Справа № 11-а-1204/2008р. Головуючий в 1-ій інстанції: Бандура І.С.
Категорія: ст. 186 ч.2 КК України Доповідач: Коваль С.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2008 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого-судді Верховець Т.М.
суддів Бовтрук В.М., Коваль С.М.
за участю прокурора Решетняк Н.О.
засудженого ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Києві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_3 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 31 березня 2008 року.
Цим вироком
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,
- засуджений за ч.2 ст.186 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення
волі;
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований за адресою;АДРЕСА_3, раніше на підставі ст.89 КК України не судимий,
- засуджений за ч.2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі;
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4,
зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимий: 18.11.1999 року Ірпінським міським судом Київської області за ст.140 ч.3, 46-1 КК України (1960р.) на 3 роки позбавлення волі; 18.02.2003 року Шевченківським районним судом м.Києва за ст.229-6 ч.1, 43 КК України на 3 роки 3 місяці позбавлення волі,
- засуджений за ч.2 ст. 186 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.
Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 1310 грн. на відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_5
ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 визнано винними у тому, що вони 09.09.2007 року приблизно о 21 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп»яніння, за попередньою змовою між собою, знаходячись біля зупинки громадського транспорту «станція метро "Святошин", розташованої по пр-ту Перемоги, 100/1 в м.Києві, з метою заволодіння чужим майном підійшли до неповнолітнього ОСОБА_6, при цьому ОСОБА_4 став вимагати передати їм мобільний телефон. Після того, як ОСОБА_6 відмовився виконати цю вимогу, ОСОБА_4 застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров»я потерпілого, схопив ОСОБА_6 за ліву руку, чим спричинив йому фізичний біль, знову став вимагати передати мобільний телефон, при цьому наніс удар кулаком в область живота неповнолітньому ОСОБА_6 Злякавшись, ОСОБА_6 дістав мобільний телефон і 10 гривень, які ОСОБА_4 відкрито викрав у нього з рук. Таким чином, ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 відкрито викрали у неповнолітнього ОСОБА_6 мобільний телефон «Нокіа 6233» вартістю 1300 грн. з сім-картою оператора мобільного зв»язку «Діджус» ціною 10 грн. і гроші в сумі 10 грн., а всього заволоділи майном на загальну суму 1320 грн., яке належить матері неповнолітнього потерпілого - ОСОБА_5, завдавши їй матеріальну шкоду.
В апеляції засуджений ОСОБА_3 не вказуючи на конкретні порушення закону, просить вирок суду скасувати і постановити по справі новий вирок, при цьому посилається на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та його особи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції засудженого, пояснення засудженого ОСОБА_2, який підтримав апеляцію засудженого ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляції, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованому йому злочині за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю розглянутих у судовому засіданні і наведених у вироку доказів, і його дії правильно кваліфіковані за ст. 186 ч.2 КК України.
Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому порядку та перевірених судом доказах, зокрема, показаннями засудженого ОСОБА_4 про обставини вчинення злочину, показаннями потерпілого ОСОБА_6 щодо обставини за яких засудженими було вчинено відкрите викрадення належного йому майна, даними очних ставок проведених між потерпілим
ОСОБА_6 та ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_2, інших доказах.
Так, як убачається з матеріалів справи потерпілий ОСОБА_6 на протязі досудового слідства і в судовому засіданні, логічно і послідовно пояснював про обставини вчиненого ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 злочину, при цьому конкретизував дії кожного з них. Зокрема вказував, що коли він знаходився на зупинці громадського транспорту «станція метро «Святошин» до нього одразу підійшли всі засуджені. При цьому, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 стали перед ним, а ОСОБА_2 став позаду ОСОБА_4 і ОСОБА_3. Після того, як він на вимогу ОСОБА_4 віддати мобільний телефон відповів відмовою, останній схопив його за руку і говорячи про те, що він раніше судимий, почав тягнути його в сторону та наніс удар кулаком в живіт. Злякавшись він віддав ОСОБА_4 телефон і гроші в сумі 10 грн., який дістав з телефону сім-картку та викинув її, а мобільний телефон передав ОСОБА_3, нанісши йому знову удар кулаком в обличчя.
Потерпілий також пояснював, що насильство до нього застосовував ОСОБА_4, а ОСОБА_3 і ОСОБА_2 весь час стояли поруч; він боявся засуджених, оскільки їх було троє і йому говорили про те, що вони раніше судимі.
Як встановлено по справі, дії засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 носили узгоджений характер, про це свідчать їх узгоджені та взаємодоповнюючі дії під час відкритого викрадення майна потерпілого.
Таким чином, всі дії ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_2 носили цілеспрямований характер і були продиктовані єдиним умислом, спрямованим на вчинення відкритого викрадення майна яке належить потерпілому ОСОБА_6
Крім того, як встановлено по справі, засуджені ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 до 09.09.2007 року знайомими з потерпілим ОСОБА_6 не були, підстав для обмови засуджених у потерпілого не було.
З огляду наведеного, ставити під сумнів покази потерпілого, які визнані судом достовірними і покладені в основу вироку, колегія суддів не знаходить.
Аналіз зібраних по справі доказів в їх сукупності, свідчить про надуманість доводів які викладені в апеляції засудженого ОСОБА_3 щодо однобічності та неповноти досудового і судового слідства, оскільки спростовуються дослідженими судом доказами.
З матеріалів справи вбачається, що судом досліджені всі обставини, з»ясування яких могло мати істотне значення для правильного її вирішення. Проявів упередженості щодо ОСОБА_3. як під час досудового слідства, так і під час судового розгляду перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Обставини справи, встановлені у вироку, відповідають доказам, які є у справі й обвинувальний вирок відносно ОСОБА_3 постановлено обґрунтовано.
Щодо посилань засудженого ОСОБА_3 в апеляції на істотні порушення кримінально-процесуального закону, то вони не заслуговують на увагу, оскільки сам засуджений в апеляції не вказує на ці порушення, і при перевірці матеріалів справи істотних порушень кримінально-процесуального
законодавства України, які могли бути підставами для скасування або зміни вироку щодо ОСОБА_3, не встановлено.
Призначаючи засудженому ОСОБА_3 покарання, суд першої інстанції дотримав вимоги ст.65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу винного, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, а також обтяжуючі покарання обставини -вчинення злочину у стані алкогольного сп»яніння та рецидив злочину.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції призначив засудженому покарання, яка за видом і розміром є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів. Підстав вважати це покарання надто суворим колегія суддів не вбачає. Тому доводи в апеляції засудженого щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та його особи, є безпідставними.
З урахуванням наведеного, підстав для скасування вироку щодо ОСОБА_3, як про це ставиться питання в його апеляції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
апеляцію засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 31 березня 2008 року щодо ОСОБА_3 - без зміни.