Справа 22ц-20475/10 Головуючий у першій інстанції
Категорія 27 (1) Бондарєва О.І.
Доповідач - Турік В.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 березня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
Головуючого-судді Савіної Г.О.
Суддів Турік В.П., Братіщевої Л.А.
При секретарі Рачук Я.І.
за участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» - Кругловенка Олега Миколайовича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 14 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
В с т а н о в и л а:
01.07.2009 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Укрексімбанк») про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що між її чоловіком ОСОБА_3 та відповідачем був укладений договір строкового банківського вкладу зі сплатою процентів щомісяця, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав відповідачу вклад 15 000 грн. строком на 184 календарні дні, під 12,5 % річних. Відповідач прийняв на зберігання їх спільні кошти з чоловіком та зобов’язався повернути вклад на першу вимогу вкладника.
Однак, коли її чоловік ОСОБА_3 звернувся до відповідача 24.11.2008 року та вдруге 16.12.2008 року щодо дострокового повернення вкладу, що передбачено умовами укладеного договору, відповідач проігнорував ці звернення та відмовився від виконання умов договору. Вона вважає, що відповідно норм Сімейного кодексу сума депозитного вкладу, передана на зберігання відповідачу є об’єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3, а відтак неналежним виконанням зобов’язань за вказаним договором відповідач завдав їй збитки, розмір яких складає 1 200 000 грн. та які вона просить суд стягнути з відповідача. Також просить стягнути моральну шкоду у розмірі 300 000 грн.
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 14 жовтня 2009 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позову. Вважає, що рішення суду не відповідає вимогам ст.ст.213, 215 ЦПК України. Також суд не вірно послався на ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів».
В запереченнях відповідач вважає рішення прийнято об’єктивно, з урахуванням чинного законодавства.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові про стягнення матеріальної шкоди з відповідача, суд виходив з того, що відповідач не мав договірних відносин з позивачем і тому не несе відповідальність перед нею за неналежне виконання зобов’язань.
Судом встановлено, що 24.10.2007 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» у м. Кривому Розі був укладений договір строкового банківського вкладу зі сплатою процентів щомісяця «Прибутковий» № 7642-1128, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав відповідачу вклад в національній валюті у розмірі 15 000,00 грн. строком на 184 дні під 12,5% річних (а.с.7).
Відповідно до положень ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як вбачається з вказаного договору позивач ОСОБА_2 не є стороною у зобов’язанні.
Відповідно до ч.2,ч.3 ст.61 СК України об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 - чоловік позивача діяв в інтересах сім’ї, оскільки ні на момент укладення депозитного договору, ні на протязі його дії, укладений між відповідачем та ОСОБА_3 договір, позивачем не оспорювався, в судовому порядку не був визнаний недійсним.
Відповідно до ч.1 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідач не мав договірних відносин з позивачем, тому і не несе відповідальності перед нею за неналежне виконання зобов’язання.
Ухвалюючи рішення щодо відмови у стягненні з відповідача моральної шкоди, суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів, що саме діями відповідача причинено шкоду її здоров’ю. Колегія суддів погоджується з таким висновком , оскільки відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» зі змінами та доповненнями, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Як встановлено судом відповідач ніяких протиправних дій щодо позивача не вчиняв, доказів, що саме діями відповідача причинено шкоду її здоров’ю, тобто наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, суду не надано.
Доводи позивача, що її позовна заява судом по суті не розглянута і рішення не відповідає вимогам ст.ст.213,215 ЦПК України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та висновками суду.
За таких обставин колегія суддів підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачає.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст.303,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 14 жовтня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: