Справа № 2-а-311/2010
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2010 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді: Кухар С.В.,
при секретарі: Шол М.Д.,
у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду, розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя, про стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги дітям війни, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду 03.12.2009 року з вищевказаними вимогами. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року є дитиною війни, та йому відповідно до ст.6 зазначеного закону з 01.01.2006 року повинна була виплачуватися щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Але в продовж 2007 року зазначена допомога позивачу не виплачувалась, оскільки зазначені виплати було зупинено відповідними законами України про державний бюджет. Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року були визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», в тому числі й щодо зупинення дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Таким чином, позивач вважає, що відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України, відповідачем протиправно не нараховувалась йому зазначена щомісячна державна соціальна допомога як дитині війни, сума якої склала 3358 грн.
Позивач у судове засідання не з’явився, хоча про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, але до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності де зазначив, що він свої позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав вказаних у позовній заяві, тому суд розглядає справу за відсутності позивача на підставі наявних у справі доказів.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, хоча про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, але до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача разом із письмовими запереченнями проти позову, тому суд розглядає справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.
У письмових запереченнях представник відповідача зазначив, що позовні вимоги відповідач не визнає в повному обсязі та наполягав на відмові позивачу в позові за період до грудня 2008 року у зв’язку із пропуском строку позовної давності відповідно до ст. ст. 99 і 100 КАС України. Крім того у запереченнях також зазначено, що позивач дійсно знаходиться на обліку в ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя, отримує пенсію за віком та є дитиною війни відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя у 2007 році діяло відповідно до діючого законодавства, оскільки виплату щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни було у зазначений період зупинено відповідними законами про держаний бюджет. Крім того, після винесення рішення Конституційним Судом України, хоча ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відновила свою дію, але це не надало відповідачу законодавчого права проводити зазначену виплату, оскільки дані виплати не були враховані до витратної частини Державного бюджету та не було збільшено фінансування на підвищення пенсій дітям війни. Позивачу з 01.01.2008 року виплачується щомісячно зазначене підвищення до пенсії в розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Також, у запереченнях зазначено, що на законодавчому рівні не було визначено механізму розрахунку зазначеної щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, оскільки до 01.01.2008 року не було визначено з якої суми мінімальної пенсії за віком потрібно було виходити для обчислення зазначеної допомоги, так як розмір мінімальної пенсії за віком встановлений ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, відповідно до ч.3 ст. 28 цього ж Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, оголосивши заперечення представника відповідача, та дослідивши інші докази, які знаходяться в матеріалах справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до ксерокопій пенсійного посвідчення виданого на ім’я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, випливає, що останній перебуває на пенсійному обліку відповідача, отримує пенсію за віком та має статус «дитини війни» відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року.
Згідно із ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції від 18.11.2004 року, випливає, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пояснень позивача та письмових заперечень ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя, випливає, що в період 2007 року позивачу не здійснювалось нарахування та виплата зазначеної щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а з 09.06.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по теперішній час позивачу виплачується щомісячно, як дитині війни, підвищення до пенсії в розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», випливає, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно із п.12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року, дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік було зупинено, з урахуванням ст. 111 цього Закону, тобто крім зазначених виплат інвалідам, на яких не поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, яке набрало чинності з моменту оголошення та було оприлюднене у «Офіційному віснику України» від 27.07.2007 року та потім й в інших офіційних виданнях України, були визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», в тому числі й п.12 ст. 71 та ст. 111 зазначеного Закону, щодо зупинення та обмеження на 2007 рік дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, оскільки, в період з 01.01.2007 року по 09.06.2007 року, виплата зазначеного підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік», який за часом свого прийняття був прийнятий пізніше закону який надавав право на отримання підвищення та регулював порядок виплати зазначеної допомоги, та оскільки позивач не є інвалідом, тому суд вважає, що в даному випадку ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя, в зазначений період часу, діяло відповідно до діючого на той час законодавства та не мало підстав для нарахування позивачу щомісячного підвищення до пенсії, а тому позовні вимоги за період з 01.01.2007 року по 09.06.2007 року включно задоволенню не підлягають.
Крім того, виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що з моменту ухвалення Конституційним судом України рішення № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», в тому числі й п.12 ст. 71 та ст. 111 зазначеного Закону, щодо зупинення та обмеження на 2007 рік дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ці неконституційні положення втратили свою чинність, а тому з 09.06.2007 року ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя, повинно було нараховувати та здійснювати позивачу виплати підвищення до пенсії, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у попередній редакції, що відповідачем зроблено не було, в результаті чого, цією бездіяльністю відповідача було порушено право позивача на отримання зазначеного підвищення до пенсії з 09.06.2007 року по 31.12.2007 року включно.
Суд вважає, що оскільки відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, призначення, перерахунок та виплата пенсії покладено на районні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів, тому саме ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя повинно було вирішувати питання щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Суд вважає, безпідставними посилання відповідача на невизначеність законодавством України до 01.01.2008 року розміру мінімальної пенсії за віком з якого необхідно розраховувати спірне 30 відсоткове підвищення до пенсії, оскільки ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року встановлено розмір мінімальної пенсії за віком, який дорівнює розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та оскільки іншого визначення цього розміру законодавством України не встановлено, а тому суд приходить до висновку, що при вирішенні цього питання необхідно було застосовувати саме положення ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року.
Відповідно до п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, текст ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено у наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», та таким чином дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було відновлено в попередній редакції.
Таким чином, суд вважає, що оскільки, в період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» діяла в редакції від 28.12.2007 року, тому в даному випадку ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Комунарському районі м.Запоріжжя, в зазначений період часу, діяло відповідно до діючого на той час законодавства та не мало підстав для нарахування позивачу щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, а тому позовні вимоги за період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року задоволенню не підлягають.
Крім того, суд також вважає, що з 22.05.2008 року ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя повинно було нараховувати та сплачувати позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до внесення змін від 28.12.2007 року, а саме в редакції від 18.11.2004 року, тобто в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, що відповідачем знову зроблено не було, в результаті чого, цією бездіяльністю відповідача було порушено право позивача на отримання підвищення до пенсії у зазначеному розмірі за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року включно.
Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплати зазначеного підвищення до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені діючим законодавством.
Відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України, випливає, що для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч.1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Суд вважає, що оскільки рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року було оприлюднене наприкінці липня 2007 року в офіційних виданнях України, тому позивач повинен був дізнатися про своє порушене право саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення, а тому й перебіг строку звернення до суду для позивача розпочався з моменту оприлюднення вказаного рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 101 КАС України, процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, та згідно із ч.1 ст. 103 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати.
Суд приходить до висновку, що оскільки позивач звернулася до суду лише в грудні 2009 року, та оскільки суд не знаходить підстав для поновлення цього строку, тому позовні вимоги позивача за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року підлягають частковому задоволенню, в межах строку звернення до суду, а саме підлягають задоволенню вимоги лише за період з 03.12.2008 року по 31.12.2008 року , а інші позовні вимоги - задоволенню не підлягають у зв’язку із пропуском строку звернення до суду, відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України, оскільки представник відповідача наполягав на застосуванні зазначеного строку.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача підвищення до пенсії у грошовій сумі, за відповідний період часу, не підлягає задоволенню, оскільки зазначені виплати йому не були нараховані, а питання пов’язані із нарахуванням та перерахунком пенсій відносяться виключно до компетенції відповідача, який повинен їх проводити відповідно до діючого законодавства.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст.1, 3, 6 ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а також ст.ст.6-14, 71, 86, 99-103, 159-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя, в період з 03.12.2008 року по 31.12.2008 року включно, щодо не нарахування ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року.
Зобов’язати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя здійснити нарахування та провести відповідні виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, виходячи з розміру встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, за період з 03.12.2008 року по 31.12 2008 року включно, з врахуванням раніше виплачених сум зазначеного підвищення.
В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через Комунарський районний суд м. Запоріжжя, заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: С.В. Кухар