АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-1695/10                                                                         Головуючий у 1-й інстанції:  

                                                                                                                                      Нікітенко Н.П.

                                                      Суддя-доповідач:  Онищенко Е.А.

                          УХВАЛА

                 І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

13 квітня 2010 року                                                                      м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:                         Онищенка Е.А.

Суддів                                     Маловічко С.В.

                                           Подліянової Г.С.

При секретарі:          Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу, пені,

                                                                ВСТАНОВИЛА:

У травні 2009 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу, пені.

В позові зазначала, що  на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2008 року з ОСОБА_5 на її користь було стягнуто аліменти на утримання доньки .

28 квітня 2009 року ОСОБА_5 погасив борг по аліментам в повному обсязі.

Вважає, що відповідач порушує право її та дитини на достатній життєвий рівень і довів їх до стану жебраків. Вони мешкають і знаходяться на утриманні у матері позивачки - ОСОБА_6 Емоційні негаразди, які вплили на її самопочуття, відсутність грошових коштів, призвели до неможливості забезпечення належного життя і розвитку доньки ОСОБА_1 - купувати розвиваючі іграшки, книжки. Всі ігри, книги та дитяче приладдя купували її родичі та друзі.

Єдиним її доходом є виплати грошових коштів по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 144 гривен.

Посилаючись на вищевикладене, просила на підставі ст. 196 СК України стягнути з ОСОБА_5 на її користь пеню згідно заборгованості по виконавчим листам в сумі 4253,71 грн. в повному обсязі до 31.07.2009 року та витрати пов’язані з оплатою послуг адвоката і судового збору.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення по суті заявлених позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга   не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість за аліментними зобов’язаннями виникла не з вини платника аліментів і тому виключається можливість застосування відповідальності, передбаченій ст. 196 СК України за прострочення сплати аліментів.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України  суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд  першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог процесуального та матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2008 року з відповідача стягнуті аліменти на користь неповнолітньої доньки.

29 серпня 2008 року до відділу Хортицького ДВС надійшов виконавчий лист № 2-3393, виданий 07.078.20908 року Ленінський районним судом м. Запоріжжя.

16 вересня 2008 року виконавче провадження у Хортицькому відділу ВДВС закінчено та передане до Ленінського відділу ДВС Запорізького районного управління юстиції.

06 жовтня 2008 року Ленінським відділом ВДВС відкрито виконавче провадження з направлення виконавчих документів до бухгалтерії за місцем роботи відповідача , до ТОВ «Елемент-Перетворювач».  

Відповідно до квитанцій «Укрпошта» від 20.09.2008 року на суму 560 грн. та від 02.10.2008 року на суму 372 грн., платник ОСОБА_5 добровільно сплачував аліменти на користь позивачки, поки виконавчий лист не було направлено до бухгалтерії підприємства.

Таким, чином суд першої інстанції достовірно встановив, що вина відповідача у виникненні тимчасової заборгованості відсутня, оскільки він не мав можливості контролювати рух виконавчих документів державними виконавцями.

З огляду наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в порядку ст. 196 СК України.

Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду  постановлено з додержанням вимог закону та відповідає матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 , 317 ЦПК України, колегія суддів,

                             УХВАЛИЛА :

А пеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2010 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: