У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
18.07.06 Справа №14/64д/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Антонік С.Г. судді Антонік С.Г. , Кагітіна Л.П. , Шевченко Т. М.
при секретарі: Шерник О.В.
За участю представників позивача: Горохов С.О. – дов. №б/н від 01.09.05р., Маслюк Г.Є. – дов. №б/н від 01.09.2000р.
представників відповідача – 1: не з’явився
представників відповідача – 2: не з’явився
представників третьої особи: Федоренко С.Є. – дов. №37/10/10 від 11.05.06р.
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Спільного українсько – російського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Імпекскаучук”, м. Київ
на рішення господарського суду Запорізької області від 10.05.2006р. у справі №14/64д/06
За позовом: Спільного українсько – російського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Імпекскаучук”, м. Київ
до відповідача - 1: Закритого акціонерного товариства Комерційного банку “Приватбанк” в особі Запорізького регіонального управління, м. Запоріжжя
до відповідача - 2: Відкритого акціонерного товариства “Кронас”, смт. Якимівка Запорізької області
Третя особа на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору – Якимівська міжрайонна Державна податкова інспекція в Запорізькій області, смт. Якимівка Запорізької області
про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду №1934 від 17.07.2006р. справу №14/64д/06 передано для розгляду колегії у складі: головуючий – Антонік С.Г. (доповідач), судді: Кагітіна Л.П., Шевченко Т.М.
Колегія суддів прийняла справу до провадження.
За клопотанням представників позивача та третьої особи судовий процес здійснювався без фіксації технічними засобами, за їх згодою у судовому засіданні 18.07.2006р. оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.05.06р. у справі №14/64д/06 (суддя Хоролець Т.Г.) відмовлено у задоволенні позовних вимог Спільного українсько – російського підприємства ТОВ “Імпекскаучук” про визнання недійсним договору застави, укладеного між ВАТ «Кронас» та ЗАТ КБ «Приватбанк» в особі Запорізького регіонального управління.
Рішення господарського суду мотивоване ст.ст.153,178 ЦК України. Оскаржуваним договором сторонами визначено предмет застави, його місцезнаходження, розмір та строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою. Договір нотаріально посвідчений 16.01.03р., при цьому в розділі 5 договору зазначено, що на момент його укладання майно нікому не заставлене, не перебуває у податковій заставі. Тому підстави для визнання недійсним договору застави відсутні. Крім того, оскільки спірний договір укладено між ВАТ «Кронас» та ЗАТ КБ «Приватбанк», тому позивачем - Спільним українсько – російським підприємством ТОВ “Імпекскаучук” не наданоцццццц доказів, яким чином при укладенні договору застави були порушені його права відповідачами 1 та 2.
Не погоджуючись з прийнятим у справі рішенням, Спільне українсько – російське підприємство ТОВ “Імпекскаучук” звернулося з апеляційною скаргою до Запорізького апеляційного господарського суду, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що у відповідності до витягу з реєстру застав рухомого майна від 14.02.03р. податкова застава виникла 01.07.02р., про що в Державному реєстрі застав рухомого майна зроблено запис про заставу №34-8974. Тому, у відповідності з Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» на момент укладення оскаржуваного договору застави №б/н від 16.01.03р. все рухоме, нерухоме майно та майнові права ВАТ «Кронас» знаходились у податковій заставі за несплату у строки, встановлені зазначеним Законом, суми податкового зобов’язання. Крім того зазначає, що Закон не передбачає тимчасове звільнення активів підприємства з податкової застави. Порушуючи питання про визнання договору застави від 16.01.03р. недійсним, позивач ставить за мету захистити свої матеріально – правові інтереси, як конкурсного кредитора у справі про банкрутство ВАТ «Кронас», у частині задоволення своїх грошових вимог за рахунок майна банкрута.
Представники позивача у судовому засіданні підтримали вимоги, викладені в апеляційній скарзі.
ЗАТ КБ «Приватбанк» в особі Запорізького регіонального управління відзив на апеляційну скаргу не надало, свого представника у судове засідання не направило. Клопотанням від 14.07.06р. просило відкласти розгляд справи у зв’язку з неможливістю бути присутнім на судовому засіданні представника позивача.
Представники позивача та третьої особи у судовому засіданні заперечили проти зазначеного клопотання позивача.
ВАТ «Кронас» відзив на апеляційну скаргу не надало, свого представника у судове засідання не направило. Про день, час та місце судового розгляду повідомлене належним чином.
Якимівська МДПІ в Запорізькій області відзив на апеляційну скаргу не надала. ЇЇ представник у судовому засіданні вказала на законність винесеного судом рішення. Зазначила, що на час укладення договору застави майно ВАТ «Кронас» не перебувало у податковій заставі, у зв’язку з чим і було видано довідку про відсутність заборгованості перед бюджетом, для пред’явлення її до установ банку. Просить відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги.
Оскільки в матеріалах справи достатньо документів для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим клопотання відповідача – 1 залишити без задоволення, розглянути справу за наявними у ній матеріалами без присутності представників відповідачів.
Відповідно до ст.99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм чинного законодавства при винесенні рішення суду, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав:
16.01.03р. між ВАТ «Кронас» (заставодавець) та ВАТ КБ «Приватбанк» в особі Запорізького регіонального управління (заставодержатель) укладено договір застави (іпотеки) майнового комплексу підприємства, відповідно до п. 1 якого цей договір забезпечує виконання зобов’язань Позичальник – ВАТ «Кронас», що випливають з кредитного договору №259 від 16.01.03р. (а.с.9). Даний договір є нотаріально посвідченим.
Спільне українсько – російське підприємство ТОВ “Імпекскаучук” звернулось до господарського суду з позовом про визнання вказаного договору недійсним на підставі ст.215 ЦК України, ст.207 ГК України, оскільки він не відповідає вимогам п.8.6. Закону України «Про порядок погашення платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами», а саме: майно, що передано в заставу, на час укладення договору знаходилось у податковій заставі, при цьому посилається на витяг з реєстру від 14.02.03р. про виникнення податкової застави 01.07.02р.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відмову у позові, виходячи з наступного:
Згідно ст.215 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу своїх вимог, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За приписами ч.1 ст.203 ЦК України вбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Оскільки договір укладено до набрання чинності ЦК України, тому при прийнятті даного рішення слід керуватися нормами ЦК УРСР.
Відповідно до ст.48 ЦК УРСР, чинного на момент укладання договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Статтею 153 вказаного кодексу зазначено, що угода вважається укладеною, якщо сторонами досягнута згода по всім суттєвим умовам. Суттєвими умовами вважаються такі умови, які визнані таким по закону або необхідні для договорів даного виду, а також такі умови, відносно яких за заявою однієї з сторін повинно досягнуто згоди. Статтею 178 ЦК УРСР передбачено, що в договорі застави повинно бути зазначено найменування і місце проживання сторін, опис, оцінка і місцезнаходження заставленого майна, суть, розмір і строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою. Договір застави повинен укладатися в письмовій формі. Недодержання правил цієї статті тягне недійсність договору застави.
Згідно ст.14 Закону України «Про заставу» недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою його недійсність з наслідками, передбаченими законодавством України.
Відповідно до п.5.1. договору заставодавець засвідчує, що на момент укладення цього договору майно нікому не заставлене, в тому числі не знаходиться в податковій заставі, не подароване, не продане. В суперечці та під арештом не перебуває. До заставодавця не пред’явлені та не будуть пред’явлені майнові вимоги, пов’язані з вилученням майна.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено представником Якимівської МДПІ у Запорізькій області у судовому засіданні, на час укладення договору застави майно ВАТ «Кронас» не перебувало у податковій заставі, у зв’язку з чим і було видано довідку про відсутність заборгованості перед бюджетом, для пред’явлення її до установ банку.
Таким чином позов за заявленими позивачем вимогами задоволенню не підлягає.
Доводи апеляційної скарги спростовуються на підставі вищевикладеного, а також наступним:
Порушення в подальшому справи про банкрутство ВАТ «Кронас» та визнання Спільне українсько – російське підприємство ТОВ “Імпекскаучук” кредитором у цій справі не дає право останньому звертатися до суду з позовом про визнання недійсним договору застави. Відповідно до п.11 ст.17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», таке право надано лише ліквідатору.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ч.2 ст.48 ЦК УРСР. Оскільки позивач не є стороною за оскаржуваним договором, тому ним не доведено, яким чином порушені його права.
Будь – яких порушень норм процесуального права колегією суддів не встановлено.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Спільного українсько – російського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Імпекскаучук”, м. Київ залишити без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області від 10.05.2006р. у справі №14/64д/06 залишити без змін.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, віднести на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України , суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Спільного українсько – російського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю “Імпекскаучук”, м. Київ залишити без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області від 10.05.2006р. у справі №14/64д/06 залишити без змін.
Головуючий суддя Антонік С.Г.
судді Антонік С.Г.
Кагітіна Л.П. Шевченко Т. М.