Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2007 року Справа № 17/295-06
Судова колегія у складі: головуючого судді Олійника В.Ф., суддів Кравець Т.В., Істоміної О.А.
при секретарі Кобзєвій Л.О.
за участю представників сторін:
позивача – Бондаренка К.М.,
відповідача –Нестеренка М.В., Основіної К.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ВАТ «Науково-виробниче АТ ВНДІкомпресормаш», м. Суми (вх. № 1985С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 22.05.07 по справі № 17/295-06
за позовом ТОВ «Сумитеплоенерго»м. Суми
до ВАТ «Науково-виробниче АТ ВНДІкомпресормаш», м. Суми
про стягнення 2000000,00 грн.
встановила:
У травні 2006 року позивач –ТОВ «Сумитеплоенерго»м. Суми, звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з ВАТ «Науково-виробниче АТ ВНДІкомпресормаш», м. Суми на свою користь заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 200000 грн., нараховану позивачем за бездоговірне постачання теплоенергії. Після уточнення позовних вимог, які прийняті судом першої інстанції, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 152478,42 грн. заборгованості.
Рішенням господарського суду Сумської області від 22.05.2007 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 152478,42 грн., 1524,78 грн. державного мита, та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 15247 грн. витрат по оплаті послуг адвоката.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якої ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення, яким він просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та на неповне з’ясування судом обставин справи.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач зазначив, що повністю погоджується з висновками, викладеними у рішенні суду першої інстанції, вважає їх законними та обґрунтованими, просить залишити рішення без змін, апеляційну скаргу позивача без задоволення, з посиланням на її необґрунтованість.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників присутніх сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом Сумської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 27 жовтня 2005р. по 24 лютого 2006 р. позивач, ТОВ «Сумитеплоенерго», надавав відповідачу, Відкритому акціонерному товариству «Наукове-виробниче акціонерне товариство ВНДІкомпресормаш», послуги з бездоговірного постачання централізованого опалення.
Позивач зазначає, що з 01.10.2004 року відповідачу надавались вищезазначені послуги ТОВ «Сумигаззбут»на підставі договору №70Т від 01.10.2004 року. На підставі рішення Сумської міської ради від 27.12.2005 року №720 (а.с.61том1), ТОВ «Сумитеплоенерго»визначено виробником та виконавцем послуг населенню у місті Суми з теплопостачання та гарячого водопостачання, при чому ТОВ «Сумитеплоенерго»не є правонаступником ТОВ «Сумигаззбут». На момент подання позову, укладення Договору на постачання теплової енергії позивача з відповідачем відбувається на стадії врегулювання протоколу розбіжностей.
Нараховуючи суму заборгованості, позивач застосовував тарифи вартості теплоенергії виходячи з 86,03 грн. за 1 Гкал., передбачених у рішеннях Сумської міської ради № 556 від 21.11.2000 та № 720 від 27.12.2005 року.
Відповідач в обґрунтування своєї позиції по справі, зазначив, що відсутні правові підстави заборгованості —не укладений договір на постачання теплової енергії між ним та позивачем, а при розрахунку суми боргу позивачем застосовано неврегульований в установленому порядку тариф на теплову енергію.
Розглядаючи дану справу суд першої інстанції дійшов до висновку, з урахуванням висновку експерта, про задоволення позовних вимог, та встановив, що тарифи, по яким надавалась теплова енергія відповідачу застосовані позивачем правомірно, та враховуючи, що відповідачем не сплачена сума правомірно нарахованого боргу, визнав позовні вимоги обґрунтованими.
Однак, з таким висновком не погоджується колегія суддів, з наступних підстав.
Що стосується тарифів, застосованих позивачем при розрахунку суми боргу, колегія суддів вважає їх незаконними при розрахунку вартості спожитої відповідачем теплової енергії, оскільки статтею 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування відноситься встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону. Але згідно зі ст.. 13 Закону України "Про теплопостачання" (червень 2005р) до повноважень органів місцевого самоврядування відноситься встановлення тарифів на теплову енергію, яка надається підприємствами та організаціями лише комунальної власності.
Статтею 13 Закону України «Про теплопостачання», передбачено, що до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать: встановлення для відповідної територіальної громади в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності, крім тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках комбінованого виробництва теплової і електричної енергії.
Згідно з частиною 8 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", регулювання тарифів на теплову енергію, що виробляється теплоелектроцентралями, іншими установками з комбінованим виробництвом електричної і теплової енергії, здійснюється Національною комісією регулювання електроенергетики України з урахуванням того, що ціни на теплову енергію від теплоелектроцентралей, установок з комбінованим виробництвом електричної і теплової енергії не повинні перевищувати ціни на теплову енергію від інших теплогенеруючих об'єктів на відповідній території.
Позивач не є підприємством комунальної власності, а користується на праві оренди цілісним майновим комплексом по виробництву і транспортуванню теплової та електричної енергії - Сумська теплоелектроцентраль (ТЕЦ).
Отже, законодавство України не дає право позивачу надавати тепло-, електро- енергію за ціною, іншою ніж врегульований тариф.
Враховуючи, що позивач не є правонаступником ВАТ «Сумигаззбут», він не мав права нараховувати суму вартості спожитої теплової енергії відповідача за тарифами, які були встановлені для ВАТ «Сумигаззбут»та як новостворене підприємство не вжив заходів щодо врегулювання НКРЕ України тарифів з теплопостачання, яке здійснюється від Сумської ТЕЦ, та не застосував саме цей тариф при визначенні розміру заборгованості відповідача, не зафіксував з відповідачем початкові показники лічильників з обліку тепло енергії, не складав акт наданих послуг, який би свідчив про фактично надані послуги з теплопостачання та їх вартість за кожен розрахунковий період.
Висновки експертизи щодо розрахунку собівартості теплової енергії не є доказом законності надання позивачем послуг та правомірності застосування тарифів.
Крім того, статтею 11 ЦК України передбачено, що підставою для виникнення зобов'язань є договори та інші правочини. Статтею 19 ч. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»встановлене, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Така виключність полягає в тому, що за відсутності договору неможливо встановити правовідносини сторін і зобов'язання, яки з них випливають.
Зі статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»випливає, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на підставі договору.
Відповідно до статті 1 вищезазначеного закону, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Тобто, відносини між споживачем та надавачем послуг по теплопостачанню поза договором, відповідно до цього закону, виключаються.
Як вбачається з обставин справи, між позивачем і відповідачем до теперішнього часу не укладено договір про надання послуг з теплопостачання, і, таким чином, сторони не дійшли угоди по всіх суттєвих умовах з надання таких послуг, в т.ч. щодо цін на послуги по теплопостачанню і порядку оплати таких послуг.
Водночас, зі статті 181 Господарського кодексу України, вбачається, що спрощений спосіб укладення договору шляхом прийняття виконання допускається, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до даного виду договору.
Із норм Закону України «Про теплопостачання»випливає, що відносини між споживачем та надавачем послуг по теплопостачанню ґрунтуються на підставі договору. Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення»передбачена форма Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Відповідно до статті 181 Господарського кодексу, сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Крім того, текст протоколу розбіжностей до п.п. 1.1 Договору № 70-Т містить посилання на те, що Виконавець (в даному випадку - позивач) зобов’язується надавати Споживачу (відповідачу) вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а Споживач зобов’язується своєчасно оплачувати надані послуги за тарифами, затвердженими Національною комісією регулювання електроенергетики, в термін та на умовах, передбачених договором. Тарифи, затверджені НКРЕ, додаються виконавцем до договору у вигляді додатку №1-1, який є невід*ємою частиною даного договору. При ненаданні Виконавцем додатку №1-1, даний договір вважається неукладеним.
Таким чином, вимога позивача про сплату заборгованості по неврегульованому в установленому порядку тарифу на теплову енергію та неукладання договору про надання послуг на постачання теплової енергії не дають суду правових підстав для задоволення позову.
Безпідставне звернення позивача з даним позовом підтверджується ще і тим, що позивач здійснював господарську діяльність з виробництва і постачання теплової енергії без відповідної ліцензії.
Відповідно до ст. З Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.
Відповідно до п. 73 ст. 9 вищезазначеного закону, виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії підлягає обов'язковому ліцензуванню.
Проте позивач отримав ліцензію на вказаний вид діяльності тільки 08.06.2006р., що підтверджується Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 08.06.2006р. №746.
Отже в період, за який позивач надавав відповідачу послуги з теплопостачання, позивач незаконно здійснював господарську діяльність і не міг надавати такі послуги.
Рішення виконкому Сумської міської ради від 27.12.2005р. №720 «Про визначення виробників послуг і виконавців послуг з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення в м. Суми», яким позивача визнано виробником та надавачем послуг з теплопостачання в місті Суми, не може зобов’язати позивача здійснювати цю діяльність, оскільки єдиним дозвільним документом на право заняття певним видом господарської діяльності є ліцензія.
Таким чином, висновок суду першої інстанції стосовно законності та обґрунтованості позовних вимог є помилковим, оскільки судом першої інстанції не в повному обсязі з’ясовані обставини справи та докази на їх підтвердження, що призвело до прийняття незаконного рішення.
За таких обставин, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101, п. 3 ст. 103, п.1 с. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, одностайно, -
постановила:
Апеляційну скаргу ВАТ «Науково-виробниче АТ ВНДІкомпресормаш», м. Суми задовольнити.
Рішення господарського суду Сумської області від 22.05.2007 року по справі №17/295-06 скасувати. Прийняти нове рішення.
В позові відмовити.
Стягнути з ТОВ «Сумитеплоенерго»м. Суми (вул. 2-га Залізнична, 10 , м. Суми 40022, р/р26005030017001 в філії ВАТ КБ «Надра»Сумське РУ «Слобожанщина»в м. Суми, МФО 337535, код 33698892) на користь ВАТ «Науково-виробниче АТ ВНДІкомпресормаш», м. Суми (пр. Курський, 6, м. Суми 40022, код 00220434, р/р 26007001201 в СФ АБ «Брокбізнесбанк», МФО 337922) 762,39 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.
Роз’яснити сторонам, що вони мають право на дану постанову подати касаційну скаргу до Вищого господарського суду України протягом одного місяця через Харківський апеляційний господарський суд.
Головуючий суддя Олійник В.Ф.
Судді Кравець Т.В.
Істоміна О.А.