А П Е Л Я Ц І Й Н И Й     С У Д    П О Л Т А В С Ь К О Ї     О Б Л А С Т І

Справа № 22ц-563                                   Головуючий по першій

                   2010 рік                                            інстанції Сидоренко Ю.В.

                                                                             Суддя-доповідач  Лобов О.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

    31 березня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі

головуючої судді Акопян В.І.

суддів  Лобова О.А., Петренка В.М.

при секретарі Зеленській О.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, представника за довіреністю ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 грудня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_7 до Миргородської міської ради, Відділу Держкомзему у м.Миргороді, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення Миргородської міської ради про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

    Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2009 року ОСОБА_7 звернулася до суду із вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким визнати незаконним рішення Миргородської міської ради Полтавської області від 24 лютого 2006 року «Про внесення часткових змін у рішення виконкому «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадян» та передачу безоплатно у приватну власність громадянам земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення садівництва» у частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 747 м.кв. по АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯГ №349199 від 12 травня 2006 року, виданий ОСОБА_4; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 та ОСОБА_5; усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом покладення на відповідачів обов?язку знести ворота, розташовані на проїзді між садибою №39 і №43.    

Заявлені вимоги мотивовані тим, що Миргородська міська рада всупереч вимогам ч.3 ст.83 ЗК України передала у приватну власність ОСОБА_4 частину земель загального користування, а саме проїзду між АДРЕСА_2, що унеможливило доступ до сараю, належного позивачці. Відповідно подальший продаж ОСОБА_4 неправомірно отриманої земельної ділянки є незаконним.  

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 грудня 2009 року позов задоволений у повному обсязі.

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що висновок суду про передачу у власність ОСОБА_4 частини земель загального користування є безпідставним, оскільки не ґрунтується на належних і допустимих доказах та суперечить наданим відповідачами доказам.

ОСОБА_5 і ОСОБА_5 в апеляційних скаргах, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просять рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційних скарг зазначено, що відповідачки є добросовісними набувачами земельної ділянки, позивачка не була стороною цієї угоди.

Судом не враховано, що проїзд до садиби позивачки ускладнився лише внаслідок того, що вона незаконно добудувала прибудову до своєї частини будинку.

Колегія суддів, вислухавши пояснення осіб, які приймають участь в розгляді справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційних скарг, дійшла висновку про відхилення апеляційних скарг з наступних підстав:

    Відповідно до п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційної скарги має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду, якщо визнає, що суд ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

    З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради №131 від 17 квітня 1953 року ОСОБА_8, батькові відповідачки ОСОБА_4, надано у безстрокове користування земельну ділянку площею 600 м.кв. для забудови і обслуговування будинку по АДРЕСА_1

    03 грудня 1990 року ОСОБА_9, мати відповідачки ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8 набула у власність житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 600 м.кв.

    Рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради №909 від 20 серпня 1997 року ОСОБА_9 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 747 м.кв. по АДРЕСА_1

    ОСОБА_9 у встановленому законом порядку (ст.22 ЗК України у редакції 1990 року) право власності на цю земельну ділянку не набула.

    На підставі договору дарування від 18 січня 2006 року ОСОБА_4 набула у власність житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 який розташований на земельній ділянці площею 600 м.кв.

    Рішенням Миргородської міської ради від 24 лютого 2006 року:

•   земельна ділянка площею 747 м.кв. по АДРЕСА_1, яка знаходилася у користуванні ОСОБА_9, прийнята у фонд міської ради;

•   пункт 1 рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради №909 від 1997 року у частині передачі безкоштовно у приватну власність ОСОБА_9 земельної ділянки площею 747 м.кв. по АДРЕСА_1 визнаний таким, що втратив чинність;

•   передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 747 м.кв. по АДРЕСА_1

12 травня 2006 року ОСОБА_4 виданий державний акт про право власності на земельну ділянку площею 747 м.кв. по АДРЕСА_1

Згідно договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2006 року ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_6, ОСОБА_5 купили земельну ділянку площею 747 м.кв. по АДРЕСА_1  

Позивачка ОСОБА_7 згідно договору купівлі-продажу від 25 грудня 1978 року є власником ? АДРЕСА_2      

    Встановивши наведені фактичні обставини, суд першої інстанції з дотриманням вимог процесуального закону дійшов правильного висновку про задоволення позову.

    При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Миргородська міська рада всупереч вимогам закону передала у власність ОСОБА_4 частину земель загального користування (проїзду між садибами №39 і №43), внаслідок чого ускладнився доступ до садиби позивачки.

    Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам та ґрунтується на законі.

    Відповідно до ч.1, ч.2 ст.125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

    Аналогічна норма містилася також у ст.22 ЗК України у редакції 1990 року.

    Згідно ч.1 ст. 116 ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, громадяни набувають права власності або права користування земельною ділянкою за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень.

    Відповідно до пункту а) ч.2 цієї норми закону безоплатна передача земельних ділянок  у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

    Таким чином, громадянин вправі приватизувати (отримати безоплатно у власність) лише ту земельну ділянку, яка раніше у встановленому законом порядку була йому виділена у користування.

    Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_9, мати відповідачки ОСОБА_4, на законних підставах користувалася земельною ділянкою площею 600 м.кв. по АДРЕСА_1, оскільки земельна ділянка саме такого розміру була надана у користування її чоловікові ОСОБА_8 рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради №131 від 17 квітня 1953 року.

    З цієї дати уповноважений орган виконавчої влади або місцевого самоврядування будь-яких рішень щодо збільшення розміру земельної ділянки по АДРЕСА_1 не ухвалював.

    Колегія суддів не приймає до уваги доводи прокурора про те, що ОСОБА_9 правомірно користувалася земельною ділянкою площею 747 м.кв. на підставі рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради №909 від 20 серпня 1997 року, оскільки після ухвалення цього рішення не виконані вимоги ст.22 ЗК України у редакції 1990 року.

    З письмових пояснень ДКП «Миргородтехінвентаризація» та долучених до них копій документів вбачається, що власники АДРЕСА_1 у період з 1955 року по 2006 рік незаконно, самовільно захопили та користувалися 147 м.кв. земель загального користування, а саме проїзду між АДРЕСА_2.

    Отже, рішення Миргородської міської ради від 24 лютого 2006 року у частині передачі безкоштовно у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 747 м.кв. по АДРЕСА_1 суперечить вимогам ч.3 ст.83 ЗК України та порушує право позивачки ОСОБА_7 на користування землею проїзду до належної їй садиби.

    Доводи апеляційних скарг ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про утруднення проїзду внаслідок незаконної добудови ОСОБА_7 частини АДРЕСА_2 не обґрунтовані належними доказами.

    Не заслуговують уваги доводи апеляційних скарг ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про те, що вимога ОСОБА_7 про визнання незаконним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 жовтня 2006 року є безпідставною, оскільки ОСОБА_7 не була стороною цієї угоди, а відповідачки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 є добросовісними набувачами земельної ділянки.

    Як роз?яснено у абзаці п?ятому  пункту 5 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06 листопада 2009 року вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

    Зібраними у справі належними і допустимим доказами встановлено, що самовільне зайняття власниками АДРЕСА_1 земель загального користування та подальше незаконне отримання їх у власність порушує охоронюваний законом інтерес позивачки, отже вона на законних підставах заявила вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

    Добросовісність набуття ОСОБА_5 земельної ділянки у даному випадку не має правового значення, так як вимога про витребування майна до них не пред?явлена (ст. 388 ЦК України).

         Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення  суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

    Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, 315  ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, представника за довіреністю ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 грудня 2009 року залишити без змін.

 Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

    Головуюча                                                 В.І. Акопян

Судді                                                          О.А. Лобов

                                                                   В.М. Петренко