Справа №2-а-3154\2008
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2008 року м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Сорочко Є.O.,
при секретарі Ясинському С.Г.,
з участю представників позивача ОСОБА_1,
Лэскова В.О., представника відповідача - УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова
Маковки О.П., представника відповідача - Головного УПФУ в Чернігівській області
ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними, визнання вимоги та рішень недійсними, -
ВСТАНОВИВ:
Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_5 (далі - СПД ОСОБА_5) звернулась до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова (далі - УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова) про визнання дій неправомірними, визнання вимоги про сплату боргу № Ф-1642 від 22 квітня 2008 року недійсною, визнання рішення управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова від 08.05.2008 року № 1890\02, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 03.06.2008 року № 2756\10, рішення Пенсійного фонду України від 08.08.2008 року № 14054\09-10 нечинними. Свої вимоги мотивує тим, що 22 квітня 2008 року УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова було складено акт-розрахунок № 1347 зарахування сум страхового внеску сплаченого в складі єдиного (фіксованого) податку, на підставі якого сформовано вимогу про сплату боргу №Ф-1642 та покладено обов'язок сплатити 233, 82 грн. недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за 1 квартал 2005р. УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова 08.05.2008 в межах апеляційного узгодження вимоги було прийнято рішення №1890/02, яким вимогу про сплату боргу залишено без змін. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівський області (далі - Головного УПФУ в Чернігівській області) №2756/10 від 03.06.2008 року та Пенсійного фонду України (далі - ПДУ) №14054/09-10 від 08.08.2008р. скарги позивача залишені без задоволення, а вищевказані рішення без змін. Позивач вважає, що вимоги ст. 2 Закону України «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом
Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року -1 кварталу 2005 року» виключають можливість донарахування страхових внесків щодо фактично своєчасно сплаченої суми страхового внеску в складі фіксованого податку у 1 кварталі 2005 року.
В судовому засіданні від 20.10.2008 року представник позивача надав заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, в яких СПД ОСОБА_5 просила визнати неправомірними дії УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова щодо розрахунку сум страхових внесків, відповідно до ст.1 Закону України «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - І кварталу 2005 року»; складання акту-розрахунку від 22.04.2008р. № 1347; формування вимоги про сплату боргу №Ф-1642 від 22 квітня 2008 року, а також визнати неправомірними дії Головного УПФУ в Чернігівський області; визнати неправомірними дії ПФУ, визнати недійсною вимогу про сплату боргу №Ф-1642 від 22 квітня 2008 року УПФУ в Деснянському районі, визнати нечинними рішення УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова від 08.05.2008р. № 1890/02; Головного УПФУ в Чернігівський області від 03.06.2008р. №2756/10; ПФУ від 08.08.2008р. №14054/09-10. Також позивач зазначила в заяві, що вона в передбачений законодавством термін не отримала рішення Пенсійного Фонду України за скаргою від 11 червня 2008 року.
В судовому засіданні від 20.10.2008 року за клопотанням позивача залучено до участі в справі в якості відповідачів Головне УПФУ в Чернігівській області та Пенсійний Фонд України.
Позивач в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог.
Представник УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова в судовому засіданні позов не визнала, просила в його задоволенні відмовити в повному обсязі та пояснила, що управлінням Пенсійного фонду України дорахування сплачених сум не проводилось, фінансова санкція не застосовувалась. Зазначила, що посилання позивача на те, що управлінням проведено донарахування є недоречними, оскільки фіксований розмір страхових внесків встановлений Законом України "Про Державний бюджет України", Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а перевірка правильності обрахування фонду оплати праці та застосування ставки для обчислення внесків управлінням не проводилась, отже говорити про проведення донарахування управлінням сум страхових внесків нема законних підстав. Також зазначила, що в законі України "Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з не перерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Фонду соціального страхування на випадок
безробіття протягом 2004 року -1 кварталу 2005 року" немає жодної норми, якою -б було передбачено звільнення платника фіксованого податку від сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України за себе, як за застраховану особу. Станом на дату складання вимоги № Ф 1642 від 22.04.2008 року - за обліковими даними картки особового рахунку суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 зазначалась сума боргу по сплаті страхових внесків до управління Пенсійного фонду України в розмірі 233, 82 грн. Донарахування сум страхових внесків не проводились, дана вимога зі сплати боргу фінансових санкцій та пені не містить. Вважають, що вимога про сплату боргу № Ф 1642 від 22.04.2008 року сформована і надіслана позивачу управлінням є правомірною і скасуванню не підлягає.
Представник Головного УПФУ в Чернігівській області в судовому засіданні позов не визнала та просила в його задоволенні відмовити в повному обсязі та пояснила, що донарахування страхових внесків управлінням ПФУ було відсутнє, оскільки фактично перевірка СПД ОСОБА_5 щодо правильності обчислення розміру внесків та їх донарахування в разі неправильності обчислення, управлінням ПФУ не проводилась. Фіксований розмір страхових внесків в даному випадку був визначений Законами України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", і ніяким чином не розраховувався, не донараховувався і не міг залежати від будь-яких дій органів Пенсійного фонду України. Також зазначила, що сума заборгованості зі сплати страхових внесків вказується у вимозі станом на дату складання вимоги. Станом на 22.04.2008 р. -дату складання вимоги № Ф-1642, СПД ОСОБА_5 мала борг по сплаті страхових внесків до управління ПФУ в розмірі 233, 82 грн. Статтею 18 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків і зборів (обов'язкових платежів), що складають систему оподаткування та визначені Законом України "Про систему оподаткування", на них не розповсюджуються норми податкового законодавства. Вважають, що рішення управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова від 08.05.2008 року № 1890/02 про результати розгляду заяви про узгодження вимоги № Ф-1642 від 22.04.2008 p., рішення головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 03.06.2008 № 2756/10 та Пенсійного фонду України від 08.08.2008 № 14054/09-10 про результати розгляду скарги прийняті відповідно до вимог чинного законодавства.
Представник Пенсійного Фонду України в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
СПД ОСОБА_5 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) перебуває на обліку в УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова як суб'єкт підприємницької діяльності і знаходиться на спрощеній системі оподаткування.
УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова 22 квітня 2008 року проведено розрахунок сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування по СПД ОСОБА_5, які не надійшли на рахунок управління, але зараховуються у складі фіксованого податку за результатами підприємницької діяльності за період з 01.01.05р. по 30.03.05р., про що складено акт-розрахунок № 1347.
Даний акт було складено на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року -1 кварталу 2005 року".
Як вбачається з даного акту розрахунку, сума фіксованого розміру страхового внеску, який мав сплатити Позивач, як платник, складала: у січні 2005 року - 83, 84 грн., у лютому 2005 року -33, 84грн., у березні 2005 року - 81, 14 грн., а всього.248, 82 грн.
Сума сплаченого за даний період фіксованого податку, складає 150 грн. Сума, що підлягає зарахуванню позивачу, як платнику, в рахунок страхових внесків і становить 10% від сплаченого фіксованого податку, складає -15 грн.
На підставі вищевказаного, позивачу було направлено вимогу № Ф-1642 від 22.04.08р. про сплату боргу в розмірі 233, 82 грн.
Позивачем було оскаржено дану вимогу до УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова.
УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова 08 травня 2008 року в межах апеляційного узгодження вимоги було прийнято рішення №1890/02, яким вимогу про сплату боргу залишено без змін, а заяву без задоволення.
Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівський області №2756/10 від 03.06.2008 року та Пенсійного фонду України № 14054/09-10 від 08.08.2008р. скарги СПД ОСОБА_5 залишені без задоволення, а вищевказані рішення без змін.
З 01.01.2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон), відповідно до ст. 5 якого, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватись на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Зокрема, виключно цим Законом визначаються платники страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення-заборгованості за цими внесками.
Частиною 3 ст. 18 Закону встановлено, що страхові внески є цільовими загальнообов'язковими платежами, які справляються на всій території України в порядку встановленому Законом.
Відповідно до ч. 4 ст.18 Закону, страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежі з, що складають систему оподаткування, а також на ці внески не поширюється податкове законодавство.
Згідно ч. 6 ст.18 Закону законодавством не можуть встановлюватись пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Відповідно до ч. 15 Прикінцевих положень Закону до приведення законодавства України у відповідності із цим Законом, закони України та інші
нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.15 Закону платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій, статті 12 цього Закону. Платниками страхових внесків до Накопичувального фонду є застраховані особи, зазначені в пунктах 1-7, 9, 10, 12, 15 статті 11 та частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно до ч.5 ст. 14 Закону страхувальниками відповідно до цього Закону є застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11 та частині 1 статті 12 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, , фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Права та обов'язки страхувальників встановлені ст.17 Закону , а саме п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону передбачено обов'язок страхувальника, нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Згідно п.п.4 п.8 Прикінцевих положень Закону визначено, що до набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду (крім підпункту 5, який діє протягом строку, визначеного Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування сільськогосподарських підприємств та підтримки соціальних стандартів їх працівників») фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.
Підпунктом 7 п.14 Прикінцевих положень Закону Кабінет Міністрів України було зобов'язано разом із проектом Закону України про Державний бюджет України на 2004 рік подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо сплати страхових внесків у фіксованому розмірі фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбали спеціальний торговий патент), та членами сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, а також пропозиції щодо вилучення із законодавства про спрощену систему оподаткування положень, які стосуються спрямування коштів до Пенсійного фонду України.
На виконання даного підпункту Закону, частиною 5 ст. 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», в редакції, чинній з 01.01.05р. по 30.03.05р. було установлено, що на 2005 рік фіксований розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне страхування для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та членів сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на місяць на кожну особу.
Відповідно до абзацу 9 ст.1 Закону мінімальний страховий внесок - це сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу).
Згідно ст. 82 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», в редакції, чинній з 01.01.05р. по 30.03, 05р., та ст. 83 даного Закону в новій редакції, розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.05р. по 31.03.05р, становив 262 грн.
Згідно п.п.1 п.8 Прикінцевих положень Закону встановлено, що до набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду (крім підпункту 5, який діє протягом строку, визначеного Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування сільськогосподарських підприємств та підтримки соціальних стандартів їх працівників») страхові внески, що перераховуються до солідарної системи (крім страхових внесків, що перераховуються особами, зазначеними в пунктах 3 і 4 статті 11 та у статті 12 цього Закону, а також страхових внесків, сплачуваних за осіб, зазначених у пунктах 8, 13, 14 статті 11 цього Закону), сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» для відповідних платників збору.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, чинній з 01.01.05р. по 30.03.05р. розмір страхового внеску становив 32%.
Таким чином, розмір мінімального страхового внеску з 01.01.05р. по 30.03.05р. становив 83, 84 грн., про що обґрунтовано зазначено в акті-розрахунку при визначенні фіксованого розміру страхових внесків у січні-березні 2005 року.
Вважати дану суму внесків нарахуванням на фонд оплати праці немає підстав, оскільки, дана сума внесків має сплачуватися позивачем не як роботодавцем, згідно п.1 ч. 1 ст. 14 Закону, і обчислюється залежно від фонду оплати праці таких працівників, а сплачується суб'єктом підприємницької діяльності, згідно п. 5 ч. 1 ст. 14 та п. 3 ст.11 Закону, стосовно самого себе, як застрахованої особи, а отже не залежить від фонду оплати праці.
Крім того, дію абзацу 23 пункту 1 статті 14 Декрету з частині звільнення платників фіксованого податку, осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, а також членів їх сімей, які беруть участь у підприємницькій діяльності, від сплати нарахувань на фонд оплати праці, збору на обов'язкове соціальне страхування, в період з 01.01.05р. по 30.03.05р. було зупинено згідно абзацу 40 ст. 73 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік».
З викладеного вбачається, що вищенаведений Декрет не передбачає пряму норму, яка б звільняла платника фіксованого податку від сплати страхових внесків до Пенсійного фонду за себе, як за застраховану особу, а отже в цій частині Декрет не суперечить нормам Закону.
Також, у своїх позовних вимогах позивач посилається на Закон України «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року -1 кварталу 2005 року».
Посилання позивача на вказаний Закон судом не приймаються, оскільки з вищенаведених норм Закону вбачається, що метою прийняття даного Закону було, вирішення питання у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - І кварталу 2005 року у зв'язку з застосуванням Державним казначейством України норм діючого на той час Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», абзац 2 ч. 1 статті 45 якого в період з 01.01.05 року по 30.03.05 року передбачав, що до доходів загального фонду місцевих бюджетів у 2005 році належать у повному обсязі єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва, фіксований податок та фіксований сільськогосподарський податок.
Разом з тим, норми, яка б звільняла платника фіксованого податку від сплати страхових внесків до Пенсійного фонду за себе, як за застраховану особу, вказаним Законом не передбачено.
На виконання даного Закону, як зазначають відповідачі, УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова і було зроблено, згідно вищевказаного акту-розрахунку від 22.04.2008 року зарахування позивачу, як платнику, в рахунок страхових внесків 10% від сплаченого ним фіксованого податку, а саме 15 грн.
По-друге, в даному випадку було відсутнє саме донарахування страхових
внесків органами
Пенсійного фонду України, як вважає позивач, посилаючись на ст. 2 Закону України «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - І кварталу 2005 року», оскільки фактично перевірка позивача щодо правильності обрахування фонду оплати праці, застосування ставки для обчислення внесків, а отже і правильності обчислення розміру внесків та їх донарахування в разі неправильності обчислення, УПФУ в Деснянському районі м. Чернігова не проводилися. Фіксований розмір страхових внесків в даному випадку був визначений Законами України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», і ні яким чином не розраховувався, не донараховувався і не міг залежати від будь-яких дій органів Пенсійного фонду України.
Як зазначено вище, абзац 2 ч. 1 статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» в період з 01.01.05р. по 30.03.05р. передбачав, що до доходів загального фонду місцевих бюджетів у 2005 році належать у повному обсязі єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва, фіксований податок та фіксований сільськогосподарський податок.
З 31.03.05р. і до кінця 2005 року абзац 2 ч.1 статті 48 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» передбачав, що до доходів загального фонду місцевих бюджетів у 2005 році належать єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва та фіксований податок (крім частини цих податків, що зараховується до Пенсійного фонду України, та відрахувань на обов'язкове соціальне страхування) і у повному обсязі фіксований сільськогосподарський податок.
Як пояснили представники Відповідача, відрахування 10% від фіксованого податку здійснювалося на підставі п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», яким було передбачено, що до внесення відповідних змін до порядку здійснення відрахувань на державне пенсійне страхування громадянами-підприємцями, що сплачують фіксований податок, 10 відсотків сум цього податку, що надійшли до відповідного місцевого бюджету, перераховуються до Пенсійного фонду України, а 90 відсотків сум фіксованого податку, що надійшли до місцевого бюджету, спрямовуються на потреби територіальної громади за визначеними нею напрямами.
Таким чином, відрахування 10% від фіксованого податку передбачено не
самим текстом Декрету, а прикінцевими положеннями до Закону про внесення
змін до Декрету. При цьому, абзацом 41 ст. 73 Закону України «Про Державний
бюджет України на 2005 рік», в редакції чинній у 1 кварталі 2005 році, в період з
01.01.05р. по 30.03.05р. з метою приведення окремих норм законів у
відповідність з бюджетним законодавством було зупинено дію пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».
З урахуванням викладеного, суд не знаходить достатніх правових підстав для розповсюдження дії Закону України «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - І кварталу 2005 року» на платників фіксованого податку.
Сума заборгованості зі сплати страхових внесків вказується у вимозі станом на дату складання вимоги. Станом на 22.04.2008 р. - дату складання вимоги № Ф-1642, СПД ОСОБА_5 мала борг по сплаті страхових внесків до управління ПФУ в розмірі 233, 82 грн.
Відповідно до пп. "а" п. 8.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України 19.12.2003 № 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за № 64/8663, органи Пенсійного фонду надсилають страхувальнику вимогу про сплату недоїмки, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків. Вимога про сплату недоїмки надсилається одночасно з актом перевірки. Протягом п'яти днів відповідно до пп. "б" п. 8.2 Інструкції страхувальнику надсилається вимога в тому випадку, якщо такий страхувальник на кінець звітного періоду має недоїмку зі сплати страхових внесків.
Позивач зазначила, що рішення Пенсійного Фонду України від 08.08.2008 року № 140054\09-10 про результати розгляду скарги в передбачений законодавством термін не отримала.
Згідно п. 5.1. Порядку розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на
рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при
узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою
правління Пенсійного фонду України 19.12.2003 N21-2 та
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 січня 2004 р. за N 81/8680 Пенсійний Фонд України був зобовязаний надіслати рішення на скаргу позивача на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування правомірності своїх дій чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень. Пенсійним Фондом України не доведено правомірності своїх дій в частині належного повідомлення позивача про прийняте рішення, а тому дії Пенсійного фонду України в частині не направлення належним чином рішення від 08.08.2008 року № 140054\09-10 про результати розгляду скарги ОСОБА_5 є неправомірними.
На підставі викладеного, суд приходить висновку, що спірні вимога та рішення є законними та обґрунтованими, а дії Пенсійного фонду України в частині не направлення належним чином рішення від 08.08.2008 року № 140054\09-10 про результати розгляду скарги ОСОБА_5 необхідно визнати неправомірними. В задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити за необґрунтованістю.
Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Пенсійного фонду України - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Пенсійного фонду України в частині не направлення належним чином рішення від 08.08.2008 року № 140054\09-10 про результати розгляду скарги ОСОБА_5
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі, особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.