Справа № 2а-1318/10/0308

П  О  С  Т  А  Н  О  В  А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

25 березня 2010 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючої -- судді Плахтій І.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Луцьку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни та поновлення пропущеного строку для звернення до суду,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни та поновлення пропущеного строку для звернення до суду.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона наділена правовим статусом дитини війни, а тому відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» користується правом на одержання щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Оскільки вказана допомога протягом 2006-2009 років їй не виплачувалася у визначеному законом розмірі, просить зобов’язати відповідача провести нарахування та виплату державної соціальної допомоги дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за вказаний період в загальній сумі 5139 грн. та надалі виплачувати щомісячну допомогу у розмірі 30% від прожиткового мінімуму. Крім того, просить поновити строк звернення до суду.

В судове засідання позивач та представник відповідача не з’явилися, проте заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч.3 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження.

В поданих суду запереченнях проти адміністративного позову відповідач позов не визнав. Оскільки виплата підвищення до пенсії дітям війни здійснюється не з коштів Пенсійного фонду України, а за рахунок коштів Державного бюджету України в межах видатків, затверджених Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, просив в задоволенні позову відмовити, враховуючи також, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду.

Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Судом встановлено, що позивач наділена правовим статусом дитини війни, знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Луцьку, протягом 2006-2007 років їй нараховувалася та виплачувалася пенсія за віком без доплати як дитині війни, а у 2008-2009 роках позивачеві нараховувалася та виплачувалася надбавка до пенсії як дитині війни у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.10.2008 року в розмірі 49,80 грн. довічно, що підтверджується довідкою Департаменту соціальної політики Луцької міської ради (а.с.9) та довідками відповідача (а.с.10-13).

Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, який набрав чинності з 01.01.2006 року, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога дітям війни, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Отже, розмір підвищення пенсії дітям війни згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» становить 30 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Стаття 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» визначає, що прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2006 рік становить: з 1 січня - 350 гривень, з 1 квітня - 359 гривень, з 1 жовтня - 366 гривень. Згідно ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» затверджено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2007 рік в таких розмірах: з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. У відповідності до ст.58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2008 рік становить: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.

Згідно із п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 рік. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року виключено п.17 ст.77, а ст.110 Закону викладена у новій редакції, відповідно до якої пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Оскільки чинним законодавством України не було визначено порядку нарахування таких виплат, а Конституційний Суд України не приймав рішень щодо неконституційності вказаного Закону, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни за 2006 рік .

Згідно із п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2007 рік, з урахуванням ст.111 цього Закону, відповідно до якої у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни, яка згідно ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» становить 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Проте рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року дане положення було визнано неконституційним і втратило чинність з дня ухвалення вказаного рішення.

Оскільки дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була відновлена з 09.07.2007 року, а позивачеві у 2007 році підвищення до пенсії не виплачувалось згідно вказаної норми Закону, тому суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня до 31 грудня 2007 року .

Відповідно до п.41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, який набрав чинності 01.01.2008 року, текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено у новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Проте рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 це положення було визнано неконституційним і втратило чинність з дня ухвалення вказаного рішення.

Оскільки дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка передбачає виплату дітям війни підвищення у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, була відновлена з 22.05.2008 року, а позивачеві у 2008 році підвищення до пенсії виплачувалося у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня до 31 грудня 2008 року .

    Вищевказані рішення Конституційного суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положення статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Оскільки стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в 2009 році діє в зміненій редакції, і внесені зміни неконституційними не визнавались, а тому підстав для задоволення позову за період 2009 року немає.

Відповідно до підпункту 6 пункту 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30.04.2002 року №80-2, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25.02.2008 року №5-5 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року) управління Пенсійного фонду України в місті (районі) відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства.

Судом встановлено, що позивачеві нараховувалося та виплачувалося підвищення до пенсії як дитині війни Управлінням Пенсійного фонду України в місті Луцьку, де позивач перебуває на обліку. Тому суд приходить до висновку, що саме на відповідачеві лежить обов’язок провести нарахування та виплату позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни.

Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у зв’язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не приймаються до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб’єкта владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, не береться до уваги.

Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо невиплати позивачу підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, яка визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року є протиправними.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, то воно є необґрунтованим та не береться судом до уваги, оскільки згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, проте цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Частиною 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991 року встановлено, що суми пенсій, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини (згідно з ч. 7 ст. 9 КАС України), суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону). З урахуванням наведеного, а також зважаючи на те, що порушення щодо невиплати позивачу підвищення до пенсії є триваючим і неможливо визначити початок перебігу строку звернення до суду, суд через аналогію закону приходить до висновку, що строк позовної давності у даному випадку не застосовується.

Відповідно до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірності своїх дій, яка полягає у невиплаті позивачу підвищення до пенсії за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року встановленого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у зв’язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

В частині позовних вимог про нарахування та виплату підвищення пенсії на майбутнє слід відмовити за безпідставністю.

Понесені позивачем судові витрати слід стягнути відповідно до ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 71, 159, 163, 167 КАС України, на підставі ст.ст. 3, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, Рішення Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» №1691-VІ від 18.02.2010 року, суд

П О С Т А Н О В И В :

    Адміністративний позов задовольнити частково.

    Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області нарахувати та виплатити підвищення пенсії ОСОБА_1 як дитині війни за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України в користь ОСОБА_1 здійснені нею судові витрати в розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Волинської області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження в десятиденний строк з дня проголошення постанови та подальшого подання апеляційної скарги в двадцятиденний строк після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо її не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але в двадцятиденний строк після цього не буде подана апеляційна скарга то, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду                         І.Б. Плахтій