ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
18.08.06 Справа № 5/1743-28/259
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого –судді Марко Р.І.
суддів Бойко С.М..
Бонк Т.Б.
При секретарі Скочко Ю.
розглянувши апеляційні скарги Відкритого акціонерного товариства „Львівський завод Автонавантажувач” від 27.02.06 № б/н та Державної податкової інспекції у м.Львові за № 3236/10-0 від 28.02.06
на постанову господарського суду Львівської області від 20.01.2006 року
у справі № 5/1743-28/259
за позовом: ВАТ „Львівський завод «Автонавантажувач”
до відповідача: ДПІ у м.Львові
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень
За участю представників сторін:
від позивача- Фурик А.Я. представник за дорученням
від відповідача- Марець В.Г. представник за дорученням
З правами та обов”язками , передбаченими ст..ст. 49,51,54 КАС України, сторони ознайомлені. Відводу складу суду та секретареві не заявлено.
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Львівської області від 20.01.2006 року у справі № 5/1743-28/259 позов ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” задоволено частково. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Львові № 1172320/3/11046 від 29.06.2005 року в частині застосування до ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” 1970934 грн. штрафної (фінансової) санкції за платежем „податок на прибуток”; №492320/3/11044 від 29.06.2005 року, яким визначено суму податкового зобов’язання ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” за платежем „податок на прибуток” на суму 1970934 грн. –штрафної (фінансової) санкції. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Дана постанова мотивована судом тим, що нарахування податковим органом позивачу штрафних (фінансових) санкцій під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство, не ґрунтується на законі. Позивачем в порядку п.п.4.2.3 п.4.2 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” доведено помилковість здійснених відповідачем нарахувань в частині штрафних (фінансових) санкцій. В решті позовних вимог судом відмовлено, оскільки, на думку суду, відповідачем правомірно визначено позивачу податковим повідомленням-рішенням №1172320/3/11046 від 29.06.2005 року суму податкового зобов’язання за платежем „податок на прибуток”.
Не погоджуючись із прийнятою постановою, ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” подав апеляційну скаргу про скасування згаданої постанови з наступних підстав:
- при відчуженні складу № 100 по вул.Шевченка, 165 у м.Львові (інв. №128) по ціні 29444 грн. без ПДВ, ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” не занизило валові доходи на суму 29444 грн., як стверджено податковим органом, а навпаки, помилково завищило валові доходи на суму 13642 грн. Апелянт , вважає, що податковим органом необґрунтовано визначено вартість вищевказаної будівлі в сумі 0 грн. на підставі відомостей отриманих з Переліку нерухомого майна, що передається ФДМУ у власність ВАТ „ЛЗА” відповідно до наказу від 05.01.1996 року. Відповідно до п.16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року №92, підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. Згідно Наказу по ВАТ “ЛЗА” № 91 від 14.06.1996 року проведено індексацію балансової вартості складу металічного №100. На дату відчуження складу №100 його вартість по податковому обліку складала 38258 грн. Усі вартісні показники зазначеного об’єкту відображено в інвентарній картці складу металічного №100 та групувальній відомості;
- кредиторська заборгованість з відрахувань та зборів на будівництво та реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування у сумі 152623 грн. не підлягала включенню у валові доходи на підставі спливу позовної давності з огляду на те, що заступником ДПА у Львівській області дано роз’яснення начальнику Адміністрації автомобільних доріг у Львівській області про те, що вказаний борг не підлягає списанню та розстроченню. Крім цього, підприємство визнало дві претензії Адміністрації автомобільних доріг у Львівській області надіслані на його адресу, а згідно ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу;
Також апелянт вважає віднесення до валових витрат за друге півріччя 2002 року послуг по водопостачанню будівель невиробничої сфери об’єктів за адресами: м.Львів, вул.Єрошенка,3, м.Львів, вул.Луцького, 14, м.Львів, вул.Єрошенка, 18 на загальну суму 4544 грн. правомірним, оскільки згідно п.п.5.4.9 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких об’єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цього Закону. Крім цього, рішенням господарського суду Львівської області від 08.08.2003 року в справі за позовом ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” до ДПІ у м. Львові про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень до валових витрат віднесено послуги по водопостачанню будівель невиробничої сфери за перше півріччя 2002 року. Вказане рішення вступило в законну силу;
- ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” правомірно збільшило збитки на суму 22 586 600 грн., подавши уточнюючий розрахунок до декларації. Подання уточнюючого розрахунку було зумовлено тим, що в декларації на прибуток за 2000 рік не відображені результати передачі основних фондів у статутний фонд ЗАТ “Автонавантажувач” (ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” передало матеріальні активи в статутний фонд ЗАТ „Автонавантажувач” по вартості нижчій за балансову на суму 22 586 600 грн.).
Згідно п.п.8.4.3 п.8.4 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” сума перевищення балансової вартості над виручкою від продажу основних фондів групи І та нематеріальних активів включається до валових витрат. При поданні уточнюючої декларації підприємство керувалося нормами Закону, які визначали поняття об’єкту оподаткування та роз’ясненнями Державної податкової адміністрації України “Щодо податкового обліку операцій з основними фондами” від 14.12.1999 року №1138/6/15-1116, від 20.12.1999 року №7236/6/15, від 17.03.2000 року №13264/6/5-1116. Зокрема в них зазначалось, що основні фонди як матеріальні активи, що використовуються у будь-яких операціях, за визначенням п.1.6 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” відносяться до товарів. Внесок окремих об’єктів основних фондів платника податку до статутного фонду іншої юридичної особи в обмін на її корпоративні права відповідно до п.1.3 ст.1 Закону вважається продажем товарів, а корпоративні права на які здійснюється обмін основних фондів, вважаються відповідною компенсацією. Вищезазначені операції з обміну основних фондів на корпоративні права відображаються в податковому обліку платників податків у відповідності до п.п8.4.3 п.8.4 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Крім цього, згідно п.п.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України № 2181 у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь платника податків так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У поданій апеляційній скарзі, відповідач - ДПІ у м.Львові просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову. Зокрема зазначає, що початок провадження у справі про банкрутство не зупиняє господарської діяльності підприємства, його зобов’язань щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), нарахованих безпосередньо під час процедури банкрутства, а також виконання органами державної податкової служби контролюючих функцій стосовно такого платника податків. ДПІ вважає, що штрафні санкції за порушення правил оподаткування, передбачені Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів застосовуються на загальних підставах.
В судових засіданнях суду апеляційної інстанції, представники сторін заперечили проти доводів один одного та підтримали свої апеляційні вимоги.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційних скарг, заперечення, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила наступне:
Працівниками ДПІ у м.Львові проведено комплексну планову документальну перевірку ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2002 року по 01.04.2004 року і за результатами перевірки складено акт № 133/23-2/05808758 від 19.11.2004 року.
На основі зазначеного акту ДПІ у м.Львові винесено податкове повідомлення-рішення № 1172320/3/11046 від 29.06.2005 року, яким позивачу –ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” визначено 3941868 грн. основного платежу „податок на прибуток” та 1970934 грн. штрафних санкцій, а також податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Львові № 492320/3/11044 від 29.06.2005 року, яким позивачу –ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” визначено 1970934 грн. штрафних санкцій за платежем „податок на прибуток”.
Як зазначено представником позивача, згідно біржової угоди №191-03/4 від 31.10.2003 року ВАТ “Львівський завод Автонавантажувач” продало ЗАТ “Галнафтохім” будівлю складу №100 по вул.Шевченка, 165 у м.Львові (інв. №128) у відповідності до експертної оцінки вартістю 29444 грн. без ПДВ. Залишкова вартість згідно даних позивача становила 24616 грн. Позивачем включено до валових доходів в четвертому кварталі 2003 року суму 4828 грн. як різницю між ціною продажу та залишковою вартістю будівлі.
Згідно п.п.8.4.3 п.8.4 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об’єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат платника податку.
Колегія суддів вважає необґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що вартість складу №100 на час відчуження ЗАТ „Галнафтохім” становила 0 грн.
Так, відповідно до п.16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року №92, згідно якого підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу.
Як вбачається з наказу по ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” №91 від 14.06.1996 року, було проведено індексацію балансової вартості складу металічного №100. Вартісні показники вказаного об’єкту відображені в інвентарній картці складу металічного №100 та групувальній відомості. Згідно даних показників вартість зазначеного об’єкту на час відчуження його ЗАТ „Галнафтохім” становила 38258 грн., а тому ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” правомірно не включив до валових доходів суму, отриману від зазначеної операції.
Згідно даних акту перевірки, у позивача була наявна кредиторська заборгованість з відрахувань та зборів на будівництво та реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг в сумі 152623 грн. Вказана заборгованість утворилась станом на 01.01.2000 року і включена відповідачем до складу валових доходів позивача у першому кварталі 2004 року.
Згідно п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді. Відповідно до п.п.1.22.1 п.1.22 ст.1 вказаного Закону, безповоротна фінансова допомога –це, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності. Таким чином, до валового доходу повинна включатись лише заборгованість, яка залишилась нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як вбачається з матеріалів справи Адміністрація автомобільних доріг у Львівській області зверталась до ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” із претензіями №11-091504 від 13.11.2000 року та №09-11/334 від 27.03.2002 року, які були визнані останнім.
Відповідно до ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
З огляду на викладене, позовна давність за вимогою про стягнення заборгованості з відрахувань та зборів на будівництво та реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування в термін до 01.04.2004 року не спливла, а тому податковий орган безпідставно включив до валових доходів ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” зазначену заборгованість.
Згідно акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку про завищення позивачем валових витрат на суму 4544 грн. із вартості послуг по водопостачанню та водовідведенню в третьому та четвертому кварталі 2002 року та першому кварталі 2003 року.
П.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Колегія суддів, вважає безпідставним твердження позивача про те, що об’єкти за адресами: м.Львів, вул. Луцького, 14 та вул. Єрошенка, 18 відносяться до об’єктів соціальної інфраструктури, перелік яких наведено в п.п.5.4.9 п.5.4 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки таке належними доказами не підтверджено.
Таким чином, податковий орган правомірно прийшов до висновку про те, що ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” завищив валові витрати на суму 4544 грн. із вартості послуг по водопостачанню та водовідведенню.
Як вбачається з акту перевірки, працівниками ДПІ у м.Львові встановлено, що ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” неправомірно збільшило збитки на суму 22 586 600 грн., подавши „Уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок” за 2000 рік.
Згідно акту перевірки уточнюючий розрахунок по податку на прибуток за 2000 рік подано у зв’язку з тим, що в річну декларацію по податку на прибуток не внесені результати від передачі основних фондів 10.11.2000 року у статутний фонд ЗАТ „Автонавантажувач”. Тому ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” віднесло до збитків суму 22586600 грн., як різницю між експертною оцінкою основних фондів І групи в сумі 5550000 грн. плюс право довгострокової оренди земельних ділянок в сумі 1012500 грн. та балансовою вартістю основних фондів в сумі 29149100 грн., які передані до статутного фонду ЗАТ „Автонавантажувач” в листопаді 2000 року.
Відповідно до п.5.1 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.
З огляду на викладене, ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” правомірно подало уточнюючий розрахунок до декларації.
Відповідно до п.2 ст.8 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” до функцій Державної податкової адміністрації України віднесено розробку і видання інструктивних і методичних документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків, інших обов’язкових платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів.
Відповідно до роз’яснень Державної податкової адміністрації України “Щодо податкового обліку операцій з основними фондами” від 14.12.1999 року №1138/6/15-1116, від 20.12.1999 року №7236/6/15, від 17.03.2000 року №13264/6/5-1116, основні фонди як матеріальні активи, що використовуються у будь-яких операціях, за визначенням п.1.6 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” відносяться до товарів. Внесок окремих об’єктів основних фондів платника податку до статутного фонду іншої юридичної особи в обмін на її корпоративні права відповідно до п.1.3 ст.1 Закону вважається продажем товарів, а корпоративні права на які здійснюється обмін основних фондів, вважаються відповідною компенсацією. Вищезазначені операції з обміну основних фондів на корпоративні права відображаються в податковому обліку платників податків у відповідності до п.п.8.4.3 п.8.4 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
З огляду на системний аналіз норм Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, доповнення пункту 8.4 ст.4 вказаного Закону підпунктом 8.4.11, згідно якого до продажу основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з внесення таких основних фондів та нематеріальних активів до статутного фонду іншої особи, лише детальніше врегульовувало вказані суспільні відносини, не змінюючи правового регулювання, яке існувало до цього.
При цьому, у відповідності до п.п.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України „Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь платника податків так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Таким чином, ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” правомірно збільшило збитки на суму 22586600 грн.
Враховуючи дану обставину, в позивача за період з третього кварталу 2002 року по перший квартал 2004 року виникло від’ємне значення об’єкту оподаткування, яке перевищує розмір неправомірно завищених валових витрат із вартості послуг по водопостачанню та водовідведенню в сумі 4544 грн., а тому немає підстав для донарахування ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” податкового зобов’язання за платежем „податок на прибуток”.
З огляду на досліджені обставини справи, колегія суддів вважає вимоги скаржника обґрунтованими і такими що підлягають задоволенню.
При дослідженні обставин справи, колегією встановлено, що ухвалою арбітражного суду Львівської області від 29.05.2001 року порушено справу про банкрутство ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. На час винесення спірних податкових повідомлень-рішень підприємство перебувало в процедурі санації.
Відповідно до ч.4 ст.12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
Оскільки мораторій на задоволення вимог кредиторів діє на протязі провадження у справі про банкрутство з дня порушення провадження у справі про банкрутство і до припинення провадження у справі про банкрутство – ст.12 вищевказаного Закону, то санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), за цей період дії мораторію не застосовуються, а тому судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо безпідставності здійснених відповідачем нарахувань в частині штрафних (фінансових) санкцій.
З огляду на вище викладені обставини справи, колегія вважає, що в задоволенні апеляційної скарги ДПІ у м. Львові на постанову господарського суду Львівської області від 20.01.2006 року у справі №5/1743-28/259 слід відмовити, а апеляційну скаргу ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач”–задоволити.
Керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 205 п.7 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень КАС України, Львівський апеляційний господарський суд –
Постановив:
Апеляційну скаргу ДПІ у м.Львові залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” задоволити.
Постанову господарського суду Львівської області 20.01.2006 року у справі № 5/1743-28/259 скасувати частково. Прийняти нову. Позов ВАТ „Львівський завод Автонавантажувач” задоволити повністю. Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Львові № 1172320/3/11046 від 29.06.2005 року та № 492320/3/11044 від 29.06.2005 року з моменту прийняття.
Стягнути на користь ВАТ «Львівський завод Автонавантажувач»( м. Львів, вул. Залізнична,7, р/р 26000239281004 в ЗГРУ КБ »Приват Банк», МФО 325321, ЕДРПОУ 20784660) з Державного бюджету України судових витрат за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанціях (85 грв. держмита сплаченого позивачем за подання позову + 118 ,00 грв. витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу + 85 грв. держмита сплаченого позивачем за подання апеляційної скарги) .
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.
Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя Марко Р.І.
судді С.М. Бойко
Т.Б. Бонк