КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.07.2007 № 18/47
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шипка В.В.
суддів:
За участю представників:
від позивача - Кошман О. І, Москаленко В.М.,
від відповідача 1 - Чуб І. А.,
від відповідача 2 - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "Аверс-Плюс"
на рішення Господарського суду м.Києва від 22.03.2007
у справі № 18/47
за позовом Приватного підприємства "Аверс-Плюс"
до Ніжинської об"єднаної державної податкової інспекція
Головного управління державного казначейства України в Чернігівській області
про стягнення 100000,00 грн. моральної шкоди та 15000,00 грн. збитків
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.03.2007р. усправі № 18/47 в позові відмовлено повністю.
Позивач звернувся з апеляційною скаргою на вказане рішення, в якій просить його скасувати. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що спірне рішення було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права; 04.02.2004р.начальником НОДПІ було прийняте незаконне рішення № 438/10/2690 про застосування умовного адміністративного арешту активів позивача; в зв’язку із зупиненням підприємницької діяльності позивача йому було завдано збитків на суму 15 000 грн. 00 коп.; крім того, позивачу було завдано моральної шкоди на суму 100 000 грн. 00 коп., оскільки останній приклав багато зусиль для відновлення попереднього стану підприємницької діяльності, а також було принижено його репутацію; місцевий господарський суд недостатньо обґрунтував, неправильно оцінив та не врахував всіх обставин справи, що призвело до прийняття незаконного рішення.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу відповідач 2 зазначив, що проти апеляційної скарги заперечує; Головне управління ДКУ у Чернігівській області було помилково притягнене для участі в справі в якості відповідача 2; права встановлювати загальнодержавні видатки та змінювати їх цільове спрямування відповідач 2 не має; ЗУ “Про державний бюджет України на 2007р.” не передбачає загальнодержавні видатки на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів ДПА; відповідач 1 є бюджетною організацією, яка фінансується з державного бюджету, а тому шкода повинна стягуватися з його рахунків; ГУ ДКУ у Чернігівській області є окремою юридичною особою і несе відповідальність виключно за своїми зобов’язаннями; позивачем не надано належних доказів спричинення майнової і моральної шкоди та обґрунтованого розрахунку такої шкоди.
Відповідач 1 відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Апеляційним господарським судом встановлено, що 04.02.2004р. начальником Ніжинської ОДПІ було прийняте рішення про накладення адміністративного арешту активів платника податків ПП “Аверс-Плюс”.
Рішенням начальника Ніжинської ОДПІ від 06.02.2004р. № 562/10/26-90 скасований умовний адміністративний арешт активів платника податків, застосований до ПП „Аверс-Плюс”.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2004р. у справі № 11/235а, яке було залишене без змін Київським апеляційним господарським судом, задоволено позов ПП “Аверс-Плюс” та визнано недійсним вказане рішення начальника НОДПІ.
17.01.2007р. ПП “Аверс-Плюс” звернулось з позовом до Ніжинської ОДПІ про стягнення 15 000 грн. 00 коп. збитків та 100 000 грн. 00 коп. моральної шкоди. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що незаконним рішенням начальника Ніжинської ОДПІ № 438/10/2690 від 04.02.2004р. позивачу було завдано моральної шкоди; критерієм оцінки моральної шкоди є приниження репутації, що в грошовому виразі становить 100 000 грн. 00 коп.; крім того, позивачу завдано збитків у формі упущеної вигоди на суму 14 800 грн. 00 коп.; розраховуючи суму збитків, позивач виходить з того, що за 17 робочих днів у лютому 2004р. обсяг продажу склав 278 800 грн. 00 коп., відповідно за 3 дні ця сума становитиме 49 200 грн. 00 коп., з яких прибуток - 14 800 грн. 00 коп.
В письмових запереченнях відповідач 1 вказав, що позовні вимоги є безпідставними та не аргументовані жодним доказом.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 20.02.2007р. у справі № 18/47 до участі у справі в якості іншого відповідача залучено Головне управління Державного казначейства України у Чернігівській області.
У відзиві на позовну заяву відповідач 2 зазначив, що законодавством не передбачені видатки на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів ДПА; відповідач 2 є окремою юридичною особою, а тому не несе відповідальність за шкоду завдану іншою юридичною особою; позивачем не надано докази на підтвердження своїх позовних вимог.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.03.2007р. у справі № 18/47 в позові відмовлено повністю.
Апеляційний господарський суд, заслухавши представників позивача та відповідача 1, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Позивачем заявлено позов про стягнення збитків, які йому були завдані неправомірним рішенням начальника НОДПІ.
Згідно із ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про недоведеність позивачем факту спричинення йому діями ОДПІ збитків у вигляді упущеної вигоди.
Відповідно до п. 2) ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є, в тому числі, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Таким чином, посилаючись на спричинені збитки у вигляді неотриманих доходів, позивач повинен довести той факт, що вказана сума коштів була б неодмінно ним отримана, якби його право не було порушено.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що за 17 робочих днів у лютому 2004р. обсяги продажу склали 278 800 грн. 00 коп., відповідно середньоденний оборот позивач вирахував в розмірі 16 400 грн. 00 коп., при цьому прибуток підприємства складає 30 %, а тому сума неотриманого прибутку за 3 дні простою складає 14 800 грн. 00 коп.
На підтвердження таких розрахунків позивачем була надана податкова декларація з податку на додану вартість за лютий 2004р., а також претензії юридичних осіб та копії договорів купівлі-продажу його товару, укладені позивачем з різними контрагентами в період з 01.01.2004р. по 02.02.2004р. на невизначений термін.
Проте ці докази не є належними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України.
Податкова декларація являється лише формою податкової звітності за конкретний період, складається на підставі даних бухгалтерського обліку і не може підтверджувати факт безспірного отримання реальних чітких доходів позивачем за звичайних обставин.
Що стосується інших доказів, то надані претензії від ПП Подолянко Н. М., ПП „Глорія”, ТОВ „Вавілон” не підтверджені наявністю договорів між ними та позивачем, а від покупців за наданими договорами претензій позивачу не надходило.
Крім того, вивчивши зміст вказаних договорів, апеляційний господарський суд встановив, що їх положення є ідентичними, умовами договорів купівлі-продажу не встановлено графіку поставки або схеми поставок товару, тобто продаж товару не мав систематичного характеру.
Позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди також не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Позивач в підтвердження таких своїх вимог посилається на приниження його ділової репутації, моральне переживання підприємства, на необхідність часу вчинення дій на відновлення попереднього стану підприємницької діяльності, однак ні пояснень таких своїх виражень, ні підтверджень тому не надає. Посилання на наявні у справі претензії, як зазначалося вище, не підкріплені наявними між позивачем та авторами претензій договорами.
Оцінивши свою моральну шкоду в 100 000 грн. 00 коп., позивач не зазначає з чого він виходив, якими доказами підтверджується саме ця сума.
За вказаних обставин апеляційний господарський суд вважає, що спірне рішення господарського суду першої інстанції винесено з врахуванням фактичних обставин справи та відповідає вимогам діючого законодавства, а отже підстави для його зміни або скасування відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 96, 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
Рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.03.2007р у справі № 18/47 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Головуючий суддя
Судді
25.07.07 (відправлено)