Ухвала
Іменем України
16 вересня 2008 року м. Житомир
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючої - судді Мельничук Н.М. суддів: Ткача C.O., Шеніна П.О. з участю:
прокурора Селюченко II. адвоката ОСОБА_1
потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 засудженої ОСОБА_4 розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляцією старшого помічника прокурора Богунського району міста Житомира Романової Н.Л., яка приймала участь у розгляді справи судом першої інстанції, адвоката ОСОБА_1 в інтересах засудженої ОСОБА_4 та засудженої ОСОБА_4 на вирок Богунського районного суду міста Житомира від 19 травня 2008 року щодо
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки міста Уфа, Башкирстан, Російської Федерації, громадянки України, вірменки, з середньою освітою, вдови, не працюючої, мешканки АДРЕСА_1, раніше судимої:
• - 20 вересня 1995 року Богунським районним судом міста Житомира за ст. 142 ч. 3, ст. 193 ч. 3, ст. 194 ч. 1 КК України на 8 років позбавлення волі;
• - 28 грудня 2007 року Корольовським районним судом міста Житомира за ст. 149 ч. 3 КК України на 8 років позбавлення волі, - за ст. ст. 149 ч. 3 КК України на 8 років позбавлення волі,
засудженої до позбавлення волі: за ст. 149 ч. 2 КК України на 7 років з
Справа № 11 - 580 Головуючий у 1 інстанції: Іонніков В.М.
Категорія: ст. 149 ч. 3, 190 ч. 4 КК Доповідач у 2 інстанції: Ткач C.O.
конфіскацією всього майна, яке належить їй на праві власності; за ст. 149 ч. 3 КК України на 8 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке належить їй на праві власності; за ст. 190 ч. 4 КК України на 6 років з конфіскацією всього майна, яке належить їй на праві власності; за ст. 357 ч. 3 КК України - 2 роки обмеження волі; за ст. 358 ч. 2 КК України - 2 роки обмеження волі.
Відповідно до ст. 70 ч. 1 КК України остаточно визначене покарання, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим 8 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить на праві власності.
На підставі ст. 70 ч. 4 КК України, за сукупністю, шляхом часткового складання призначених покарань визначити 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженій на праві власності.
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця міста Бердичева Житомирської області, громадянина України, українця, не одруженого, не працюючого, з середньою освітою, мешканця АДРЕСА_2, раніше судимого, 28 грудня 2007 року Корольовським районним судом міста Житомира за ст. ст. 149 ч. 3, 357 ч. 3 КК України на 8 років позбавлення волі, засудженого за ст. 149 ч. 3 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточно визначено 8 років 6 місяців позбавлення волі..
Суд визнав ОСОБА_4 винною і засудив за вчинення ряду злочинів. Так, за вироком суду ОСОБА_4 з метою повторного заволодіння чужим майном у великих розмірах в сумі 2000 доларів США, шляхом обману та зловживання довірою, використовуючи при цьому реквізити приватного підприємства - комерційного центру ( ППКЦ) "Ярна", директором та засновником якого вона була, не маючи ліцензії Міністерства Праці України на право здійснення посередництва з працевлаштування за кордоном, влітку 2003 року в місті Житомирі запропонувала мешканці міста Житомира ОСОБА_2 працевлаштувати в Чехії родичів ОСОБА_2. Крім того, дізнавшись що один з онуків ОСОБА_2 відбуває покарання у виправно-трудовій колонії, намагаючись створити у ОСОБА_2 хибне уявлення щодо своїх дійсних намірів, направлених на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_2, пообіцяла посприяти умовно-достроковому звільненню засудженого ОСОБА_8 з місць позбавлення волі.
ОСОБА_2, вислухавши пропозицію ОСОБА_4, погодилась передати їй вказану суму грошей за працевлаштування за кордоном її доньки та онука, а також за вирішення питання щодо умовно-дострокового
звільнення другого онука з виправно-трудової колонії. Для цього вона продала належну їй на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_1, та передала ОСОБА_4 2 000 доларів США, що згідно офіційного курсу валют, встановленого Національним банком України становить 10 659 грн. 20 коп., що в шістсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян і є особливо великим розміром. Отримані кошти ОСОБА_4 використала на власний розсуд.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_4 в середині вересня 2003 року прибула в кафе "Радуга", розташоване по вулиці Старий Бульвар, № 6 в місті Житомирі, де повідомила ОСОБА_3 завідомо неправдиві дані про те, що начебто вона має можливість, як директор ППКЦ "Ярна", що співпрацює з бізнесменами штату Нью-Джерсі в США, працевлаштувати ОСОБА_3 на не кваліфіковану роботу прибиральниці за кордоном.
ОСОБА_3 погодилась на пропозицію ОСОБА_4 і передала їй в якості оплати за оформлення закордонного паспорту 170 грн.; в кінці вересня 2003 року 110 грн.; в кінці жовтня 2003 року 1300 грн.; на початку грудня 2003 року 110 доларів США; в перших числах січня 2004 року 700 грн.; в останніх числах червня 2004 року 500 грн.; на початку серпня 2004 року 2600 грн..
Таким чином ОСОБА_4, в період з вересня 2003 року по серпень 2004 року повторно, шляхом обману та зловживання довірою, заволоділа чужим майном - грішми потерпілої ОСОБА_3 на загальну суму 5966 грн. 52 коп., що є особливо великим розміром, спричинивши ОСОБА_3 значної шкоди на вказану суму і не збираючись виконувати взяти на себе обов'язки, з місця скоєння злочину зникла, розпорядившись вказаними грішми на власний розсуд.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_4 з метою повторного заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом шахрайства та зловживання довірою, використовуючи при цьому реквізити та печатку ліквідованого приватного підприємства - комерційного центру "Ярна", власноручно розробила та виготовила бланки завідомо неправдивих доручень про отримання грошових коштів та документів для оформлення візової підтримки.
29 липня 2004 року ОСОБА_4 прибула в квартиру АДРЕСА_2, що належала ОСОБА_7, де знаходилась ОСОБА_9. Відрекомендувавшись директором фірми, що займається оформленням туристичних віз, ОСОБА_4 пообіцяла ОСОБА_9 оформити візу до Чехії за 400 доларів США, не маючи можливості і наміру виконувати обіцянку.
Потерпіла ОСОБА_9 в якості передплати віддала ОСОБА_4 200 доларів США і свій закордонний паспорт серії АХ № 809684, виданий ВГІРФО УМВС України в Житомирській області 19 листопада 2003 року.
ОСОБА_4 власноручно заповнила та підписала бланк доручення, виготовивши таким чином завідомо неправдивий документ, згідно якого
зобов'язувалась організувати оформлення ОСОБА_9 туристичної візи до Чехії і передала вказаний документ потерпілій.
ОСОБА_4 домовилась про наступну зустріч через три тижні у вказаній квартирі, під час якої вона пообіцяла повернути ОСОБА_9. її закордонний паспорт з оформленою туристичною візою в Чехію.
В двадцятих числах серпня місяця 2004 року потерпіла ОСОБА_9 передала ОСОБА_4 на її вимогу 200 доларів США, нібито за оформлену візу і та зникла з місця вчинення злочину, розпорядившись грішми на власний розсуд.
Продовжуючи злочинні дії, ОСОБА_4 в останніх числах липня 2004 року, прибула на площу Перемоги в місті Житомирі, де в той час була громадянка ОСОБА_10. Відрекомендувавшись директором фірми «Ярна», пообіцяла влаштувати виїзд за кордон на роботу в хлібопекарню в Чеській Республіці за 600 доларів США. Запевнила при високу заробітну платню, гідне ставлення, безкоштовне проживання та харчування.
Погодившись на пропозицію ОСОБА_10 4 серпня 2004 року зустрілась з ОСОБА_4 в кафе, розташованому в приміщенні магазину "Молодіжна Мода", на площі Перемоги в місті Житомирі та передала ОСОБА_4 за оформлення трудової візи в якості задатку 300 доларів США, а також закордонний паспорт серії НОМЕР_1, виданий ВГІРФО УМВС України в Житомирській області 30 січня 2004 року.
Заволодівши грошима і закордонним паспортом ОСОБА_10, не збираючись виконувати взяті на себе зобов'язання, ОСОБА_4 власноручно заповнила та підписала бланк доручення від неіснуючої фірми «Ярна», повторно виготовивши таким чином завідомо неправдивий документ, передала його потерпілій. Згідно доручення вона зобов'язувалася організувати оформлення ОСОБА_10 Чеської трудової візи.
19 серпня 2004 року ОСОБА_4 на перехресті вулиць Київської та Східної в місті Житомирі повідомила ОСОБА_10, що трудова віза вже оформлена і отримала від потерпілої 300 доларів США з якими зникла, розпорядившись грошима ОСОБА_10 на власний розсуд.
Продовжуючи злочинну діяльність, ОСОБА_4 5 березня 2004 року, з метою продажу особи для подальшої сексуальної експлуатації, діючи за попередньою змовою з невстановленими слідством особами, що знаходились в Туреччині, перебуваючи біля приміщення кафе "Картопляна хата", розташованого по вулиці Черняховського, 2 в місті Житомирі, з метою вербування молодих жінок, запропонувала мешканці Житомирського району ОСОБА_11 влаштування повією на Кіпрі, пообіцявши ОСОБА_11 безкоштовний переліт до Кіпру, високі заробітки, та гідне ставлення до неї з боку роботодавців.
ОСОБА_4 умовила ОСОБА_11 і прибула з нею до Києва, де за власні кошти придбала для ОСОБА_11 квиток на потяг сполученням "Київ-Одеса".
Прибувши до міста Одесса, ОСОБА_11 згідно вказівок ОСОБА_4 в касі Одеського морського вокзалу отримала оплачений невстановленими
слідством особами квиток на пароплав "Глорія", та відбула до Туреччини. Там її зустріли особи по з ім'ям «ОСОБА_5» та «ОСОБА_6», під керівництвом яких вона надавала сексуальні послуги.
Продовжуючи злочинну діяльність ОСОБА_4 в травні 2004 року, разом з громадянином ОСОБА_7, переслідуючи корисливі мотиви створили організовану злочинну групу, в склад якої у різний час увійшло 4 члени, які попередньо організувались у стійке об'єднання для готування та вчинення злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи і разом у вересні 2004 року здійснили продаж людини.
Організаторами вчинення злочинів виступали ОСОБА_4 та ОСОБА_7. Вони домовились поставляти в Туреччину молодих жінок з України. Власниками будинків розпусти в Стамбулі були особи по імені «ОСОБА_20» та «ОСОБА_21».
Згідно спільно розробленого злочинного плану, ОСОБА_7 мав в місті Житомирі умовляти молодих жінок, виїхати на заробітки в Чехію, приводити їх до свого помешкання. Там ОСОБА_4, яка виступала у ролі підприємця, що має зв'язки в Республіці Чехії, обіцяла організувати виїзд.
Реалізуючи злочинні дії, в серпні місяця 2004 року ОСОБА_7 звернувся до ОСОБА_13 з пропозицією посприяти її працевлаштуванню на високооплачувану роботу в Чехії, не пов'язану з наданням сексуальних послуг.
Отримавши згоду ОСОБА_13, діючи за планом, ОСОБА_7 запросив потерпілу до своєї квартири АДРЕСА_3, для знайомства з приватним підприємцем ОСОБА_4, яка нібито займалась працевлаштуванням в Чехії. Та пообіцяла ОСОБА_13 безкоштовний переїзд до Чехії, високі заробітки, гідне ставлення до неї та забезпечення її житлом і харчуванням. Ввівши таким чином потерпілу в оману, ОСОБА_4 повідомила ОСОБА_13, що поїздка в Чехію має відбутися 2 вересня 2004 року з аеропорту "Бориспіль" і вона повинна прив'язати до своєї сумочки хустину червоного кольору, по якій її у місці прибуття впізнає роботодавець. Сама повідомила в Турцію своїм спільникам про відправку до Стамбульського аеропорту ОСОБА_13, яку можливо впізнати за хустиною. ОСОБА_4 та ОСОБА_7 привезли ОСОБА_13 в Бориспільський аеропорт, вручили їй квиток на рейс до Стамбулу, де по місцю прибуття потерпілу зустріли особи по імені «ОСОБА_20» та «ОСОБА_21», які примусили її до надання сексуальних послуг в Туреччині.
В апеляції прокурор не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій засуджених, просять вирок суду скасувати, справу направити на новий судовий розгляд.
Мотивує тим, що ОСОБА_7 і ОСОБА_4 не роз'яснені їх права в судовому засіданні.
Призначаючи ОСОБА_7 остаточне покарання на підставі ст. 70 ч. 4 КК України, судом у вироку не вказано додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.
Дії ОСОБА_7 і ОСОБА_4 за ст. 149 КК України в частині кваліфікації потребують приведення у відповідність до закону, що діяв на час вчинення злочинів (перекваліфікації).
Крім того, при визначенні ОСОБА_4 покарання за ст. ст. 357 ч. 3, 358 ч. 2 КК України, судом порушено вимоги ч. 3 ст. 61 КК України, так як пенсіонерці призначене покарання у вигляді обмеження волі.
Також у вступній частині вироку в анкетних даних обох підсудних не вказане додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, відповідно до вироку Корольовського районного суду міста Житомира від 28 грудня 2007 року.
В апеляції адвокат ОСОБА_1 просить вирок суду відносно ОСОБА_4 скасувати, виправдати її за ст. ст. 149 ч. 2 і 3, 190 ч. 4, 357 ч. 3, 358 ч. 2 КК України. Мотивує тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 вину не визнали. Як ствердила ОСОБА_4 потерпілі її обмовили у вчиненні злочинів. Крім оголошених показів свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, які були свідками по іншій справі, у вироку відсутні докази винності засуджених. Відсутні у вироку також докази про наявність організованої злочинної групи, не встановлена роль кожного із учасників, не наведені докази.
В апеляції засуджена ОСОБА_4 просить вирок суду скасувати, справу направити на додаткове рослідування. Мотивує тим, що вирок суворий і не обгрунтований, не відповідає вимогам ст. ст. 323, 334 КПК України та вимогам Постанови Пленуму Верховного Суду України. Докази по справі не досліджені, не оцінені. Суд не вказав, чому не взяв до уваги її покази. Судовий розгляд був неповним і одностороннім. Особи по справі не допитувались, а судом оголошувались їх покази. Так, були оголошені покази свідків отримані в 2005 році (ОСОБА_17), в той час як дана кримінальна справа порушена в 2006 році. Не заперечує, що допомагала окремим громадянам з оформленням документів за незначну винагороду, однак людей не продавала і їх працевлаштуванням не займалась. Заявила, що українську мову розуміє погано, тому з дозволу судді давала пояснення російською мовою.
Заслухавши доповідача, міркування прокурора, засуджену і її адвоката, потерпілих, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи учасників судового розгляду, колегія суддів апеляції задовольняє частково з наступних підстав.
Підставою для скасування вироку суду, відповідно до вимог ст. 367 КПК України, при розгляді справи в апеляційному суді є: однобічність і неповнота судового слідства, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону.
Як видно із вироку суду, при розгляді даної кримінальної справи і постановленні вироку допущено ряд порушень, які є підставою для скасування вироку суду.
Статею 323 КПК України передбачено, що вирок суду повинен бути законним і обгрунтованим. Ці вимоги суд порушив.
Так, досудовим слідством встановлено, що ОСОБА_7 і ОСОБА_4 вчинили злочини передбачені ст. 149 КК України в період 2003-2004 років. Однак їх дії слідство і суд кваліфікували за законом від 12 січня 2006 року. Прокурор під час розгляду справи не виявив дану помилку і дії підсудних не перекваліфікував відповідно до закону, що діяв на час вчинення злочинів.
Призначаючи покарання ОСОБА_7, відповідно до вимог ст. 70 ч. 4 КК України, суд не призначив додаткового покарання, яке передбачене як обов'язкове і таким чином не застосував кримінальний закон.
При визначенні ОСОБА_4, яка досягла пенсійного віку, покарання за ст. ст. 357, 358 КК України, суд порушив вимоги ч. 3 ст. 61 КК України, яка забороняє застосовувати до такої категорії осіб покарання у виді обмеження волі і призначив його, що є неправильним застосуванням кримінального закону.
При розгляді судом справи, суд не роз'яснив ОСОБА_4 і ОСОБА_7 їх права, передбачені ст. 263 КПК України, що стверджується відсутністю записів про те у протоколах судового засідання.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стаття 334 КПК України, вимагає від суду викласти в мотивувальній частині вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним та зазначити мотиви, з яких він відкидає інші докази, крім тих, якими, на думку суду, обґрунтовується доведеність вини підсудного. Суд постановлює вирок на матеріалах всебічно досліджених і правильно оцінених судом.
В даній справі ці вимоги закону також порушені.
Так, як убачається з вироку суду, основним доказом вини ОСОБА_4, є покази потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_18, ОСОБА_11, свідка ОСОБА_12, оголошені покази потерпілих ОСОБА_19, ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_9, свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_14 та оголошені матеріали справи.
Однак у вироку не зазначено ставлення ОСОБА_4 до пред'явленого обвинувачення, не наведена оцінка доказів, на які вона посилалась на свій захист, не перевірені доводи засуджених про непричетність до інкримінованих злочинів, в сукупності з іншими доказами, що є в справі, не проаналізовані. Таким чином, при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і залишив поза увагою інші.
В той час як підсудна вину не визнала, суд не допитав чотирьох потерпілих, обмежився оголошенням їх показів даних на попередньому слідстві. В той час, як оголошення показів осіб, що не з'явились може мати місце лише тоді, якщо вони були відсутні в судовому розгляді з причин, що виключали можливість їх явки, за письмового підтвердження отримання повістки та підтверджуючих даних про поважні причини неявки. Такої
інформації суд не мав, а задовольнився рапортами працівників міліції про відсутність потерпілих за місцем проживання.
Сформулювавши обвинувачення, яке визнав доведеним, суд не проаналізував фактично досліджені докази, які стверджують чи спростовують обвинувачення і постановив вирок.
Зазначене свідчить про неповноту і однобічність судового слідства та
невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, які не можуть
бути усунені апеляційним судом.
Крім розгляду кримінальної справи, без роз'яснення підсудним їх прав передбачених ст. 263 КПК України та ст. 63 Конституції України, суд розглянув справу розслідувану українською мовою щодо ОСОБА_4, яка є вірменкою, погано розуміє українську мову і за згодою головуючого в суді першої інстанції давала покази російською мовою.
Як пояснила ОСОБА_4 апеляційному суду, вона намагалась довести слідству свою невинність, однак не може добре розуміти українську мову і спілкуватись нею, що перешкодило встановленню істини в справі.
Таким чином органи досудового слідства не виконали вимог ст. 19 КПК України, ст. 10 Конституції України в частині гарантії використання мов національних меншин України, не прийняли дієвих мір для забезпечення підсудній ОСОБА_4 можливості користуватись рідною мовою чи мовою, якою вона володіє і допомогою перекладача, фактично позбавили її можливості захищатись.
За наведених обставин вирок суду щодо ОСОБА_4 та в порядку ч. 2 ст. 365 КПК України відносно ОСОБА_7, дії яких тісно пов'язані, не можна вважати законним і обгрунтованим, підлягає скасуванню, справа направленню прокурору для проведення додаткового розслідування, так як для усунення зазначених недоліків необхідно проведення слідчих дій.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів -
ухвалила:
Апеляцію старшого помічника прокурора Богунського району міста Житомира Романової Н.Л., адвоката ОСОБА_1 засудженої ОСОБА_4 задовольнити частково.
В порядку ст. 365 КПК України, вирок Богунського районного суду міста Житомира від 19 травня 2008 року щодо ОСОБА_4, ОСОБА_7 скасувати, справу направити прокурору Житомирської області для організації додаткового розслідування.