Справа № 2-2053/2008 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2008 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Літвіної Н.М.
при секретарі Царіциній Я.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ті особи Головне управління юстиції у м. Києві, державний нотаріус Дев»ятої Київської державної нотаріальної контори Репях Т.І. про визнання недійсним договору дарування, -
ВСТАНОВИВ :
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування та просить суд визнати недійсним договір дарування 2\3 частини квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 15.06. 2007 року та посвідчений державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори Репях Т.І.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 15.06.2007 року між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір дарування, відповідно до якого його померла дружина ОСОБА_4 подарувала відповідачу ОСОБА_2 2/3 частини квартири АДРЕСА_1.
Позивач зазначає, що йому на праві свідоцтва про право власності на житло від 22.11.1995 року належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_1. Інші 2/3 частини квартири належали його дружині ОСОБА_4, з якою він перебуваю у шлюбі з 18.06.1980 року.
Позивач стверджує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року його дружина померла. Звернувшись до нотаріальної контори для оформлення спадщини, йому стало відомо, що ОСОБА_4 перед своєю смертю за договором дарування від 15.06.2007 року подарувала належну їй на праві приватної власності частину вищезазначеної квартири відповідачу ОСОБА_2, знаходячись на стаціонарному лікуванні в Київський міській клінічній лікарні № 4.
Позивач звертає увагу суду на той факт, що будучи людиною похилого віку ОСОБА_4 страждала цілим рядом хвороб. В зв'язку з цим, остання неодноразово отримувала психіатричну медичну допомогу як амбулаторно так і в стаціонарних умовах. Тільки з 2005 року вона тричі знаходилась на стаціонарному лікуванні у Київський міський клінічній психоневрологічній лікарні № 1 в зв'язку з психічним розладом, (з 15.06.2005 р, по 6.09.2005 p.; з 15.03.2006 р. по 6.06.2006 p.; з 4.07.2006 р. по 29.08.2006 р.)
За таких обставин позивач вважає, що укладений ОСОБА_4 договір дарування у той час, коли вона страждала психічним захворюванням має бути визнаний судом недійсним, оскільки остання не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги.
Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні позов не визнали та просили суд. відмовити в його задоволенні, оскільки вважають його необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Пояснили, що відповідач була знайома з ОСОБА_4 на протязі 5 років, остання часто хворіла і відповідач купувала їй продукти, ліки, оплачувала комунальні послуги, доглядала за нею. Відповідач стверджує, що ОСОБА_4 наполягала на укладенні договору дарування 2/3 частин квартири АДРЕСА_1, оскільки дійсно мала намір подарувати свою частину квартири саме відповідачу, а не позивачу з яким розлучилася ще в 2002 році.
Одночасно відповідач та її представник звертають увагу суду на той факт, що що акт № 292 амбулаторної посмертної судово-психіатричної
експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 13.03.2008 року був складений з порушеннями, оскільки експертами не було досліджено ряд суттєвих обставин та однобічно дослідженні надані докази.
Крім того, пояснили, що в момент підписання договору ОСОБА_4 усвідомлювала значення своїх дій та була дієздатною особою з таким станом здоров'я, який дозволяв їй укласти правочин.
Третя особа Головне управління юстиції в м. Києві в судове засідання свого представника не направило, надіслало до суду лист з проханням слухати справу у відсутність представника за наявними доказами, виходячи з фактичних обставин справи.
Третя особа державний нотаріус Дев»ятої Київської державної нотаріальної контори Репях Т.І. надіслала до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що вказаний договір дарування був посвідчений з дотриманням норм чинного законодавства, сторони розуміли значення та правові наслідки своїх дій.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до свідоцтва про шлюб від 18.06.1980 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб.
(а.с. 7)
Відповідно до рішення Солом»янського районного суду м. Києва від 23.10.2002 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірваний.
(а.с. 16)
Відповідно до відповіді відділу РАЦС Солом»янського РУЮ у м. Києві реєстрація розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не проводилась, відмітка про розірвання шлюбу в актовому записі про шлюб № 4 95 від 18.06.1980 року відсутня.
(а.с. 136)
Відповідно до свідоцтва про смерть від 06.08.2007 року ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
(а.с. 8)
Судом встановлено, що 15.06.2007 року був укладений договір дарування, відповідно до якого померла дружина позивача ОСОБА_4 подарувала відповідачу ОСОБА_2 2/3 частини квартири АДРЕСА_1.
(а.с. 6)
Встановлено, що у зв»язку з хворобою вказаний договір був посвідчений в Київській міській клінічній лікарні № 4, про що зазначено в посвідчувальному написі нотаріуса, в реєстрі для нотаріальних дій та в Журналі обліку викликів нотаріуса додому і роз»їздів працівників у робочий час Дев»ятої Київської державної нотаріальної контори від 15 червня 2007 року за № 92.
Відповідно до відповіді БТІ м. Києва від 26.11.2007 року 2\3 частини квартири АДРЕСА_1 зареєстровані за відповідачем ОСОБА_2, 1\3 частини квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.
(а.с. 82)
Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Згідно п. 1 ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Відповідно до п. 2. ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно п.3 ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення.
Отже право власності, за оспорюваним договором, на частину квартири до відповідача ОСОБА_2 перейшло в момент нотаріального посвідчення договору 15 червня 2007 року.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.0.1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї
особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до акту посмертної судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 292 від 13.03.2008 року в період підписання договору ОСОБА_4 страждала біполярним аффективним розладом, «текущий» епізод тяжкої депресії без психотичних симптомів (Ф 31.4 згідно міжнародної класифікації хвороб 10 перегляду) і за своїм психічним станом в той період часу (а саме 15.06.2007 року) не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати.
(а.с. 95-106)
У суду не виникає сумніву у вірності акту посмертної судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 292 від 13.03.2008 року, оскільки експертиза проведена повно і всебічно.
Враховуюче викладене вище, а також той факт, що питання, досліджені у акті посмертної судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 292 від 13.03.2008 року стосуються обставин, встановлення яких входять до предмету доказування в даній цивільній справі, суд оцінює вищезазначений акт посмертної судово-психіатричної експертизи в якості належного та допустимого доказу по справі.
Допитаний в судовому засіданні судовий експерт Мірошниченко А.А. акт посмертної судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 292 від 13.03.2008 року підтримав, роз'яснив та підтвердив відповіді, надані у заключній частині акту, а також надав вичерпні відповіді на питання, поставлені в судовому засіданні.
Відповідно до п. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов»язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статею 212 цього Кодексу.
Відповідно до п.3 ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Враховуючи дані норми чинного законодавства при винесенні рішення, суд враховує як акт посмертної судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 292 від 13.03.2008 року так і інші докази, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення вищезазначеного договору дарування ОСОБА_4 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
На думку суду волевиявлення ОСОБА_4 щодо укладення договору дарування не було вільним й усвідомленим, що підтверджується також наступними доказами.
Встановлено, що ОСОБА_4 неодноразово отримувала психіатричну медичну допомогу як амбулаторно так і в стаціонарних умовах. Тільки з 2005 року вона тричі знаходилась на стаціонарному лікуванні у Київський міський клінічній психоневрологічній лікарні № 1 в зв'язку з психічним розладом, (з 15.06.2005 р, по 6.09.2005 p.; з 15.03.2006 р. по 6.06.2006 p.; з 4.07.2006 р. по 29.08.2006 р.)
(а.с. 10)
З медичної документації ОСОБА_4 вбачається, що остання з 1989 року знаходилась під наглядом лікарів-психіатрів амбулаторно і неодноразово проходила обстеження і лікування в психіатричних стаціонарах, при цьому у неї діагностувались «інволюційна меланхолія» або «інволюційна депресія». З матеріалів справи також вбачається, що в 1991 році ОСОБА_4 була встановлена 2 група інвалідності безстроково. З даного факту вбачається, що остання страждала хронічним психічним захворюванням з безперервними депресивними та маніакальними епізодами.
Одночасно, суд не може погодитись з доводами відповідача про те, що ОСОБА_4 була психічно здоровою людиною, оскільки особисто надавала згоду на операцію, яка відбулася 03.07.2007 року стосовно ампутації правої нижньої кінцівки.
Доводи відповідача з даного приводу спростовуються тим, що при лікуванні ОСОБА_4 в КМКЛ № 4 з 18.05.2007 року по 20.06.2007 року лікарями відділення вказувалось на те, що хвора пасивна, постійно знаходиться в ліжку, апатична, депресивна, плаксива. З викладеного вбачається, що в період, який цікавить суд у хворої відмічався «текущий» епізод тяжкої депресії. А тому, суд приходить до висновку, що пояснення відповідача ОСОБА_2, які стосуються психічного стану ОСОБА_4 в період, що цікавить суд протирічать об'єктивним даним з цього приводу, які містяться в медичній документації.
Таким чином, вищезазначений договір дарування, був укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки в судовому засіданні
достовірно встановлено, що волевиявлення ОСОБА_4 не було вільним, оскільки не було усвідомленим, правочин не відповідав дійсним намірам та інтересам сторін.
Аналізуючи викладене вище, суд приходить до висновку про те, що є в наявності обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків, а отже суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позову.
Згідно вимог ст.ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
За такими обставинами суд дійшов висновку, що позивач довів ті обставини, на які посилався, як на підставу своїх вимог.
Керуючись ст.ст. 27-30, 57, 58, 59, 60, 88, 154, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 225, 334, 717, 722 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.0.1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» суд, -
ВИРІШИВ :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ті особи Головне управління юстиції в м. Києві, державний нотаріус Дев»ятої Київської державної нотаріальної контори Репях Т.І. про визнання недійсним договору дарування задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування 2\3 частин квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 15.06.2007 року та посвідчений державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори Репях Т.І.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження шляхом подачі заяви до апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва.