22-ц/804/1680/20

                                                                                242/1239/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

19 травня 2020 року                                                                                                            м. Маріуполь

                                                                                         Єдиний унікальний номер 242/1239/20

                                                                                         Номер провадження 22-ц/804/1680/20

Донецький апеляційний суд  у складі  колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М., Попової С.А.,

сторони :

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Акціонерне товариство «Банк Форвард»

третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Євген Вікторович

третя особа – приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Бережний Ярослав Вікторович

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 25 березня 2020 року, у складі судді Капітонова В.І.

в с т а н о в и в:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Банк Форвард» (далі АТ «Банк Форвард»), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В., приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Бережний Я.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 25 березня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Банк Форвард», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В., приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Бережний Я.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, передано на розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва, що знаходиться за адресою: 03057, м.Київ, вул.Дегтярівська,31 -А.

Судове рішення мотивовано  положеннями ч. 9 ст. 187 ЦПК України, згідно із якою, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу. Одночасно суд врахував, що положеннями ч. 12 ст. 28 ЦПК   України встановлено подання позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за місцем його виконання. Суд зробив висновок, що справа має розглядатись за  місцем  знаходження   відповідача у м. Києві за загальними правилами ч. 2 ст. 27 ЦПК України, а також за місцезнаходженням виконавця, яким є приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Бережний Я.В. - за правилами ч. 12 ст. 28 ЦПК України.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить  ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до Селидівського міського суду Донецької області.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що позовна заява подана ним з дотриманням правил ч.12 ст.28 ЦПК України та положень ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» за місцем роботи, проживання та місцезнаходженням майна позивача. Вказує, що суд не звернув увагу на те, що в розумінні ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» місцем виконання виконавчого документу є не місцезнаходження приватного виконавця, а місце проживання (перебування) боржника або місце знаходження його майна чи роботи, а тому справа підлягає розгляду в Селидівському міському суді Донецької області.

Відзив на апеляційну скаргу, в порядку визначеному ст.360 ЦПК України, не подано.

На підставі  ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, справа розглядається в письмовому провадженні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги,  колегія  суддів  вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду від  25 березня 2020 року скасуванню,  з  направленням справи  до суду першої інстанції  для вирішення питання про відкриття провадження та продовження розгляду, з таких підстав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1   просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В.  від  09 листопада 2019 року  про стягнення з  нього (заявника)  заборгованості за кредитним договором  № 10668227  від 30 травня 2013 року  в сумі 27 755,65 грн, посилаючись на те, що  виконавчий напис винесено з порушенням Закону України «Про нотаріат»,  Порядку вчинення нотаріальний дій нотаріусами України,  затвердженого Наказом міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року та Переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться  у безспірному порядку на підставі виконавчих  написів нотаріусів, затвердженого  постановою  Кабінету Міністрів  України  № 1172 від 29 червня 1999 року.

Встановлено, що 21 лютого 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Бережним Я.В. при примусовому виконанні виконавчого напису №7327, виданого 09 листопада 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В. про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 , на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості у розмірі 27 755,65 грн., винесено постанову в межах виконавчого провадження №60944091, відповідно до якої звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, та зазначено адресу боржника : АДРЕСА_1 (а.с.13-14).

Ухвалюючи рішення  про направлення  справи  за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва, суд першої інстанції зазначив, що згідно із ст.ст.27, 28, 31 ЦПК  України відсутні підстави для визначення підсудності даної справи Селидівському міському суду Донецької області за вибором позивача, а тому, позовна заява повинна розглядатися у м.Києві.

З висновками суду погодитися не можна.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Разом з тим, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

При цьому підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.

Положення про підсудність справ врегульовано у главі 2 розділу I ЦПК України.

Згідно з нормами процесуального закону завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого і правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб`єктів права.

Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Приймаючи рішення про направлення справи до іншого суду, суд першої інстанції констатував місце знаходження залученого відповідача і приватного виконавця Бережного Я.В. у місті Києві. При цьому суд не вдався до аналізу суті заявлених вимог, правового регулювання спірних правовідносин, що мало істотне значення для вирішення питання територіальної юрисдикції (підсудності), під яку підпадає виниклий спір.

За роз`ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що міститься в абз. 2 п. 16 постанови від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.

Так, за змістом ч.2 ст.27 ЦПК України, яка носить загальний характер, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Водночас згідно з правилами, які врегульовані ст.28 ЦПК України, позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтися також за місцем його виконання.

Саме позивач має право на вибір між кількома судами, яким підсудна справа.

Згідно ст.90 Закону України «Про нотаріат» стягнення за виконавчим написом проводиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

При цьомуположеннями ст.3 Закону України «Про виконавче провадження`визначено, що до рішень, які підлягають примусовому виконанню належать також виконавчі написи нотаріусів.

Пунктом 10 глави 111 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 визначено, що місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених ст.24 ЗУ «Про виконавче провадження».

Частиною 1 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Згідно ч.2 ст.24 наведеного Закону приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, м.Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України«Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Згідно роз`яснень, викладених у п.37 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» №3 від 01 березня 2013 року, право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.

     За таких обставин, приймаючи до уваги, що місцем  реєстрації  боржника є Донецька область м. Гірник, що узгоджується з положеннями ст.24 Закону України  «Про виконавче провадження» щодо визначення місця виконання виконавчого напису нотаріуса, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо права позивача на обрання альтернативної підсудності розгляду справи за місцем проживання (перебування) боржника до Селидівського міського суду Донецької області з позовом з дотриманням положень ЦПК України, а тому суд першої інстанції не мав підстав для направлення матеріалів позовної заяви до іншого суду.

Посилання в ухвалі суду першої інстанції на те, що місце виконання оскаржуваного позивачем виконавчого напису № 7327, виданого 09 листопада 2019 року є м.Київ, оскільки примусове виконання здійснює приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Бережний Я.В., що знаходиться за адресою : м.Київ, пр.Козловського Івана,4 офіс 1, на правильність обрання позивачем підсудності даної справи у альтернативному порядку не впливає, оскільки місцем виконання виконавчого документу є не місцезнаходження приватного виконавця, а місце проживання (перебування) боржника або місцезнаходження його майна.

Таким чином, суд першої інстанції, у всупереч положенням Закону України «Про виконавче провадження» помилково ототожнені місце розташування (знаходження) приватного виконавця та місце виконання виконавчого напису нотаріуса.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для передачі справи за територіальною юрисдикцією до Шевченківського районного суду міста Києва, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню з направленням справи до Селидівського міського суду Донецької області для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм процесуального права при її постановленні знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції постановлена із порушеннями, а тому, відповідно до положень ст. 379 ЦПК України, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись п.6 ч.1 ст.374, ст.379 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 25 березня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

     Дата складення повного судового рішення    19 травня   2020 року.

     Судді:                                                                                              Л.М. Кочегарова

                                                                                                       О.М. Пономарьова

                                                                                                       С.А. Попова