Справа № 349/1795/19

Провадження № 22-ц/4808/636/20

Головуючий у 1 інстанції Лошак О. О.

Суддя-доповідач Ясеновенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2020 року                 м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої                        Ясеновенко Л.В.,

суддів:                        Мелінишин Г.П., Томин О.О.,

секретаря                        Маслей А.М.,                                

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про захист честі, гідності, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рогатинського районного суду, ухвалене у складі судді Лошак О.О. 02 березня 2020 року в м. Рогатині,

в с т а н о в и в :

21.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про захист честі, гідності, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

В заяві зазначив, що 23 липня 2019 року жителі села Гоноратівка Рогатинського району направили до виконавчого комітету Верхньолипицької сільської ради та сільського голови с. Верхня Липиця ОСОБА_6 колективне звернення, яке підписано жителями с. Гоноратівка Рогатинського району Івано-Франківської області, в тому числі відповідачами по справі, у якому зазначили, що він:

«1. Вчинив розбійний напад на старшу людину на вулиці. Якби не допомога свідків нападу, то забив би до смерті;

2. В грубій формі висловлюється до дітей. Діти бояться проходити повз їхнє подвір`я.

3. Провокує, створює конфліктні ситуації, в яких він завжди правий і через цивільний позов вимагає компенсації.

4. Розповсюджує неправдиву інформацію про односельчан.

5. Проявляє неприховану агресію при спілкуванні. Ми боїмося, що жертвою його поведінки наступним може бути кожен із нас або наших дітей.

6. Подає неправдиві свідчення у правоохоронні органи і до суду.

7. Погрожує тим, хто йому заперечує, судовими розправами до кінця життя.

8. При зверненні допомогти в громадських роботах за останні декілька років ніколи не приймав участь.

9. Ображає нецензурною лайкою громадян, чим принижує честь і гідність односельчан, користуючись тим, що люди не подають на нього скарг.

10. Хизується перед камерою дорогим телефоном, при цьому подаючи до суду довідки про неможливість сплачувати судові витрати.

11. Мама і брат підтримують його при цьому, подаючи неправдиві свідчення проти односельчан.

12. Просимо вжити заходів, ізолювати від суспільства, оскільки перебування в суспільстві може нести непередбачувані трагічні наслідки.»

Посилаючись на те, що поширена відповідачами щодо нього негативна та недостовірна інформація серед частини жителів села Гоноратівка та представників виконавчого комітету сільської ради є такою, що принижує його честь та гідність, негативно впливає на його авторитет та завдає йому душевних страждань, що проявляються у порушенні душевної рівноваги, сну, спокою, викликаного стресом, позивач просив визнати недостовірною інформацію, поширену відповідачами щодо нього у колективному зверненні до виконавчого комітету Верхньолипицької сільської ради та сільського голови с. Верхня Липиця від 23 липня 2019 року, зобов`язати відповідачів спростувати недостовірну інформацію шляхом подання звернення до виконавчого комітету Верхньолипицької сільської ради та сільського голови с. Верхня Липиця та стягнути з ОСОБА_2 , як ініціатора та автора звернення, 10 000,00 грн., а з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 по 1000 грн. з кожного на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Рогатинського районного суду від 02 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відомості, викладені у колективному зверненні були оціночними судженнями заявників, існували в їх уяві, а подання скарги до виконавчого комітету та сільського голови було бажанням заявників захистити права жителів с. Гоноратівка, а не розповсюдити неправдиву інформацію щодо позивача, і 23 липня 2019 року сільським головою колективне звернення було скеровано до поліції для перевірки обставин, зазначених у зверненні.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що викладена відповідачами у зверненні інформація є оціночним судженням та існувала в уяві заявників. При цьому зазначає, що позовні вимоги стосуються конкретного письмового звернення, у якому викладена недостовірна інформація щодо нього.

Зазначає, що у зверненні викладені не оціночні судження, а фактичні твердження, зокрема звинувачення його у вчиненні розбійного нападу, тому за відсутності обвинувального вироку щодо нього та відсутності будь-яких інших доказів на підтвердження достовірності поширених відповідачами інших відомостей, суд безпідставно відмовив у задоволенні позову.

При цьому зазначає, що відповідно до ч.3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Не враховано судом і того, що відповідачі адресували звернення з приводу вчинення ним злочину не до правоохоронних органів, а до сільської ради та її посадових осіб.

Крім того, постановою Рогатинського районного суду від 21 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, саме ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП (дрібне хуліганство), яке полягало у висловлюванні нецензурною лайкою на його ( ОСОБА_1 ) адресу.

Також зазначає, що критерієм відмежування «тверджень» від «суджень» є можливість перевірки інформації на предмет правдивості.

Тому конкретне звинувачення у письмовому зверненні про вчинення ним розбійного нападу, про побиття людини до смерті, про подання неправдивих свідчень суду та правоохоронним органам, про вживання ненормативної лексики не є оціночним судженням, а є фактичними обставинами, які підлягають перевірці і які не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зазначив, що колективне звернення мешканців с. Гоноратівка до виконавчого комітету Верхньолипецької сільської ради та сільського голови з проханням вжити щодо ОСОБА_1 заходи реагування містить відомості, які, на думку авторів звернення, є підставою для вжиття таких заходів, та є оціночними судженнями дій ОСОБА_1 і метою такого звернення не було приниження його честі, гідності та ділової репутації. Тобто, жителі села Гоноратівка діяли у визначених законом межах для таких звернень. Колективні звернення є способом реалізації конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширенням недостовірної інформації.

Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та провести розподіл судових витрат, зокрема витрат, понесених ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на правничу допомогу відповідно в розмірі 1000 грн. та 500 грн. згідно квитанцій та актів виконаних робіт.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 та ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнав.

Інші сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлений про місце і час розгляду справи. Письмових клопотань про відкладення розгляду справи не надійшло.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Встановлено, що 23 липня 2019 року жителі села Гоноратівка Рогатинського району направили до виконавчого комітету Верхньолипицької сільської ради та сільського голови с. Верхня Липиця ОСОБА_6 колективне звернення, яке підписано жителями с. Гоноратівка, в тому числі відповідачами по справі, у якому зазначили, що він:

«1. Вчинив розбійний напад на старшу людину на вулиці. Якби не допомога свідків нападу, то забив би до смерті;

2. В грубій формі висловлюється до дітей. Діти бояться проходити повз їхнє подвір`я.

3. Провокує, створює конфліктні ситуації, в яких він завжди правий і через цивільний позов вимагає компенсації.

4. Розповсюджує неправдиву інформацію про односельчан.

5. Проявляє неприховану агресію при спілкуванні. Ми боїмося, що жертвою його поведінки наступним може бути кожен із нас або наших дітей.

6. Подає неправдиві свідчення у правоохоронні органи і до суду.

7. Погрожує тим, хто йому заперечує, судовими розправами до кінця життя.

8. При зверненні допомогти в громадських роботах за останні декілька років ніколи не приймав участь.

9. Ображає нецензурною лайкою громадян, чим принижує честь і гідність односельчан, користуючись тим, що люди не подають на нього скарг.

10. Хизується перед камерою дорогим телефоном, при цьому подаючи до суду довідки про неможливість сплачувати судові витрати.

11. Мама і брат підтримують його при цьому, подаючи неправдиві свідчення проти односельчан.

12. Просимо вжити заходів, ізолювати від суспільства, оскільки перебування в суспільстві може нести непередбачувані трагічні наслідки.»

Вказане звернення того ж дня, тобто 23 липня 2019 року, було направлено сільським головою до правоохоронних органів, чого сторони не заперечили.

Постановою Рогатинського районного суду від 21.08.2019 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22.10.2019 року, ОСОБА_7 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП за те, що він ображав та принижував ОСОБА_1 .

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Оціночними судженнями, з огляду на приписи ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію», за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до ст. 40 Конституції України всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Про зазначене йдеться й у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей).

З матеріалів справи вбачається, що згадане вище звернення містить інформацію про вчинення злочину ОСОБА_1 , про поширення ним неправдивої інформації про односельчан, про подання неправдивих свідчень до правоохоронних органів і до суду та іншу інформацію, та було адресоване виконавчому комітету Верхньолипицької сільської ради та сільському голові, який направив таке звернення до правоохоронних органів.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що інформація, яка міститься у зверненні, не є оціночним судженням, оскільки викладені у зверненні факти та обставини підлягають перевірці, і метою звернення до сільської ради було не розповсюдження недостовірної інформації щодо позивача, а реалізація відповідачами свого конституційного права, визначеного ст. 40 Конституції України.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Отже, у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте якщо в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права на звернення, а не поширення недостовірної інформації.

За таких обставин позовні вимоги не є обґрунтованими.

Оскільки судом першої інстанції ухвалено правильне по суті рішення про відмову в задоволенні позову, однак мотивувальна частина рішення містить помилковий висновок щодо викладення у зверненні оціночних суджень, що не відповідає суті звернення, таке рішення необхідно змінити шляхом зміни мотивувальної частини з урахуванням висновків, сформульованих в цій постанові.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України однією з підстав для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частинами 1, 2 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ЦПК суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Частиною третьою зазначеної статті передбачено, що з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Враховуючи незадовільний майновий стан позивача, зумовлений сімейними обставинами, та відсутність у нього будь-яких доходів за останні п`ять років, що підтверджено довідками Калуської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області (а.с.19-24), колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для звільнення позивача від компенсації ОСОБА_2 та ОСОБА_5 судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рогатинського районного суду від 02 березня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча                                                                        Л.В. Ясеновенко

Судді:                                                                                Г.П. Мелінишин

                                                                               О.О. Томин 

Повний текст постанови складено 20 травня 2020 року.