ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ

Копія

У Х В А Л А

і м е н е м                У к р а ї н и

28 січня 2010 року                                                 м. Севастополь

Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:

головуючого    Омельченка А.Ф.,

суддів              Нефедова В.С., Моцного М.В.,

    при секретарі Дерепаско І.А.,

за участю прокурора відділу військової прокуратури Військово-Морських Сил України Дацюка Є.В. та захисника – адвоката ОСОБА_3,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією захисника на вирок військового місцевого суду Харківського гарнізону від 18 серпня 2009 року, яким заступника начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова – начальника МТЗ та експлуатації казарменно-житлового фонду майора  

ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Громовка Новотроїцького району Херсонської обл., громадянина України, з вищою освітою, одруженого, на утриманні має дитину 2006 року народження, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України до 2 років обмеження волі, за ч. 3 ст. 190 КК України до 4 років позбавлення волі, і за сукупністю злочинів, відповідно до ст. 70 КК України, до 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 54 КК України ОСОБА_4 позбавлено військового звання „майор”.  

ОСОБА_4 визнано винним у шахрайстві, тобто у заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, вчиненому у великих розмірах, та замаху на заволодіння чужим майном, вчиненого  повторно, що заподіяло значної шкоди потерпілому.  

___________________________________________________________________________

справа № 11- 58/2009                          головуючий у суді 1-ї інстанції Протасов В.І.  

Як зазначено у вирокові, злочин скоєно за наступних обставин.

В вересні 2007 року приватний підприємець ОСОБА_6 звернулася до квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова з приводу отримання в оренду нежитлового приміщення, що належить МО України та розташоване по АДРЕСА_1 в м. Харкові. На підставі її заяви в КЕВ було підготовлено відповідний проект договору. Приймаючи до уваги, що приміщення потребувало значних витрат на його ремонт, ОСОБА_6 вирішила поставити питання про його приватизацію.

За її дорученням питанням щодо приватизації приміщення займався громадянин ОСОБА_7, який перебував з ОСОБА_6 в фактичних шлюбних відносинах.  

Познайомившись з ОСОБА_4, ОСОБА_7 повідомив про бажання ОСОБА_6 приватизувати це приміщення.

В свою чергу ОСОБА_4, не маючи повноважень щодо відчуження військового майна та знаючи, що Кабінетом Міністрів України оголошено мораторій на його приватизацію, завірив ОСОБА_7 в тому, що забезпечить приватизацію вказаного вище приміщення на користь ОСОБА_6, а вона повинна буде передати йому за це кошти в сумі, еквівалентній 100 тисячам доларів США.

Наприкінці грудня 2007 року ОСОБА_4, прибувши додому до ОСОБА_6, завірив її в  тому, що посприяє в придбанні нею приміщення. При цьому він, не маючи намірів виконувати це зобов’язання, повідомив про умови приватизації військового нерухомого майна та зажадав передачі йому грошей у два етапи, а саме: сум в еквіваленті 20 тисяч доларів США – при підготовці до приватизації та 80 тисяч доларів США – при оформленні нею документів про право власності.

ОСОБА_6, довірившись ОСОБА_4, погодилася з запропонованими умовами, передала йому близько 50 тисяч гривень та з метою отримання гарантій виконання ним своїх зобов’язань, попросила написати розписку про отримання цих грошей в борг.

В березні-квітні 2008 року ОСОБА_4 знову прибув додому до ОСОБА_6, повідомив її про нібито підготовку документів для проведення конкурсу на приватизацію. Вона, в свою чергу, діючи під впливом обману, передала йому близько 50 тисяч гривень. Після чого ОСОБА_4 склав та віддав ОСОБА_6 розписку про отримання у неї в борг 100 тисяч гривень.      

Заволодівши грошима ОСОБА_6 в розмірі 100 тисяч гривень, що перевищує 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,  ОСОБА_4 використав їх на власні потреби.

Окрім того, наприкінці березня 2009 року до ОСОБА_4 звернувся військовослужбовець ОСОБА_2 з проханням посприяти в отриманні житла.

ОСОБА_4, знаючи, що в силу своїх посадових обов’язків не наділений повноваженнями щодо розподілу житла, завірив ОСОБА_2 в тому, що посприяє в отриманні ним житла за грошову винагороду в розмірі 8-ми тисяч доларів США.

З метою заволодіння коштами ОСОБА_2, в ході неодноразових зустрічей з ним, ОСОБА_4, не маючи реальної можливості та намірів сприяти в отриманні житла, повідомляв ОСОБА_2 надумані відомості про час розподілу та район знаходження квартир, а також зажадав передачу йому чотирьох тисяч доларів США та таку ж суму після отримання ордеру на квартиру.

Хоча такі умови отримання квартири ОСОБА_2 були неприйнятні, однак він погодився з ними та 7 квітня 2009 року звернувся до Управління СБУ в Харківській області з заявою про вимагання у нього грошей.

Близько 13 години 8 квітня 2009 року ОСОБА_2, діючи під контролем співробітників УСБУ, зустрівся з ОСОБА_4 на вул. Іванова в м. Харкові та прослідував на його автомобілі до будинку № 23 по        вул. Артема, де передав ОСОБА_4 чотири тисячі доларів США, що по курсу НБУ складало 30800 грн. та перевищувало сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Після чого ОСОБА_4 був затриманий співробітниками правоохоронних органів, а в його одязі вилучені вказані долари.        

В апеляції захисник засудженого - адвокат ОСОБА_3 просить вирок змінити - за ч. 3 ст. 190 КК України ОСОБА_4 виправдати, а покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України пом’якшити та призначити покарання, не пов’язане з позбавленням волі.

В обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на те, що суд безпідставно визнав ОСОБА_4 винним в заволодінні шляхом обману та зловживання довірою грошима ОСОБА_6, оскільки він в ході досудового слідства та в суді послідовно показував, що 100 тисяч гривень брав у потерпілої саме в борг, а відповідно до судового наказу від 13 лютого 2009 року, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Харкова, боржник ОСОБА_4 зобов’язаний відшкодувати громадянці ОСОБА_6 заборгованість відповідно до договору позики та цей наказ був виданий на підставі розписки ОСОБА_4. В зв’язку з чим дії ОСОБА_4 у відносинах з ОСОБА_6 мають виключно цивільно-правовий характер.

На думку апелянта, його підзахисному призначено надто сурове покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості скоєного та особі засудженого. Призначаючи покарання, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_4 визнавав свою вину в замаху на заволодіння шляхом обману та зловживання довірою грошима ОСОБА_2 та давав послідовні покази по даному епізоду. Окрім того, хоча характеризується по військовій службі він задовільно, але має і заохочення та на його утриманні знаходиться малолітня дитина.

Заслухавши доповідь судді Моцного М.В., пояснення захисника на підтримання своєї апеляції, прокурора, який пропонував вирок залишити без зміни, провівши судові дебати, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що вирок підлягає залишенню без зміни з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому вироком злочинів відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

Твердження захисника в апеляції про те, що в діях ОСОБА_4 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, оскільки гроші у громадянки ОСОБА_6 він брав у борг, про що є відповідна розписка та судовий наказ, є необґрунтованим.

Особливістю шахрайства є те, що винний заволодіває чужим майном, спонукаючи самого потерпілого шляхом обману чи зловживання довірою до передачі йому майна. Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов’язання кваліфікується як шахрайство у тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов’язання.

Як видно з матеріалів справи, в ході досудового слідства та в суді потерпіла ОСОБА_6 послідовно та незмінно показувала, що гроші вона передавала ОСОБА_4 з метою вирішення питання про купівлю нею приміщення, яке знаходиться у віданні Міністерства оборони України та розташоване за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1. В свою чергу ОСОБА_4 гарантував, що саме вона в ході проведення відповідного конкурсу отримає право на його придбання. Розмов про отримання грошей у борг вона з ОСОБА_4 не вела, а написана ним розписка, на її думку, слугувала лише гарантією виконання засудженим своїх зобов’язань щодо сприяння в приватизації. По сплиненню певного проміжку часу з моменту отримання грошей, ОСОБА_4 став уникати зустрічей нею, а з приводу вирішення питання про приватизацію приміщення жодних дій не вчинив.

Вказані обставини підтверджуються показами свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та іншими дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку.

Не заперечував фактичних обставин і засуджений ОСОБА_4, який хоча і не визнав себе винним у вчиненні шахрайства, мотивуючи це тим, що гроші у ОСОБА_6 він брав у борг, однак повідомив, що в цей час знав про існуючий мораторій на відчуження військового майна.  

Таким чином суд першої інстанції дав правильну оцінку діям  ОСОБА_4 та вірно кваліфікував їх за ч. 3 ст. 190 КК України. При цьому, суд не залишив поза увагою і дав відповідну оцінку також і обставинам, які, на думку захисника, свідчили про відсутність в діях засудженого складу вказаного злочину.    

Що стосується існування розписки ОСОБА_4 про отримання грошей та видачі судового наказу про стягнення з нього на користь ОСОБА_6 боргу, про що вказує в своїй апеляції захисник, як на підставу виправдання свого підзахисного, то дана обставина, на думку колегії суддів військового апеляційного суду, не виключає в діях засудженого шахрайства, а лише слугує засобом відшкодування потерпілій матеріально збитку.  

Стосовно призначеного засудженому покарання, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що воно призначено ОСОБА_4 з врахуванням всіх обставин справи, тяжкості злочинів і даних про його особу.

Твердження захисника, що судом при призначенні покарання не враховано, що у ОСОБА_4 на утриманні знаходиться малолітня дитина, за час проходження служби він мав заохочення, а в судовому засіданні не оспорював факт введення в оману ОСОБА_2, то вони є безпідставними.

Як видно з матеріалів справи, покарання ОСОБА_4 призначено з урахуванням усіх обставин справи та відомостей про особу засудженого, а також даних, на які вказується в апеляції.

Обставин, що свідчили б про істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування судом кримінального закону, або невідповідність призначеного покарання скоєним злочинам та особі засудженого ОСОБА_4, по справі не встановлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366, 377 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду

у х в а л и л а:

Вирок військового місцевого суду Харківського гарнізону від 18 серпня 2009 року стосовно ОСОБА_4 залишити без зміни, а апеляцію захисника без задоволення.  

Головуючий

судді

З оригіналом згідно:

суддя військового апеляційного суду

Військово-Морських Сил М.В. Моцний