Україна
Харківський апеляційний господарський суд
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 липня 2007 р. справа №42/278-05
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:
головуючого судді Олійника В.Ф., суддів Кравець Т.В., Істоміної О.А.
при секретарі -Кобзевій Л.О.
за участю представників:
позивача -Межерицький А.О.
1-го відповідача -не з'явився
2-го відповідача -не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (вх. №2157 Х/2-5)
на рішення господарського суду Харківської області від 20.10.2005р. по справі №42/278-05
за позовом Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова
до 1. Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1., м. Харків;
2. Приватного підприємства “Енер-тек”, м. Київ
про визнання угоди недійсною,
в с т а н о в и л а :
У липні 2005 року Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова (далі ДПІ у Московському районі) звернулась в суд з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1., м. Харків (далі СПД ФО ОСОБА_1.) та Приватного підприємства “Енер-тек”, м. Київ (далі ПП “Енер-тек”) про визнання недійсною угоди б/н від 10.12.03р., укладеної між СПД ФО ОСОБА_1. та ІШ "Енер-тек", з метою, що суперечить інтересам держави, на підставі ст..49 ЦК України (в редакції 1963 р.), а також просив стягнути з СПД ФО ОСОБА_1. в доход держави отриманий за угодою товар в сумі 664199,13 грн. та стягнути з ПП "Енер-тек" на користь СПД ФО ОСОБА_1. кошти в сумі 664199,13 грн. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ПП „Енер-тек" за юридичою адресою не знаходиться, про результати фінансово-господарської діяльності перед податковим органом не звітує, його установчі документи рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24.11.2004р. та свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ ПП „Енер-тек" визнані недійсними з моменту реєстрації. Тому, вважав позивач, договір між відповідачами укладено з порушенням вимог чинного законодавства та з метою приховати від оподаткування доходи, отримані ними, що завдало шкоди інтересам держави та суспільства..
Рішенням господарського суду Харківської області від 20.10.2005р. по справі №42/278-05, за процесуальними нормами Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності з 01.09.2005р., у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ДПІ у Московському районі звернулась із апеляційною скаргою до Харківського апеляційного господарського суду, обґрунтовуючи свої вимоги нормами Господарського процесуального Кодексу України.
Ухвалою колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2005р. апеляційну скаргу ДПІ у Московському районі було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.01.2006р.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2005р. апеляційну скаргу ДПІ у Московському районі було залишено без задоволення. Справу було розглянуто при застосуванні норм Господарського процесуального кодексу України.
Не погодившись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2006р., позивач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.11.2006р. 16.12.2005р., касаційне провадження за позовом ДПІ у Московському районі м. Харкова до СПД ФО ОСОБА_1. та ПП “Енер-тек” про визнання угоди недійсною було закрито, а касаційна скарга передана разом із справою до Вищого господарського суду України для розгляду, з посиланням на те, що Вищий господарський суд є касаційною інстанцією з перегляду судових рішень, ухвалених судами за правилами господарського судочинства.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.06.2007р. по справі №42/278-05 було частково задоволено касаційну скаргу ДПІ у Московському районі, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2005р. було скасовано, оскільки колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду розглянула апеляційну скаргу та адміністративну справу за процедурою норм ГПК України, а не за процедурою норм Кодексу адміністративного судочинства України. Цією ж Постановою дану справу №42/278-05 було направлено до Харківського апеляційного господарського суду для розгляду зі стадії прийняття апеляційної скарги.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до абзацу першого пункту 6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 06.10.2005 2953-IV, далі - КАС України) до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Наведене вказує, що колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду повинна була розглянути апеляційну скаргу та дану адміністративну справу за процедурою норм Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки апеляційний господарський суд був наділений такими повноваженнями, встановленими згідно «Прикінцевих та перехідних положень»КАСУ, який набрав чинності з 01.09.2005р., проте цього не було виконано.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.06.2007р. було скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2006р. по справі №42/278-05, справа передана на розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії прийняття апеляційної скарги, проте ухвалу колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2005р. про прийняття апеляційної скарги ДПІ у Московському районі до провадження скасовано не було, колегія суддів враховуючи положення «Прикінцевих та перехідних положень»КАСУ, розглядає справу згідно положень Кодексу адміністративного судочинства України.
В апеляційній скарзі ДПІ у Московському районі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції від 20.10.2005р. по зазначеній справі та задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував суттєві обставини справи, дав невірну оцінку зібраним доказам, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого судом постановлено незаконну та необґрунтовану постанову.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 195 КАС України, заслухавши представника апелянта, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Московському районі була проведена превірка СПД ФО ОСОБА_1. щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства. Перевіркою було встановлено, що 10.12.2003р. між СПД ФО ОСОБА_1. та ПП " «Енер-Тек»був укладений договір купівлі-продажу товарів без номеру, згідно умов якого, ПП «Енер-тек»продало, а СПД ФО ОСОБА_1. прийняв і оплатив готівкою соняшник в кількості 415,475 тон на загальну суму 664199,13грн., в т.ч. ПДВ 110699,86 грн.
Судом першої інстанції було встановлено, що факт прийому-передачі соняшника згідно з договором підтверджується податковими накладними ІНФОРМАЦІЯ_1. Розрахунок за придбаний соняшник СПД ФО ОСОБА_1. здійснив готівкою, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру на суму 78930 грн. від 15.12.03р., на суму 44200 грн. від 17.12.03р., на суму 40319,65 грн. від 18.12.03р., на суму 68310 грн. від 16.12.03р., на суму 68750 грн. від 03.03.04р., від 04.03.04р. на суму 72360 грн., від 05.03.04р. на суму 51227,44 грн., від 11.03.04р. на суму 85640 грн., від 12.03.04р. на суму 72500 грн., від 15.03.04р. на суму 81962,04 грн., що знаходяться в матеріалах справи.
Тобто надані документи свідчать про укладання угоди на суму 664199,13 грн., в т. ч. ПДВ 110699,86 грн.
ДПІ у Московському районі було направлено запит щодо контрагента по угоді б/н від 10.12.2003р.- ПП «Енер-тек»та було встановлено, що ПП „Енер-тек" зареєстровано Шевченківською районною державною адміністрацією в м. Києві 22.09.2003 року, про що зроблено запис 22.09.2003 року у журналі обліку реєстраційних справ за НОМЕР_1. Як платник податку дане підприємство перебувало на обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва з 01.10.2003р. та мало індивідуальний податковий номер НОМЕР_2. Підприємство зареєструвалось платником податку на додану вартість та отримало свідоцтво НОМЕР_3.
Згідно відповіді ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 14.03.05р., ПП „Енер-тек" не звітує до ДПІ з грудня 2003р.
З довідки №3888 від 15.06.2005р. Головного межрегіонального управління статистики у м. Києві також вбачається, що ПП "Енер-тек" значиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, керівником даного підприємства є Нащинець Володимир Павлович.
Позивачем до матеріалів справи було надано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24.11.2004р., яким було визнано недійсними установчі документи приватного підприємства "Енер-тек", від 03.09.2003р., свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ НОМЕР_3 від 15.10.02р. з моменту внесення до державного реєстру.
Позивач наполягав на тому, що спірна угода має бути визнана недійсною на підставі ст. 49 ЦК України (в редакції 1963р.). Посилаючись на те, що оскільки установчі документи ПП „Енер-тек" визнано недійсним, то вся діяльність останнього з моменту його реєстрації є незаконною, а отже суперечить інтересам держави та суспільства. Зокрема ПП „Енер-тек" не мало права укладати та виконувати договір купівлі-продажу соняшника з СПД ФО ОСОБА_1. Але договір укладено і виконано. Податки, які повинно було сплатити ПП „Енер-тек" до бюджету при отриманні виручки від продажу соняшника не сплачені.
Суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивач стверджує, що угода між відповідачами була укладена з метою приховування від оподаткування доходів, вказані дії позивач вважає правопорушенням з боку господарюючих суб'єктів. Оскільки за своїми ознаками такі правопорушення, на існуванні яких наполягає позивач, мають ознаки злочинів, зокрема, ухилення від сплати податків, такі злочини передбачають наявність в діях винних осіб умислу.
Суд першої інстанції вказав, що умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не 6уде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
За таких обставин допустимим доказом на підтвердження наявності мети та умислу в діях осіб, що представляли відповідачів або одного з них, був би обвинувальний вирок суду.
Як зазначив суд першої інстанції з посиланням на постанову Верховного суду України від 10.06.03р. №3-793кОЗ, визнання в судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів платника податку і його свідоцтва платника ПДВ не є підставою для визнання вчинених з іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагенти за договором можуть нести відповідальність лише за наявності вини. Доказів наявності вини у діях відповідачів позивачем до суду першої та суду апеляційної інстанції надано не було.
Суд першої інстанції також не прийняв посилання позивача на Постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002 р. "Про заходи щодо забезпечення однакового й правильного застосування законодавства про податки", згідно якої до угод, які укладені з метою, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, належать угоди, спрямовані на приховування доходів від оподаткування, визначаючи оскаржувану угоду як саме таку. Але доказів спрямованості умислу сторін угоди на досягнення такої мети в момент укладення позивачем не надано.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між визнанням недійсними установчих документів та конкретними угодами, наявність умислу, які суперечить інтересам держави та суспільства і є підставою для застосування ст. 49 ЦК України.
Відповідно до ч.4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
З матеріалів справи вбачається, що 2-го відповідача не було виключено з Єдиного державного реєстру не тільки на час укладання та виконання спірної угоди, а і на час розгляду даної справи.
Суд першої інстанції також зазначив про відсутність умислу у 1-відповідача, оскільки на нього не покладені обов'язки і не надано право перевіряти достовірність даних, вказаних продавцем у первинних документах, контролювати показники податкової звітності та з'ясовувати його наміри щодо сплати податків. Документи, надані при підписанні договору, були підписані і скріплені печаткою підприємства, що не могло викликати підозру стосовно повноважень особи, яка поставила свій підпис.
Колегія суддів зазначає, що Цивільний кодекс України, який набрав чинності 01.01.2004р., серед правових наслідків учинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій, аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Позивач просив визнати недійсною угоду згідно ст. 49 ЦК України в редакції 1963р., проте на теперішній час вказаний кодекс втратив чинність. Згідно Перехідних положень Цивільного Кодексу України 2003р., який набрав чинності з 01.01.2004 р., щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки відносини по угоді продовжували існувати після 01.01.2004 р., то вимоги позивача про визнання угоди недійсною на підставі норм та положень ЦК України в редакції 1963р. є неправомірними.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що хоча пунктом 11 ст.10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” і передбачено, що органи податкової служби можуть подати до судів позови до підприємств, установ і організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте рішення Верховного Суду України по аналогічним справам вказують на те, що позови про визнання угод недійсними можуть бути подані до суду тільки однією із сторін за оспорюванню угодою, а тому колегія суддів приходить до переконливого висновку, що і з цих підстав позов не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ст.198, 206, 209, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів апеляційного господарського суду одностайно,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Харківської області від 20.10.2005р. по справі №42/278-05 залишити без змін.
Дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Адміністративну справу №42/278-05 повернути до господарського суду Харківської області.
Роз'яснити сторонам, що вони мають право на дану ухвалу подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Судді В. Олійник
Т. Кравець
О. Істоміна