ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА            

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

                                                      Справа №  13/3718а

"11" серпня 2006 р.

Господарський суд Черкаської області в складі судді Скиби Г.М. при секретарі Дяченко Т.В. розглянув справу від 18 липня 2006 року

за позовом Черкаського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Черкаси

до СТОВ „Лукашівка -Агро”, с. Лукашівка Монастирищенського району

про стягнення 11370 грн. штрафних санкцій за нестворення  робочих місць для інвалідів

в присутності представників:

позивача:  Сук С.В. - довіреність №842/06-4  від 10.07.2006 року,

від відповідача: участі не брали.

Дослідивши наявні письмові докази, заслухавши пояснення представника позивача, господарський  суд  ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення 11370 грн. штрафних санкцій за невиконання  відповідачем нормативу 2 робочих місця для інвалідів у 2005 році.

Відповідач відзиву не надав.

          Як вбачається із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік середньооблікова чисельність штатних працівників у 2005 році становила 92 особи, на підприємстві працювали 4 інваліди (при нормативі 4 інваліди). Середньорічна заробітна плата склала 5684 грн. (а.с. 6).

          Частиною 1 ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі –органи працевлаштування інвалідів).

          Відповідно до ст. ст. 19-20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

          Керівники підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

          Підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

          Сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).

          У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства, установи і організації в порядку, передбаченому законом.

          Аналіз зазначених положень Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 ст. 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу 2 пункту 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджений постановою КМУ №1434 від 26.09.02р.), згідно з яким завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та підпункту 3 пункту 5 цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та здійснювати перевірки підприємств щодо нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

          Представник позивача в засіданні суду підтвердив, що Фонд інвалідів не несе обов’язку направляти на підприємства інвалідів для працевлаштування.

          Представник позивача пояснив, що на підприємстві працювало 4 інваліди протягом року, але лише один інвалід працював повний рік. Решта –по два місяці. Тому позивач зараховує сумарну тривалість роботи інвалідів на підприємстві як 2 зайнятих інвалідами робочих місця і просить стягнути санкції за 2 нестворених робочих місця для працевлаштування інвалідів.

          Вивченням представлених документів встановлено, що у відповідача працювали 4 інваліди в 2005 році НА РІЗНИХ ПОСАДАХ, що свідчить про виконання нормативу та створення 4 робочих місць для інвалідів (а.с. 7). Вказані документи позивачем в належний спосіб не спростовані.

          Згідно зі ст. ст. 72, 73 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Позивач не надав доказів того, що ним у 2005 році для працевлаштування у відповідача направлялись інваліди, або відповідачем було відмовлено у працевлаштуванні кому-небудь з інвалідів.

          Таким чином, відповідач здійснив всі можливі заходи по самостійному розшуку та працевлаштуванню інвалідів на підприємстві, його вина в відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів не доведена, тому штраф як адміністративно-господарська санкція (ст. 241 ГК України) не може бути застосована, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.

             Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 18-20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст. 160, 163 КАС України, господарський суд –

П О С Т А Н О В И В:

          В задоволенні позову відмовити.

          Постанова (судове рішення) набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання постанови, оформленої відповідно до вимог ст. 167 КАС України. Сторони у справі протягом 10 днів мають право подати заяву про намір оскарження та в 20 денний строк подати апеляційну скаргу до апеляційного суду на вказану постанову через господарський суд Черкаської області.

Суддя                                                            Г.М. Скиба