2008 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 був розірваний.
Судом також встановлено, що відповідач у справі помінявши у вхідних дверях замки не надав позивачці ключі та перешкоджає користуванню нею та малолітнім сином вказаним житловим приміщенням.
Вирішуючи вказаний спір та, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції мотивував дане рішення тим, що спірна квартира придбана сторона в період шлюбу, а тому відповідно до вимог ст. 60 СК України вона є спільним сумісним майном подружжя і частка позивачка становить 1\2 частину вказаної квартири, оскільки відповідач перешкоджає користуватися позивачкою даним житловим приміщенням суд визнав обґрунтованим доводи позивачки і в частині вселення її та малолітнього сина ОСОБА_4 у вказану квартиру та зобов’язав відповідача не чинити перешкоди у користуванні позивачкою даним майном.
Колегія суддів вважає зазначений висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апелянта безпідставними, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до вимог ч.ч. 2, 4 ст. 65 Сімейного кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Статтею 368 Цивільного кодексу України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто названі норми матеріального права припускають існування факту спільної сумісної власності подружжя, доки не доказано інше кимось із подружжя.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що спірна АДРЕСА_1 купувалася подружжям 11 квітня 2003 року в період зареєстрованого шлюбу тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про належність вказаного майна саме подружжю.
Згідно з вимогами ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором; при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Статтею 370 Цивільного кодексу України передбачено , що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.
У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, визначаючи частки сторін рівними у придбаній квартири обґрунтовано виходив із того, що сторони, перебуваючи у шлюбі не укладали будь-яких угод щодо зміни часток у спільному майні подружжя, а також не обговорювали вказані обставини і при придбанні і спірної квартири, тому колегія суддів погоджується з висновком, який зробив суд першої інстанції щодо рівності часток .
Доводи апелянта проте, що вказана квартира придбана за кошти які йому надала мати не може бути прийнята колегією суддів оскільки з матеріалів вказаної справи вбачається, що співвласниками квартири АДРЕСА_5, були ОСОБА_8, ОСОБА_2. ОСОБА_9, ОСОБА_10, тобто 4 співвласники і тому частка відповідача ОСОБА_2 в проданій квартири становила ?, що відповідно до вартості її продажу 16000 грн. (а.с. 27) становило 4000 грн. , разом з тим спірну АДРЕСА_1 сторони по даній справі придбали за 24000 грн., що значно перевищує частку відповідача у проданій квартирі так і вартість самої проданої квартири. Крім того сам відповідач не звертався до суду в порядку визначеному частиною 7 ст. 57 СК України з вимогами про відступ від рівності часток та не подавав відповідних доказів на підтвердження зазначених вимог.
Не можуть прийняти як підстава для скасування і доводи апелянта про не залучення до розгляду у вказаній справі органу опіки, оскільки суд, вселивши в позивачку з дитиною у спірну квартиру, фактично захистив їх права.
Інші доводи апеллянта не спростовують висновків викладених в рішенні суду та не можуть слугувати для скасування рішення суду.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому апеляційну скаргу відхиляє, а рішення суду залишає без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішенням Вишгородського районного суду від 07 грудня 2009 року залишити без зміни.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом 2 місяців.
Головуючий:
Судді: