ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ

П О С Т А Н О В А

І м е н е м    У к р а ї н и

“ 27 ”    липня    2009 року                            м. Севастополь

Заступник голови військового апеляційного суду Військово-Морських Сил ЛЕСЬ В.І.,

при секретареві  КУТИГІНІЙ Н.А.,  

за участю старшого помічника військового прокурора Севастопольського гарнізону ШУМОВСЬКОГО М.П., обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши при попередньому розгляді матеріали кримінальної справи за обвинуваченням колишнього заступника командира військової частини А4068 капітана 1 рангу  

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Чорногузи Вижницького району Чернівецької області, громадянина України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, раніше не судимого, на військовій службі з листопада 1984 року, що проживає за адресою: АДРЕСА_1.

у скоєні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366 і ч. 1 ст. 424 КК України, яка надійшла від військового прокурора Севастопольського гарнізону з обвинувальним висновком

у с т а н о в и в:

Органами досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачується у перевищенні військовою посадовою особою влади та службових повноважень, яке заподіяло істотну шкоду та в службовому підробленні, а саме у тому, що будучи військовою посадовою особою - начальником штабу - заступником командира військової частини А4068, і тимчасово виконуючи обов’язки командира військової частини, достовірно знаючи про те, що свідоцтвом про реєстрацію військової частини А4068 як суб’єкта господарської діяльності у ЗС України не дозволений такий вид діяльності як поліграфічна, а штатний розпис на друкарню у військовій частині відсутній, тобто, не маючи встановлених законодавством підстав на експлуатацію друкарні і оплату роботи штату працівників друкарні, проте, переслідуючи мету будь-яким способом ввести друкарню в експлуатацію, виробляти поліграфічну продукцію, і прийняти у зв’язку з цим на вакантні штатні посади працівників, які виконувати обов’язки по цих посадах не будуть, перевищуючи надану йому владу і посадові повноваження, діючи умисно і всупереч інтересам служби, порушуючи вимоги ст. ст. 9, 16, 58, 59, 66, 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, перебуваючи в м. Севастополі, 26, 27 вересня і 3 жовтня 2005 року видав, затвердив своїм підписом і завірив гербовою печаткою військової частини А4068 накази № 185, № 186, № 190 про призначення ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на посади, відповідно: стрільця загону воєнізованої охорони, інженера виробничо-технічного відділу, стрільця загону воєнізованої охорони, а також 1, 2 і 12 грудня 2005 року видав, затвердив своїм підписом і завірив гербовою печаткою військової частини А4068 наказ № 235 про призначення ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9 на посади, відповідно: завідувача сховищем, слюсарів-ремонтників 3-го розряду, з виплатою 50%-вої надбавки за збільшення об’єму виконуваних робіт; наказ № 236 про призначення ОСОБА_10 на посаду слюсаря-електромонтажника, з виплатою 50%-вої надбавки за збільшення об’єму виконуваних робіт; наказ № 240 про призначення ОСОБА_11 на посаду слюсаря-електромонтажника, з виплатою 50%-вої надбавки за збільшення об’єму виконуваних робіт, на підставі яких, в порушення п. 7.1 наказу МО України № 216 від 25 червня 2001 року, були незаконно витрачені бюджетні грошові кошти на виплату громадянам ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 50%-вої надбавки від посадового окладу за збільшення об’єму виконуваних робіт, тобто його діями була заподіяна істотна шкода, а саме: державі був заподіяний матеріальний збиток на загальну суму 21 113 грн. 41 коп. (двадцять одна тисяча сто тринадцять гривень, сорок одна копійка); підірваний авторитет командного складу Збройних Сил України серед службовців і військовослужбовців військової частини А4068; створені передумови підриву військової дисципліни і боєготовності ввіреної військової частини; погіршена соціально-психологічна атмосфера даної військової частини і внесена до її діяльності дезорганізація; підірвана віра в непорушність Законів України, статутів Збройних Сил України і непорушність військової дисципліни.

Заслухавши доповідь прокурора про можливість призначення справи до судового розгляду, думку обвинуваченого ОСОБА_3 щодо питань, зазначених у ст. 237 КПК України, та його заяву про закриття кримінальної справи на підставі ст. 7 КПК України, яку підтримав прокурор, прихожу до висновку, що справа не може бути призначена до судового розгляду і підлягає поверненню прокурору, за таких обставин.

 Відповідно до ст. 244 КПК України за результатами попереднього розгляду справи суддя може прийняти рішення про повернення справи прокуророві. Статтею 2491 КПК України передбачено, що суддя своєю постановою повертає справу прокуророві у разі, якщо прокурором були суттєво порушені вимоги статей 228 - 232 цього Кодексу, для усунення виявлених порушень.

Суть статей 228 - 232 КПК України полягає в тому, що прокурор, одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, зобов’язаний перевірити об’єктивність, законність та обґрунтованість проведеного слідства і притягнення до відповідальності відповідних осіб, а також інші обставини, зокрема, чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину; чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи згідно зі статтею 213 цього Кодексу; чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону; чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку тощо.

Як зазначив Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови від 30 травня 2008 р. № 6 “Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції”, підставою для повернення справи прокурору з попереднього розгляду є встановлення суттєвих порушень ним вимог статей 228 - 232 КПК при перевірці справи з обвинувальним висновком, при прийнятті у ній рішень та при направленні справи до суду.

Суттєвими порушеннями при складанні обвинувального висновку, правильність якого повинен перевірити прокурор, слід вважати такі порушення вимог статей 223, 224 КПК, які виключають можливість здійснення обвинуваченим свого захисту і можливість прийняття судом законного рішення у справі з урахуванням такого обвинувального висновку. Зокрема, такі порушення мають місце у випадках, коли в обвинувальному висновку містяться положення, що суперечать одне одному; обвинувачення, викладене в обвинувальному висновку, є неконкретним або не збігається з обвинуваченням, викладеним у постанові про притягнення особи як обвинуваченого; коли в обвинувальному висновку не зазначені докази, що зібрано у справі тощо.

Під викладенням в обвинувальному висновку доказів, що підтверджують обвинувачення, та доказів, отриманих у результаті перевірки доводів обвинувачених на свій захист, розуміється посилання не тільки на джерела доказів, але й наведення короткого їх змісту, оскільки за вимогами статті 65 КПК доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд установлюють наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно обвинувального висновку ОСОБА_3 обвинувачується в виданні, затвердженні своїм підписом і завіренні гербовою печаткою військової частини А4068 в період з 1 по 12 грудня 2005 року наказів №№ 235, 236, 240, внаслідок чого були незаконно витрачені бюджетні грошові кошти в сумі 21113 грн. 41 коп. на виплату громадянам ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 50%-вої надбавки від посадового окладу за збільшення об’єму виконуваних робіт, тобто в  перевищенні військовою службовою особою влади та службових повноважень.

Однією з необхідних умов настання кримінальної відповідальності за перевищення влади є вчинення таких дій, якщо вони заподіяли істотну шкоду. Тобто розмір заподіяної шкоди є кваліфікуючою ознакою складу цього злочину.

Приміткою 2 до ст. 423 КК України визначено, що істотною шкодою при перевищенні військовою службовою особою влади чи службових повноважень, якщо вона полягає у завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Для вирішення питання про наявність складу злочину в діянні, яке булу вчинене після 1 січня 2004 року, таким, що тягне кримінальну відповідальність, та кваліфікуючи його, - у разі, коли настання відповідальності чи кваліфікація зумовлені певною кількістю неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - необхідно виходити з того, що сума такого мінімуму дорівнює розміру податкової соціальної пільги, визначеної Законом від 22 травня 2003 р. № 889-IV “Про податок з доходів фізичних осіб” для відповідного року.

З 1 січня по 31 грудня 2005 року та в цей самий період 2006 року і 2007 року соціальна пільга згідно з п. 22.4 ст. 22 цього Закону складала відповідно 131 грн., 175 грн. та 200 грн., тому істотним у ці періоди вважалося заподіяння шкоди, розмір якої перевищував, відповідно, у 2005 році – 32750 грн., у 2006 році - 43750 грн., у 2007 році – 50000 грн.

ОСОБА_3 ж поставлено в провину заподіяння шкоди у розмірі 21113 грн. 41 коп., яка у всякому разі є меншою від розміру шкоди, за заподіяння якої настає кримінальна відповідальність за ч. 1  ст. 424 КК України.

Що стосується заподіяння ОСОБА_3 істотної шкоди нематеріального характеру, про що зазначається в обвинувальному висновку, внаслідок чого “підірвано авторитет командного складу Збройних Сил України серед службовців і військовослужбовців військової частини А4068; створено передумови підриву військової дисципліни і боєготовності ввіреної військової частини; погіршено соціально-психологічну атмосферу даної військової частини і внесено до її діяльності дезорганізацію; підірвано віру в непорушність Законів України, статутів Збройних Сил України і непорушність військової дисципліни”, то будь-яких даних на підтвердження заподіяння шкоди такого характеру в обвинувальному висновку не наведено. Відсутні такі докази і в матеріалах кримінальної справи.

Обґрунтовуючи обвинувачення щодо незаконного видання ОСОБА_3 наказів про виплату громадянам ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 50%-вої надбавки від посадового окладу за збільшення об’єму виконуваних робіт, слідчий послався на       п. 7.1 наказу МО України № 216 від 25 червня 2001 року, проте в обвинувальному висновку не навів назви цього нормативного акту, короткого змісту відповідного пункту наказу, та в чому саме полягає допущене порушення. Всупереч вимогам ст. ст. 65, 66 КПК України копію наказу МО України № 216 або витяг з нього до матеріалів справи не долучив.

Крім того, в обвинувальному висновку містяться положення, що суперечать одне одному. Так, слідчий зазначає, що на підставі виданих ОСОБА_3 офіційних документів – наказів  № 185 від 26 вересня 2005 року, № 186 від 27 вересня 2005 року, № 190 від 3 жовтня 2005 року, № 235 від 1 грудня 2005 року, № 236 від 2 грудня 2005 року,         № 240 від 12 грудня 2005 року, в які останнім були внесені завідомо неправдиві відомості, громадянам ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, у вказані періоди часу, посадові особи фінансово-економічної служби військовій частині А4068 нараховували і виплачували заробітну плату (розмір якої склав 86446 грн. 60 коп.), проте без належного мотивування в провину ОСОБА_3 поставлено заподіяння матеріальної шкоди лише на 21113 грн. 41 коп.

Також в обвинувальному висновку по справі щодо ОСОБА_3 наводяться дані щодо вчинення протиправних дій іншими особами, не притягнутими до кримінальної відповідальності по цій справі. Зокрема, стосовно ОСОБА_6, який щомісячно, у період з вересня 2005 року по вересень 2007 року, складав  і підписував табелі обліку робочого часу, з відмітками про нібито відпрацювання ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 повних робочих днів за штатним розписом військової частини А4068. На підставі виданих ОСОБА_3 наказів, а також складених ОСОБА_6 табелів обліку робочого часу, як зазначається в обвинувальному висновку, вказаним вище особам незаконно нараховувалась і виплачувалась заробітна плата, внаслідок чого державі були заподіяні матеріальні збитки.

Військовий прокурор Севастопольського гарнізону, перевіряючи дану справу з обвинувальним висновком, на зазначені порушення вимог кримінального-процесуального закону уваги не звернув, затвердив складений слідчим обвинувальний висновок і справу направив до суду.

У зв’язку з наведеними у зазначеній постанові порушеннями справа не може бути призначена до розгляду і підлягає поверненню прокуророві.

Що стосується клопотання обвинуваченого ОСОБА_3, підтриманого прокурором, про закриття кримінальної справи на підставі ст. 7 КПК України, то воно задоволенню не підлягає.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки - право, а не обов’язок суду, який вирішує це питання в порядку, передбаченому ст. 7 КПК  України.

Згідно з роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, викладеним у п. 13 постанови від 23 грудня 2005 року № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”, питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності у випадках, коли це є правом, а не обов’язком суду, він повинен вирішувати під час судового розгляду з дотриманням порядку, встановленого ст. 282 КПК, незалежно від того, надійшла справа до суду з постановою про її закриття чи з обвинувальним висновком.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 237, 244, 2491 КПК України, військовий апеляційний суд Військово-Морських Сил  

п о с т а н о в и в:

Кримінальну справу стосовно ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366 та ч. 1    ст. 424 КК України, повернути військовому прокурору Севастопольського гарнізону для усунення порушень вимог статей 228 – 232 КПК України.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_3 – підписку про невиїзд – залишити без зміни.

Постанова оскарженню не підлягає, на неї може бути внесено подання прокурором.

Заступник голови

військового апеляційного суду

Військово-Морських Сил

                                                                                     В.І. Лесь