Справа № 2-1072/08

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2008 року     м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді    Українця В.В.

при секретарі     Клімовських С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Київська міська клінічна лікарня № 4 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на частину будинку,

встановив:

У березні 2007 року ОСОБА_5, що діяв на підставі довіреності лише від ОСОБА_1 (а.с. 31), заявив позови від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_6, яка була власницею частини будинку по АДРЕСА_1 і спадкоємцями якої за законом є син померлої ОСОБА_3 та внучка ОСОБА_1

Будинок по АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_6 та її сусідки ОСОБА_2

16 січня 2007 року позивачі навідались до будинку по АДРЕСА_1 де мешкала спадкодавець і не виявили в квартирі правовстановлюючих документів на частину будинку, що належала ОСОБА_6

У той же день вони звернулися в Дев'яту Київську державну нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини, де їм повідомили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6, перебуваючи в лікарні, склала заповіт, яким все своє майно заповіла сусідці ОСОБА_2

Просив суд ухвалити рішення, яким визнати заповіт недійсним, посилаючись на те, що заповіт посвідчено лікарем, який не мав на те повноважень.

15 квітня 2008 року належний позивач ОСОБА_1 в порядку ст. 31 ЦПК України змінила підстави позову та доповнила свої позовні вимоги (а.с. 205-207).

Просила суд визнати оспорюваний заповіт недійсним та визнати за нею право власності на 37/100 будинку АДРЕСА_1.

Зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її бабуся ОСОБА_6, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 року склала заповіт на все належне їй майно на користь ОСОБА_2.

Спадкове майно складається із 37/100 жилого будинку АДРЕСА_1, що належав ОСОБА_6

Свої вимоги мотивує тим, що після смерті дочки ОСОБА_7, що сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 року, ОСОБА_6 потрапила в неврологічне відділення четвертої клінічної лікарні міста Києва в тяжкому стані з діагнозом «Гостре порушення мозкового кровообігу». У її медичній карті зазначено, що вона була недоступна контакту через мовні порушення. У неврологічному відділенні, де вона перебувала на лікуванні, у неї відмічалась тотальна

афазія, відсутність контакту з нею та погіршення стану від середньої тяжкості до тяжкого на день смерті.

Скориставшись тяжким психічним та фізичним станом хворої та її безпорадністю, відповідач за допомогою лікаря ОСОБА_4 отримала заповіт на майно померлої.

Даний заповіт не є волевиявленням спадкодавці, оскільки в момент його укладення остання не розуміла значення своїх дій та не могла ними розумно керувати.

З заявами про отримання спадщини за законом після смерті ОСОБА_6 звернулися до Дев'ятої Київської нотаріальної контори вона та ОСОБА_3, який направив нотаріусу заяву про відмову від спадщини на її користь (а.с. 238).

У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали. Пояснили, що ОСОБА_6 потрапила до лікарні через інсульт. Була дуже хворою, в день посвідчення заповіту її оглядав лікар-невропатолог, який засвідчив її тяжкий стан та нездатність розуміти значення своїх дій. Такий його висновок підтвердила і посмертна судово-психіатрична експертиза ОСОБА_6

ОСОБА_2 та її представник проти позову заперечують. Пояснили, що ОСОБА_6 давно збиралась залишити заповіт на ім'я відповідача або укласти договір довічного утримання, оскільки родичі за нею не доглядали, але не змогла найти паспорт. Вважають, що на час укладення заповіту ОСОБА_6 все розуміла і складення заповіту було її волею.

Третя особа ОСОБА_3 до суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся.

Третя особа ОСОБА_4 проти позову заперечує. Пояснила суду, що в день посвідчення заповіту - ІНФОРМАЦІЯ_1 року вона була відповідальним черговим лікарем КМКЛ № 4 і посвідчувала заповіт ОСОБА_6 Зазначила, що остання була в тяжкому стані, говорила погано, але все розуміла. Говорити повними реченнями вона не могла, але окремі слова вимовляла чітко, підтверджувала потискуванням руки та морганням. Вважають, що свої дії ОСОБА_6 розуміла, керувала ними, заповіт укладала добровільно, виражаючи свою волю.

Представник Київської міської клінічної лікарні № 4 проти позову заперечує.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників; третіх осіб, які з'явилися в судове засідання; покази свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено і сторонами та третіми особами не оспорюється, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про її смерть (а.с. 21).

Після її смерті залишилося спадкове майно, яким є 37/100 будинку АДРЕСА_1.

Спадкоємцями за законом, згідно матеріалів спадкової справи, є ОСОБА_3 - син померлої та її внучка ОСОБА_1 за правом представлення, оскільки на час відкриття спадщини не було в живих її матері ОСОБА_7., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року та яка була донькою ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 все своє майно заповіла ОСОБА_2

Заповіт посвідчений ІНФОРМАЦІЯ_1 року відповідальним черговим лікарем Київської міської клінічної лікарні № 4 ОСОБА_4 за реєстром № 115 від 18 грудня 2006 року.

З уточненням позовних вимог ОСОБА_1 просила визнати заповіт недійсним, оскільки ОСОБА_6 в момент його укладення за станом свого здоров'я не розуміла значення своїх дій та не могла ними розумно керувати.

Крім того, ОСОБА_6 фактично не розмовляла і відповідно не могла висловити свою волю щодо заповіту.

Такі доводи позивача знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

З пояснень ОСОБА_2 (письмові пояснення а.с. 239-242) вбачається, що після хвилювань у зв'язку зі смертю доньки, ОСОБА_6 потрапила до лікарні. ІНФОРМАЦІЯ_1 року вранці вона була в лікарні у ОСОБА_6 Звернула увагу на те, що стан хворої

погіршився. На запитання «чи їй погано» нечітко сказала «да» і «промичала» «мал...», «мал...». Вона перепитала її чи викликати адвоката ОСОБА_9, ОСОБА_6 сказала «да». Хвора не говорила реченнями. Вона викликала адвоката ОСОБА_9 і оглянула хвору. На її прохання хвору оглянули медсестра та лікарі, після чого зняли накладений на ногу гіпс, який їй тиснув. Після цього приїхала адвокат ОСОБА_9 та в бесіді з хворою з'ясувала, що остання хоче написати заповіт на її (ОСОБА_2.) ім'я. По телефону вона викликала медсестру Двораковську O.K. і Голову Ради мікрорайону Совки Редько К.М. Після цього вона покликала чергового лікаря, яка в присутності адвоката ОСОБА_9, свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_10 об 11 годині склала заповіт. Зареєстрований заповіт був на наступний день, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 року був вихідний день та не було головного лікаря.

Померла ОСОБА_6 в той же день близько 18 години.

У своїх поясненнях лікар ОСОБА_4 пояснила, що в той день була відповідальним лікарем по всій лікарні. Близько 10 години прийшла жінка та попросила бути присутньою при складені заповіту. При спілкуванні з хворою бачила, що в неї не працює права половина (рука і нога), були мовні порушення. Карту хворої не дивилась та нічого не записувала. Хворої раніше не бачила. Чітко слова вона не говорила, зрозуміти її було важко, проте хвора давала їм зрозуміти, що вона в свідомості.

Заповіт писала ОСОБА_12

Допитана судом свідок ОСОБА_9 також показала, що коли вона приїхала до хворої, то мовне спілкування було важким. Потім приїхала ОСОБА_12 Вона запропонувала хворі, щоб заповіт писала ОСОБА_12 і хвора звуками погодилась. Вважає, що волевиявлення спадкодавиці булу дійсним, оскільки на її питання, вона відповідала потискуванням руки.

Свідок ОСОБА_13 показала, що на прохання ОСОБА_2 приїхала в лікарню. Заповіт їй диктувала ОСОБА_9, яка перепитувала постійно хвору, чи згодна та все своє майно заповісти ОСОБА_2 і та підтвердила потиском руки.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 07 серпня 2007 року у справі була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза.

Предметом дослідження зазначеної експертизи були матеріали справи, протоколи допиту свідків в судовому засіданні, медична документація з КМКЛ № 4.

З наданого суду акту посмертної судово-психіатричної експертизи № 1382 від 20 листопада 2007 року (а.с. 177-181) вбачається, що в записах історії хвороби зазначено про те, що ОСОБА_6 перебувала в лікарні № 4 міста Києва з 06 грудня 2006 року, де й померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року о 17 годині 50 хвилин.

До лікарні доставлена з діагнозом «ішемічний інсульт», набряк мозку, перелом лівого тазобедренного суглоба.

При огляді професором Дзюбою 07 грудня 2006 року зазначено, що стан хворої середньої тяжкості, проте контакту недоступна через мовні порушення.

Згідно запису лікаря від 13 грудня 2006 року «стан хворої середньої тяжкості, загальмована, сонлива».

У день складення заповіту ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 о 9 годині 50 хвилин була оглянута лікарем-невропатологом, який зробив запис про те, що стан хворої тяжкий, хвора у свідомості, загальмова. Продуктивному контакту недоступна через тяжкість стану та мовні порушення.

З огляду на викладене, комісія експертів прийшла до висновку, що психічні розлади, які супроводжували дане захворювання, були виражені на стільки значно, що за своїм психічним станом ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Після отримання висновків експертизи, у судовому засіданні представник відповідача заявила клопотання про допит додаткових свідків, після допиту яких звернулася до суду з клопотанням про проведення додаткової експертизи з урахуванням показів цих свідків.

Представник позивача заявила клопотання про допит експерта-доповідача при проведенні експертизи та лікаря-невропатолога КМКЛ № 4.

Судом допитані свідки ОСОБА_14 - лікар-травматолог, який оглядав хвору ІНФОРМАЦІЯ_1 року в звязку з переломом та накладеним гіпсом, який спричиняв хворій біль. Час огляду 10-11 година. З його пояснень вбачається, що хвора була загальмована, розмовляти повноцінно не могла, кліпала очима, кривилась від болю. Стан скоріше був важким. Питань особливих він їй не ставив.

Свідок ОСОБА_15 - лікар-хірург показав суду, що оглядав хвору ІНФОРМАЦІЯ_1 року між 10 та 11 годинами. Стан хворої був важкий, питань не задавав, питав лише чи боляче. Вважає, що хвора була адекватна, якщо лікар посвідчила заповіт.

Свідок ОСОБА_16 - медична сестра, яка працювала в той день у відділенні, де знаходилася хвора, показала, що о 09 годині заступила на чергування. Стверджує, що ОСОБА_6 була контактною, стан її здоров'я був задовільний.

Аналізуючи покази допитаних свідків, суд приходить до висновку, що їх покази не мають суттєвого значення для даної справи.

Допитані судом лікарі хірург та травматолог оглядали хвору лише в межах захворювання, що стосується їх спеціалізації, а саме перелому кінцівки.

Що стосується медичної сестри ОСОБА_17, то її покази щодо розуміння значення своїх дій хворою, не є компетентними, оскільки в цей день хвору оглядав лікар-невропатолог, покази якого суд вважає за можливе покласти в основу рішення, оскільки саме цей спеціаліст визначав стан здоров'я потерпілої з урахуванням її діагнозу та зробив відповідний запис в історію її хвороби.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 - лікар-невропатолог показав суду, що хвору оглядав зранку. Встановив, що остання була у важкому стані, не могла розуміти значення своїх дій, не могла ні писати, ні говорити, не розуміла звуків - могла чути лише шум, свідомість її була порушена за типом оглушення, реакцій на питання не було.

З урахуванням допиту зазначеного свідка, суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення додаткової судово-психіатричної експертизи, оскільки покази свідків, лише підтвердили факт тяжкого стану спадкодавиці, відсутність у неї можливості говори та писати, що підтверджує доводи позивача про те, що остання не могла виявити свою волю ні в усній, ні в письмовій формі.

Крім того, за висновком експертизи, ОСОБА_6 за станом свого здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та не керувала ними.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача ґрунтуються на законі.

Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій (або) не могла керувати ними, може бути визнана судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_6 не розмовляла, не могла писати, відповідно вона не могла висловити свою волю та розпорядитися своїм майном на випадок своєї смерті.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про визнання заповіту недійсним.

Судом безспірно встановлено, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_6 є її син ОСОБА_3 та внучка ОСОБА_1

З наданої суду копії заяви ОСОБА_3 вбачається, що в шестимісячний строк, 18 травня 2007 року ОСОБА_3 звернувся в нотаріальну контору з заявою про відмову від належної йому частки спадкового майна після смерті матері ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 (а.с. 238).

За таких обставин, суд вважає за можливе задовольнити вимоги ОСОБА_1 і в частині визнання за нею права власності на 37/100 частин будинку АДРЕСА_1, як єдиної спадкоємиці за законом.

З урахуванням задоволення позову, відповідно до ст. 88 стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати, що складаються з 51 гривні судового збору та 30 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ч. 3 ст. 203, статтями 225, 1257, 1258, 1261, 1266, 1268-1270, 1273, 1278 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним заповіт, укладений ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 року, посвідчений черговим лікарем Київської міської клінічної лікарні № 4 ОСОБА_4, зареєстрований 18 грудня 2006 року за № 115.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 37/100 частини будинку АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 51 гривні та 30 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви протягом десяти днів з дня проголошення рішення або протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.