№2а-582/10

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2010 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі головуючого, судді Уржумової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АР Крим про поновлення строку на звернення до суду, визнання дій відповідача протиправними та покладення обов’язків вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду у порядку адміністративного судочинства з вимогами до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АР Крим (далі Управління) та просила суд: поновити строк на звернення до суду, як пропущений з поважних причин, визнати дії відповідача щодо відмови позивачці у виплаті у повному обсязі щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни протиправними, зобов’язати відповідача зробити перерахунок недоплаченої з 01.01.2006 року по 07.11.2009 року підвищеної пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у порядку, визначеному статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та виплатити недоплачене за зазначений час підвищення, а також зобов’язати відповідача виплачувати підвищення у майбутньому. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до Закону України №2195-IV від 18.11.2004 року “Про соціальний захист дітей війни” є дитиною війни. Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону з першого січня 2006 року їй повинні виплачувати щомісячне підвищення до пенсії у розмірі на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2006-2009 р.р. така допомога або взагалі не виплачувалася або виплачувалася у заниженому розмірі. Мінімальна пенсія за віком, відповідно до статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Позивачка просила врахувати те, що відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а саме частиною 2 статті 46 Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Отже сума невиплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за період із 01 січня 2006 р. по 07 листопада 2009 р. (включно) складає 5965,20 грн.  З вищенаведених підстав, посилаючись на Закон України “Про соціальний захист дітей війни”, рішення Конституційного Суду України, Конституцію України, Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” позивачка просила задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Справа за поданими письмовими клопотаннями позивачки та представника відповідача розглядається в порядку письмового провадження, що відповідає вимогам частини 3 статті 122 КАС України.  

Вивчивши доводи позову та письмові заперечення представника відповідача, проаналізувавши усі наявні по справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Позивачка ОСОБА_1 народилася у 1943 році, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (02.09.1945) було менше 18 років, що підтверджується відповідним посвідченням (а.с.7), у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на щомісячне отримання державної соціальної допомоги до пенсії, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

За довідкою, наданою представником відповідача до письмових заперечень на позовні вимоги позивача, у 2006р. позивачці взагалі не виплачувалося спірне підвищення до пенсії як дитині війни, в 2007 р. позивачці виплачувалося підвищення до пенсії у розмірі з січня по березень 2007р. (включно) – 19,00 грн., з квітня по вересень 2007р. (включно) – 20,30 грн.,  з жовтня по грудень 2007р. (включно) – 20,55 грн., а у 2008-2009 р.р. виплачувалося у розмірі з січня по березень 2008 р. (включно) – 47 грн., з квітня по червень 2008 р. (включно) - 48,10 грн., з липня по вересень 2008 р. (включно) - 48,20 грн., з жовтня 2008 р. по вересень 2009 р. – 49,80 грн. на місяць.

Відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004 року, в редакції, яка діяла у період 2006 р., дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Законом України від 20.12.2005 року дію статті 6 вищевказаного Закону на 2006 рік було зупинено, а згідно з Законом України від 19.01.2006 року дію статті 6 Закону було відновлено, тобто з 02 квітня 2006 року стаття 6 Закону України знов почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, могло здійснюватися лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. КМУ протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалося.

З оглядом на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, позивачці у задоволенні позовних вимог у цієї частині слід відмовити – за необґрунтованістю.

Пунктом 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року № 489-V зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Статтею 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року № 489-V встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 року у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України “Про Державний бюджет України” інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті б, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004 року, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004 року, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Таким чином, положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V від 19.12.2006 року, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.

З оглядом на вищевикладене, суд дійшов до висновку про порушення прав позивачки виплатою не у повному обсязі з 09.07.2007 року (часу ухвалення рішення КС України) по 31.12.2007 року щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни.

До цього ж часу, дії відповідача відповідали вимогам діючого на той час законодавства.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007 року стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” була викладена у наступній редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007 року визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 22.05.2008 року (часу ухвалення вищевказаного рішення Конституційним Судом України) й на теперішній час діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

З оглядом на зазначене, суд дійшов до висновку, що у період з 01.01.2008 по 21.05.2008 рр. розмір спірного підвищення, яке нараховувалося та фактично виплачувалося позивачці, за відомостями вищенаведеної довідки, відповідало вимогам діючого у цей час законодавства (до ухвалення рішення 22.05.2008 року Конституційним Судом України), а з 22.05.2008 по 31.12.2008 рр. та з 01.01.2009 по 07.11.2009 рр. (включно) - в межах заявлених позивачкою позовних вимог, розмір щомісячного підвищення до пенсії позивачці як дитині війни, повинен був складати 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але ж, фактично, виплачувалося спірне підвищення у заниженому розмірі.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 року мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між позивачкою і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного
довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” - є Пенсійний фонд України.

Посилання відповідача на частину третю статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 року щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком» не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” безпідставні та необґрунтовані, так як згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 року №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Також суд вважає такими, що не заслуговують уваги й посилання відповідача на доводи, що викладені в описовій частині ухвали Конституційного Суду України № 27-у/2009 від 19.05.2009 року, оскільки зазначеною ухвалою, Конституційний Суд України відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення терміна (словосполучення) “мінімальна пенсія за віком”, що міститься у статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року, тлумачення терміна (словосполучення) “мінімальний розмір пенсії за віком”, використаного в частині першій статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року N 1058-IV, статті 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 5 жовтня 2000 року N 2017-III. Таким чином, за вказаними питаннями, Конституційним Судом Украинїни офіційного тлумачення не надавалося.

Положення частини третьої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 року не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком.

Мінімальна пенсія в розмірі 19,91 грн., встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету” та п.8 постанови КМУ за № 530 від 28.05.2008 року, на який у своїх письмових запереченнях на позов посилається представник відповідача, не підлягають застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, оскільки суперечать нормам діючого законодавства.

Доводи відповідача щодо відсутності, не виділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.

Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та не може змінювати норми інших законів.

З наведених підстав, суд дійшов до висновку про необґрунтованість заперечень представника відповідача щодо законодавчого не визначення порядку виконання положень ст. 6 спеціального Закону, та відсутністю коштів у відділу Пенсійного Фонду України на проведення вказаних виплат у законодавчо визначеному розмірі.      

Разом з тим, у письмових запереченнях на позов ОСОБА_1, представник відповідача наполягав на застосуванні судом першої інстанції наслідків пропуску позивачкою строку на звернення до суду з адміністративним позовом.

Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

За матеріалами адміністративної справи, позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 07.11.2009 року (а.с.10).

Оскільки позивачка звернулася до суду 07.11.2009 року, то позовні вимоги мають бути задоволені частково в межах річного строку на звернення до суду, за період з 07 листопада 2008 року, а у задоволенні позовних вимог у частині невиплати з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. (включно) та з 22.05.2008 р. по 07.11.2008 р. (включно) –  слід відмовити за пропуском строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивачка не надала.

Посилення позивачки у цієї частині на частину 2 статті 46 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” стосовно того, що грошові суми пенсії, які не отримані з вини органів, що призначають пенсії, по перше, не можуть бути враховані судом саме як поважні причини, що перешкоджали звернутися позивачці до суду своєчасно, а по-друге, вказана норма стосується сум пенсій, які були нараховані, але несвоєчасно виплачені з вини пенсійного органу, але ж, як було встановлено судом, спірні суми або взагалі не нараховувалися позивачці або нараховувалися, але ж у заниженому розмірі, що вимусило позивачку звернутися до суду з публічно-правовим спором та зобов’язати відповідача саме у судовому порядку їх нарахувати.

 Також суд вважає необґрунтованим доводи позивача про протиправність дій відповідача, оскільки увесь спірний період відповідач діяв у межах своїх повноважень та у межах надходжень з Державного бюджету України на зазначені виплати.

Таким чином, розмір щомісячного підвищення до пенсії позивачці у відповідності з діючою у період з 07 листопада 2008 р. по 07 листопада 2009 р. (включно), редакцією статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, як зазначалося судом вище, повинен був складати: 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

При цьому, розмір мінімальної пенсії за віком, повинен був бути розрахований, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого у вказаний період для непрацездатних осіб: з 07.11.2008 р. – 30.11.2008р. – 114,54 грн. (498,00гн. х 30%), грудень 2008 р. – 149,40 грн. (498,00 грн. х 30%), з 01.01.2009 – по 31.10.2009р. – 149, 40 грн. (498,00 грн. х 30%), 01.11.2009р. - 07.11.2009р. – у межах позовних вимог – 40,11 грн. (573,00 грн. х 30%). А всього за зазначений період позивачці до виплати підлягало 1798,05 грн., а, фактично, було виплачено 597,60грн., тобто недоплачена сума складає 1200,45грн. та підлягає до виплати позивачці.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З урахуванням усього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов до висновку, що порушені права позивачки у сфері публічно-правових відносин, будуть захищені та відновлені шляхом покладення на відповідача обов’язку нарахувати та виплатити позивачці за період з 07.11.2008 р. – 07.11.2009 р. (включно) (з урахуванням застосування судом наслідків пропуску позивачкою строку на звернення до суду та меж заявлених позовних вимог) як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 1200,45грн. У задоволенні решти позовних вимог, позивачці слід відмовити, з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

На думку суду є необґрунтованими і позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов’язання відповідача виплачувати вказану допомогу у майбутньому, оскільки статею 104 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Виходячи з положень даної норми,  судовому захисту підлягають порушені права. Позивачка припускає порушення її  прав у майбутньому, а судове рішення не може грунтуватися на припущеннях.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 частково задоволені судом, то понесені нею судові витрати у розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам – 1 гривня 70 копійок підлягають стягненню на її користь з Державного бюджету України.

На підставі ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за конституційним поданням 46-х народних депутатів України щодо відповідності ряду статей Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за конституційним поданням Верховного Суду України і 101 народного депутату України щодо відповідності ряду статей Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік”, статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, керуючись статтями 2, 6, 7, 9-11, 17-18, 94, 99, 100, 159, 162-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-  

п о с т а н о в и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачене щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни за період з 07 листопада 2008 р. по 07 листопада 2009 р. (включно) у розмірі 1200 (одна тисяча двісті) гривень 45 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 гривня 70 копійок.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у термін, встановлений для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя