Справа № 22ц-343/09 Суддя першої інстанції Яворська Ж.М.

Категорія 41 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.1.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справа х апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої Козаченка В.І.,

суддів: Довжук Т.С., Мурлигіної О.Я.,

при секретарі судового засідання Бобуйок І.Ф.,

за участю: позивача ОСОБА_1 та представника відповідача Полевої І.С.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2008 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі - Миколаївський міськвиконком) про видачу ордера на жиле приміщення,

ВСТАНОВИЛА:

10 жовтня 2007 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з пізніше уточненим позовом до Миколаївського міськвиконкому про видачу ордера на жиле приміщення.

Зазначав, що рішенням Миколаївського міськвиконкому від 29 травня 2005 р. його дружині, ОСОБА_3, та йому надано для проживання однокімнатну квартиру НОМЕР_1, житловою площею 17 кв. м, у будинку АДРЕСА_1.

Раніше вони проживали в квартирі НОМЕР_2 того ж будинку, однак рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 травня 2005 р. ухвалено виселити його з цієї квартири без надання іншого жилого приміщення.

Посилаючись на те, що у нього відсутні законні підстави для вселення до квартири НОМЕР_1 зазначеного будинку, оскільки його прописка (реєстрація) в ній проведена колишньою дружиною без його відома та участі, позивач просив суд зобов’язати відповідача видати йому ордер на вселення до квартири НОМЕР_1 указаного будинку.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2008 р. у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права просив рішення суду першої інстанції скасувати, а справу повернути на новий розгляд.

Вислухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази та перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим судом встановлено і з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4, як подружжя, а також дві їхні доньки, ОСОБА_5 і ОСОБА_6, проживали в ІНФОРМАЦІЯ_1, яка була їм надана для тимчасового поліпшення житлових умов за рішенням Миколаївського міськвиконкому від 28 серпня 1997 р., без зняття з квартирного обліку.

Рішенням Миколаївського міськвиконкому від 29 травня 2005 р. ОСОБА_3 та позивачу (на двох осіб) була надана для проживання однокімнатна квартира НОМЕР_1, житловою площею 17 кв. м, у тому ж будинку, зі зняттям з квартирного обліку.

01 липня 1977 р. ОСОБА_4 отримала у відповідача ордер на вказану квартири, розписавшись про це в журналі видачі ордерів.

17 липня 2007 р. позивач був виписаний з квартири НОМЕР_2 і в той же день прописаний у квартирі НОМЕР_1 названого будинку, де він залишається зареєстрованим до теперішнього часу, не оспорюючи такого в установленому порядку.

Для зміни договору найму щодо останньої квартири Миколаївський міськвиконком ще 15 серпня 2007 р. письмово рекомендував позивачу звернутись до ЖЕК з відповідною заявою та необхідними документами (а.с. 5).

15 вересня 1999 р. ОСОБА_5, в порядку приватизації, отримала свідоцтво про право власності на квартиру НОМЕР_2 указаного будинку.

Чинним рішенням Заводського районного суду Миколаївської області від 30 травня 2005 p., яке в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиціальне значення для даної справи, було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання недійсною приватизації нею вказаної квартири НОМЕР_2. Одночасно, цим же рішенням суду задоволено зустрічний позов ОСОБА_5 до позивача про виселення його з тієї ж квартири без надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, суд першої інстанції, в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами доказам і дійшов вірного висновку, що вселення позивача та його колишньої дружини до квартири НОМЕР_1 указаного будинку було проведено у відповідності з вимогами ст. 58 ЖК України та Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених Постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 грудня 1984 р. (з наступними змінами).

Встановивши такі обставини, місцевий суд дійшов вірного висновку, що вимога позивача про повторну видачу йому ордера для вселення в квартиру де він зареєстрований є безпідставною, оскільки його право користуватись цією квартирою ніким не оспорюється.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують указаних висновків місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування оскарженого рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України року, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2008 р. - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.