Справа № 2-91/09

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

05 червня 2009 року                                                            Турійський районний суд

                                                                                               Волинської області

в складі:  головуючого-судді                                                  Воробей І.В.

                 при секретарі                                                              Ганюк З.Ю.

з участю: позивача                                                                   ОСОБА_1

                 відповідача                                                               ОСОБА_2

                 представника відповідача                                       ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань Турійського районного суду в смт.Турійськ Волинської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, посилаючись на те, що вона з 28 серпня 1986 року постійно проживала з ОСОБА_4 однією сім’єю без шлюбу у належному його батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, житловому будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_1, вела з ними спільне господарство і за їх згодою була зареєстрована у ньому з 21 березня 1989 року. Після того, як 05 вересня 2006 року ОСОБА_2 заборонила їй ночувати у зазначеному вище житловому будинку і дала дозвіл на зберігання нею у ньому її речей, вона приходила до житла ОСОБА_2 лише по власне майно. Коли ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер і ОСОБА_2 заборонила їй навіть зберігати її речі у своєму житлі, вона перенесла їх до розташованого на його придомовій території належного ОСОБА_2 хліва та стала тимчасово проживати у знайомих. Оскільки 12 листопада 2008 року ОСОБА_2 відмовила їй у поверненні на проживання до свого житла, то просила суд вселити її у належний ОСОБА_2 житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1, як члена сім’ї, що припинив з нею сімейні відносини, та зобов’язати останню не чинити їй перешкод у користуванні ним і розміщеними на його придомовій території надвірними господарсько-побутовими будівлями.    

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала повністю та ствердила наведені у ньому факти.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнали і, хоча й визнали обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, просили повністю відмовити ОСОБА_1 у позові, посилаючись на те, що вона втратила право на користування належними відповідачу житловим будинком і розміщеними на його придомовій території надвірними господарсько-побутовими будівлями, оскільки з 22 січня 2006 року припинила сімейні відносини з ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Суд, заслухавши пояснення сторін, показання сторін, допитаних як свідків, і свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задовольнення повністю.

Так, позивач ОСОБА_1, допитана як свідок, показала суду, що при здійсненні ОСОБА_4 28 серпня 1986 року її вселення як члена своєї сім’ї у жилий будинок, в якому він проживав разом з батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_5, останні, як його власники, не встановлювали для неї порядку користування цим жилим приміщенням і розміщеними на придомовій території надвірними господарсько-побутовими будівлями, а тому вона нарівні з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 користувалася ними, дбайливо до них ставилася, брала участь в їх утриманні й не порушувала правил співжиття. Разом з тим, ствердила, що вона і ОСОБА_4 постійно проживали у одній з двох житлових кімнат вказаного вище будинку, підтримували фактичні шлюбні відносини, мали спільний сімейний бюджет, за взаємною згодою вирішували усі найважливіші питання життя їх сім’ї, разом дбали про її матеріальне забезпечення, спільно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 вели домашнє і особисте підсобне господарство до 22 січня 2006 року, коли ОСОБА_4 під час розпочатої ним сварки вдарив її і вигнав з дому. Також показала суду, що, коли вона 04 квітня 2006 року з власної ініціативи повернулася на проживання до житлового будинку ОСОБА_2, відповідач запропонувала їй мешкати в ньому безоплатно окремо від неї та ОСОБА_4 В зв’язку з цим вона стала постійно проживати в одній кімнаті з ОСОБА_2, не підтримуючи фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_4, та почала самостійно вести власне особисте підсобне господарство. Ствердила, що після свого повернення на проживання до житлового будинку відповідача вона з дозволу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 періодично допомагала їм у веденні їх домашнього й особистого підсобного господарства до 05 вересня 2006 року, коли під час розпочатої ОСОБА_2 сварки остання в присутності ОСОБА_4 заборонила їй проживати у своєму житлі. Крім цього, показала, що з часу її вигнання вона в теплу пору року проживала у розташованому на придомовій території хліві ОСОБА_2, а в холодну – у знайомих, однак не намагалася повернутися на проживання до житлового будинку відповідача, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 постійно виявляли щодо неї своє неприязне ставлення і цим давали їй підстави вважати, що вони заперечують проти такого повернення.

Допитані як свідки відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 дали суду показання, аналогічні показанням позивача ОСОБА_1, допитаної як свідок.

Такі показання позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, допитаних як свідків, повністю підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які також ствердили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 впродовж двадцяти років, а саме з 1986 року до 2006 року, постійно проживали однією сім’єю як жінка і чоловік у належному батькам останнього ОСОБА_2 та ОСОБА_5 житловому будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_1, й спільно з ними вели домашнє і особисте підсобне господарство, після чого ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вигнали ОСОБА_1 з дому і вона стала проживати в теплу пору року в їх хліві, де зберігалася переважна більшість її речей, а в холодну - у своїх знайомих. Разом з тим, свідки ОСОБА_6 і  ОСОБА_7 показали, що, оскільки наприкінці спільного проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 останній зловживав алкогольними напоями і застосовував до позивача грубу фізичну силу, то на цьому грунті між ними усіма часто виникали сварки і ОСОБА_1 проживала в одній кімнаті з ОСОБА_2

2

Зазначені вище показання позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, допитаних як свідків, і свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не лише узгоджуються між собою, а й відповідають встановленим судом обставинам справи.

Так зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 від 16 грудня 2008 року, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССО № 599387 від 23 лютого 2009 року та паспорта громадянина України НОМЕР_2, виданого 11 листопада 1999 року Турійським РВ УМВС України у Волинській області,  видно, що ОСОБА_2, 1925 року народження, є власником цілого житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1, де її місце проживання зареєстроване з 13 лютого 1981 року (а.с.36, 37, 56).

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєструвала своє місце проживання із зазначенням адреси належного ОСОБА_2 на праві приватної власності житлового будинку АДРЕСА_1, і постійно проживала в ньому з 21 березня 1989 року, що стверджується паспортом громадянина України НОМЕР_3, виданим 11 листопада 1999 року Турійським РВ УМВС України у Волинській області, та довідками Селецької сільської ради Турійського району Волинської області від 09 липня 2008 року № 321 і від 26 серпня 2008 року № 407 (а.с.4, 9, 11).

Як вбачається з довідки Турійського районного споживчого товариства Волинської області від 15 липня 2008 року № 89, позивач ОСОБА_1 працювала в магазині с.Селець Турійського району Волинської області з 03 червня 1986 року (а.с.34).

З довідок Селецької сільської ради Турійського району Волинської області від 09 липня 2008 року № 318, № 319, від 01 червня 2009 року № 189 та акта обстеження матеріально-побутових умов пенсіонера від 09 липня 2008 року № 320 видно, що позивач ОСОБА_1 з 21 березня 1989 року проживала за адресою АДРЕСА_1 разом зі своїм співмешканцем ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, і за його життя вела з ним спільне господарство, однак станом на 09 липня 2008 року мешкала у знайомих, користувалася земельною ділянкою розміром 0.65 га та зберігала власні речі у хліві ОСОБА_2 (а.с.6, 7, 8, 63).

Як вбачається з характеристики, виданої Селецькою сільською радою Турійського району Волинської області, ОСОБА_1 за час проживання в с.Селець зарекомендувала себе з позитивної сторони як спокійна, врівноважена, товариська і працьовита особа, котра бере активну участь у громадському житті села (а.с.10).

12 листопада 2008 року відповідач ОСОБА_2 дійсно відмовила позивачу ОСОБА_1 в поверненні на проживання до свого житла і ця обставина стверджується відповідним актом, складеним у той самий день за участю ОСОБА_1, Селецького сільського голови та секретаря Селецької сільської ради Турійського району Волинської області (а.с.12).

У відповідності з ч.2 ст.3 СК України, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Згідно з ч.2 ст.64 ЖК України, до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК України, до членів сім’ї власника будинку належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Як передбачено ч.1 ст.156 ЖК України, члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

У відповідності з ч.2 ст.156 ЖК України, за згодою власника будинку член його сім’ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім’ї.

Згідно з ч.4 ст.156 ЖК України, припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє колишніх членів сім’ї власника будинку права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку і колишнім членом його сім’ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу, котра передбачає внесення плати за користування жилим приміщенням в будинку, що належить громадянинові на праві приватної власності.

Таким чином, оскільки позивач ОСОБА_1 та син відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 з 28 серпня 1986 року до 22 січня 2006 року постійно проживали вдвох у одному жилому приміщенні, підтримували фактичні шлюбні відносини, мали спільний бюджет, за взаємною згодою вирішували усі найважливіші питання їх життя, разом дбали про матеріальне забезпечення кожного з них, спільно вели домашнє і особисте підсобне господарство, то суд вважає, що впродовж зазначеного періоду вони проживали однією сім’єю як жінка та чоловік без шлюбу.

Постійне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім’єю як жінки і чоловіка без шлюбу разом з ОСОБА_2 у належному останній на праві приватної власності житловому будинку, відсутність будь-яких угод про порядок користування цим жилим приміщенням між відповідачем та позивачем при здійсненні ОСОБА_4 вселення ОСОБА_1 як члена своєї сім’ї до житла ОСОБА_2 за її згодою, наявність між ними усіма взаємних прав і обов’язків, ведення ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 спільного господарства в період з 28 серпня 1986 року до 22 січня 2006 року дають суду підстави вважати, що позивач набула право користування жилим приміщенням в житловому будинку відповідача нарівні з нею як член її сім’ї відповідно до закону і не втратила таке право після припинення сімейних відносин з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з 22 січня 2006 року, а тому ОСОБА_1 слід вселити в житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_2 відмовляє їй у поверненні на проживання до свого житла всупереч вимогам ч.4 ст.156 ЖК України.

Разом з тим,  відповідно до абз.1 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України”, при розгляді спорів, що не урегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

3

Згідно з ч.1 ст.405 ЦК України, члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України, член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Як передбачено ч.2 ст.406 ЦК України, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Наявність між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 кровного споріднення по прямій лінії, взаємних прав і обов’язків, їх спільні постійне проживання, побут, ведення господарства в період з липня до листопада 2005 року в належному на праві приватної власності позивачеві житлі дають суду підстави вважати, що відповідач набула право користування ним як член її сім’ї відповідно до закону.

Оскільки ОСОБА_9 була відсутня понад один рік у житлі ОСОБА_8 через власну неправомірну поведінку, то суд вважає, що така причина її відсутності не є поважною.

На підставі викладеного вище суд приходить до висновку, що відсутність ОСОБА_9 без поважних причин понад один рік у власному житлі ОСОБА_8 та несення малозабезпеченим, одиноким позивачем похилого віку зайвих витрат з оплати природного газу, зумовлених пропискою у ньому відповідача, є обставинами, які мають істотне значення, а тому ОСОБА_9 слід визнати такою, що втратила право на користування житлом ОСОБА_8

Разом з тим, у відповідності до ч.1 ст.88 ЦПК України з ОСОБА_9 слід також стягнути на користь ОСОБА_8 08.50 грн. судового збору та 07.50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, сплачених нею при подачі позовної заяви.

На підставі наведеного, керуючись ч.2 ст.64, ч.ч.1, 4 ст.156 ЖК України, ч.ч.2, 4 ст.3 СК України, ч.ч.1, 2 ст.405, ч.2 ст.406 ЦК України, ст.ст.10, 11, 60, ч.1 ст.88, 212-215, ч.1 ст.224, ст.ст.225, 226 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Вселити ОСОБА_1 в житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1.

Зобов’язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні житловим будинком та надвірними господарсько-побутовими будівлями, розташованими за адресою АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 08.50 (вісім гривень 50 копійок) судового збору та 07.50 (сім гривень 50 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана апеляційному суду Волинської області через Турійський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана апеляційному суду Волинської області через Турійський районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги.

Головуючий: