ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ
Копія
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
29 жовтня 2009 року м. Севастополь
Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:
головуючого Леся В.І.,
суддів Купельського А.В., Моцного М.В.,
за участю прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України Воробйова І.Б., засудженого ОСОБА_2 та захисника – адвоката ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією державного обвинувача - прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України ОСОБА_1 на вирок військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 28 серпня 2009 року, яким громадянина
ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Чуйківка Ямпільського району Сумської області, з вищою освітою, одруженого, такого, що не має судимості,
засуджено за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 410 КК України до позбавлення волі строком на 5 років та відповідно до статей 75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку в 3 роки.
ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він упродовж 14-17 вересня 2007 року за попередньою змовою з військовослужбовцями ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також громадянином ОСОБА_6 (засуджені за цей злочин вироком військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 7 травня 2008 року), викрав з території військового містечка № 3, розташованого у місті Вільнянську Запорізької області, військове майно - 6 паливозаправників АТЗ–30, які належали військовій частині А2540, що заподіяло істотну шкоду та з використанням ОСОБА_4 свого службового стану.
Як зазначено у вирокові, злочин скоєно за наступних обставин.
___________________________________________________________________________
справа № 11- 44/2009 головуючий у суді 1-ї інстанції Борзов В.І.
В липні 2007 року начальник Запорізького квартирно-експлуатаційного відділу підполковник ОСОБА_4, працівник цього відділу ОСОБА_6, начальник групи проведення службових розслідувань та профілактики правопорушень Запорізького зонального відділу військової служби правопорядку ОСОБА_5 та громадянин ОСОБА_2, з метою наживи, вирішили заволодіти шістьма паливозаправниками АТЗ-30 на базі автомобілів МАЗ-7410
Вказані паливозаправники знаходилися на балансі військової частини А2540, були передані на відповідальне зберігання Запорізькому квартирно-експлуатаційному відділу (КЕВ), перебували на території військового містечка № 3 в м. Вільнянську Запорізької області та охоронялися сторожами Запорізького КЕВ. В коло осіб, які охороняли техніку, входив також в якості сторожа ОСОБА_6.
Відповідно до досягнутої домовленості між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_2, на останнього покладалося виготовлення необхідних підроблених документів, а також підшукування осіб для проведення технічних робіт по вивезенню паливозаправників з місця зберігання та розрізання цистерн на металобрухт.
Реалізуючи задумане, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, залучили громадян ОСОБА_8 та ОСОБА_9 для організації ними розрізання цистерн паливозаправників, які містили нержавіючу сталь, на частини та здачі їх в металобрухт, а вони, в свою чергу, громадянина ОСОБА_10, який повинен був здійснити транспортування паливозаправників АТЗ-30 з військового містечка до місця їх розбирання (кримінальна справа відносно ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 закрита за відсутністю в їх діях складу злочину).
Для приховання факту викрадення та створення видимості отримання техніки на законних підставах, ОСОБА_2, згідно з домовленістю з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, використав підроблені накладну, наряд на вивезення машин, а також невстановленого слідством громадянина, який нібито представляв військову частину А2540 та мав доручення, копії перших сторінок паспорта та посвідчення офіцера на прізвище ОСОБА_11. 14 вересня 2007 року ця особа разом з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 прибули до військового містечка № 3, охорону якого в цей час здійснював ОСОБА_6. Про прибуття названих осіб ОСОБА_6 повідомив по телефону ОСОБА_4, який віддав розпорядження про видачу їм паливозаправників АТЗ-30.
В період з 14 по 17 вересня 2007 року ОСОБА_6, у відповідності з домовленістю між ним та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 надав можливість безперешкодно вивезти з військового містечка шість паливозаправників АТЗ-30 на базі тягачів МАЗ-7410, п’ятої категорії залишковою вартістю 710 738 грн. 50 коп.
Викрадені цистерни паливозаправників були транспортовані в с. Задорожне Вільнянського району, під керівництвом ОСОБА_9 і ОСОБА_8 були порізані на частини та реалізовані як металобрухт, а 6 тягачів були доставлені в с. Матвіївку цього ж району для використання на запасні частини.
Отримані від продажу паливозаправників гроші ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 поділили між собою.
Прокурор, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, в апеляції просить вирок скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.
При цьому в обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на те, що суд першої інстанції допустив односторонність та неповноту судового слідства, оскільки, не приймаючи рішення про оголошення показів свідка ОСОБА_6, оголосив їх в судовому засіданні. Окрім того, покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 були оголошені головуючим в неповному обсязі.
Апелянт також вказує на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, оскільки в основу оскаржуваного вироку було покладено вирок військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 7 травня 2008 року відносно ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а не фактичні обставини даної справи, причому судом було зменшена роль ОСОБА_2 у вчинені викрадення паливозаправників, як ініціатора викрадення, а навпаки ініціативу скоєння протиправного діяння перекладено на ОСОБА_4.
На думку прокурора, суд безпідставно вказав у вироку про визнання ОСОБА_2 своєї вини та його щире каяття у вчиненому, оскільки в ході досудового слідства засуджений своєї вини не визнавав, а в судовому засіданні лише на словах визнав себе винним в інкримінованому злочині та фактично давав покази лише про те, що являвся посередником продажу паливозаправників. Окрім того, він заперечував проти своєї причетності у виготовленні підроблених документів, необхідних для вивезення майна за межі військового містечка, що було оцінено судом першої інстанції як позиція захисту.
Як вказується в апеляції, висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 щиро покаявся у скоєному, сприяв правоохоронним органам у розкритті злочину, про його позитивні характеристики та наявність ряду захворювань, що потребують постійного нагляду лікарів та обмежують його працездатність, не підтверджуються доказами по справі, а врахування їх при призначенні покарання призвело до неправильного застосування кримінального закону та призначення ОСОБА_2 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості скоєного злочину та його особі, і є несправедливим внаслідок м’якості.
Окрім того, апелянт посилається на те, що в ході розгляду справи судом першої інстанції були допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які виразилися в тому, що головуючим не з’ясовувалася думка учасників процесу по його клопотанням про оголошення в суді показів свідків, що є порушенням права на захист. Судом також не було вирішено клопотання про направлення повідомлення прокурору стосовно дачі в суді свідком ОСОБА_5 взаємовиключних показів, а в мотивувальній частині вироку не вказані всі кваліфікуючі ознаки інкримінованого ОСОБА_2 злочину.
Заслухавши доповідь судді Моцного М.В., пояснення прокурора на підтримання своєї апеляції, засудженого та захисника, які просили залишити апеляцію без задоволення, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що апеляція не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.
Твердження прокурора в апеляції про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, а роль ініціатора злочину була перекладена на ОСОБА_4, хоча фактично ініціатива надходила від ОСОБА_2, є необґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи та зафіксовано в постанові про пред’явлення обвинувачення ОСОБА_2 і обвинувальному висновку, в липні 2007 року ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, з метою наживи, домовилися про викрадення шести паливозаправників АТЗ-30 на базі автомобілів МАЗ-7410. Для реалізації задуманого кожен з них повинен був вчинити певні дії. На ОСОБА_2 покладалося виготовлення необхідних підроблених документів, а також підшукування осіб для проведення технічних робіт по вивезенню паливозаправників з місця зберігання та розрізання цистерн на металобрухт.
Причому, відповідно до висновків органу досудового слідства, ОСОБА_2 дійсно в липні 2007 року звертався до ОСОБА_4 з пропозицією оформити необхідні документи для продажу паливозаправників за мінімальну вартість, подальше їх розрізання та здачу на металобрухт. Однак в подальшому ОСОБА_4 запропонував ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 здійснити викрадення паливозаправників за умови виготовлення та надання в КЕВ м. Запоріжжя завідомо підроблених виправдувальних документів.
Вказані обставини справи знайшли своє підтвердження в ході судового слідства та досить детально викладені у вирокові суду першої інстанції.
Доводи апеляції про те, що суд першої інстанції допустив односторонність та неповноту судового слідства, оскільки, не приймаючи рішення про оголошення показів свідка ОСОБА_6, оголосив їх в судовому засіданні, а покази цього свідка та свідка ОСОБА_5 були оголошені головуючим в неповному обсязі, не можуть свідчити про односторонність та неповноту судового слідства.
Відповідно до вимог ст. 368 КПК України однобічним або неповним є таке судове слідство, у процесі якого не досліджено всі обставини, що підлягають встановленню і доведенню по справі, тобто нез’ясування всіх істотних обставин справи.
Із протоколу судового засідання та робочої копії фіксації судового процесу технічними засобами видно що, головуючим у справі за клопотанням державного обвинувача оголошувалися покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5, проти цих клопотань заперечень від учасників процесу не надходило, а при завершенні судового слідства клопотань та заяв представників державного обвинувачення, захисника чи підсудного про необхідність доповнення судового слідства або про перевірку інших обставин, що мають значення для справи, не надходило.
З наведених підстав колегія суддів військового апеляційного суду вважає також необґрунтованими доводи апеляції про істотне порушення головуючим кримінально-процесуального закону при вирішенні клопотань державного обвинувача про оголошення показів свідків, а саме права підсудного на захист.
Не ґрунтуються на вимогах закону доводи апелянта про те, що суд залишив поза увагою його клопотання про направлення прокурору повідомлення про дачу суперечливих показів ОСОБА_5, оскільки у відповідності до ст. 279 КПК України рішення про повідомлення прокурора про притягнення до відповідальності свідка за завідомо неправдиві показання приймається судом лише одночасно з постановленням вироку, причому це є не обов’язком суду, а його правом.
Відповідно ж до роз’яснення, що міститься в абз. 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 року № 11, співучасники вчиненого злочину, навіть при окремому розгляді справи, допитуються щодо обставин спільного вчинення злочинних дій без попередження про їх кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. З цього положення випливає, що ОСОБА_5, який вироком військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 7 травня 2008 року засуджений за викрадення паливозаправників, що було вчинено разом з ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_2, не може ести кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань відносно інших співучасників.
Згідно з вироком суду першої інстанції, в його мотивувальній частині міститься формулювання обвинувачення ОСОБА_2, визнаного судом доведеним, а саме ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він упродовж 14-17 вересня 2007 року за попередньою змовою з військовослужбовцями ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також громадянином ОСОБА_6 викрав військове майно - 6 паливозаправників АТЗ–30, які належали військовій частині А2540, що заподіяло істотну шкоду та з використанням ОСОБА_4 свого службового стану.
Таким чином, вказівка в апеляції про те, що у оскаржуваному вироку не відображено кваліфікуючих ознак інкримінованого ОСОБА_2 діяння, за яке його засуджено, не відповідає дійсності.
Доводи прокурора про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та безпідставне посилання у вироку про визнання ОСОБА_2 своєї вини і його щире каяття у вчиненому, оскільки в ході досудового слідства засуджений своєї вини не визнавав, а в судовому засіданні лише на словах визнав себе винним в інкримінованому злочині та фактично давав покази лише про те, що являвся посередником продажу паливозаправників, що призвело до неправильного застосування кримінального закону та призначення засудженому несправедливого покарання внаслідок його м’якості, на думку колегії суддів військового апеляційного суду, не відповідає дійсності.
Як вбачається з матеріалів справи, при допиті в якості підозрюваного 31 жовтня 2007 року та в ході очної ставки з ОСОБА_5 1 листопада 2007 року, ОСОБА_2 послідовно показував про обставини організації викрадення військового майна, а в судовому засіданні не заперечував своєї причетності до інкримінованих дій та покаявся у вчиненому.
З матеріалів справи також видно, що ОСОБА_2 за місцем проживання характеризується позитивно. Відповідно до повідомлення головного лікаря Центральної поліклініки Жовтневого району м. Запоріжжя № 929/01-6 від 25 серпня 2009 року засуджений перебуває на диспансерному обліку з приводу гіпертонічної хвороби другого ступеню та потребує постійного медикаментозного лікування.
Таким чином, вказані у вироку обставини, які були враховані при призначенні засудженому ОСОБА_2 покарання, знаходять своє об’єктивне підтвердження та правильно були оцінені судом першої інстанції.
Обставин, що свідчили б про істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування судом кримінального закону, або невідповідність призначеного покарання скоєному злочину та особі засудженого ОСОБА_2, по справі не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366, 377 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду
у х в а л и л а:
Вирок військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 28 серпня 2009 року відносно ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляцію прокурора без задоволення.
Головуючий
судді
З оригіналом згідно:
суддя військового апеляційного суду
Військово-Морських Сил М.В. Моцний