№2а-377/09
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2009 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді - Уржумової Н.В.
при секретарі – Чертолясові А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АР Крим про поновлення строку на звернення до суду, визнання дій відповідача протиправними та покладення обов’язків вчинити певні дії,-
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернулася до суду у порядку адміністративного судочинства з вимогами до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АР Крим (далі Управління) та просила суд: поновити строк на звернення до суду, як пропущений з поважних причин, визнати дії відповідача щодо відмови позивачці у виплаті у повному обсязі щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни протиправними, зобов’язати відповідача зробити перерахунок недоплаченої з 01.01.2006 року підвищеної пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у порядку, визначеному статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до Закону України №2195-IV від 18.11.2004 року “Про соціальний захист дітей війни” є дитиною війни. Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону з першого січня 2006 року їй повинні виплачувати щомісячне підвищення до пенсії у розмірі на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2006-2007 рр. така допомога їй не виплачувалася, а у 2008 році виплачувалася у неповному обсязі. Мінімальна пенсія за віком, відповідно до статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня – 350 гривень, з 01 квітня - 359 гривень, з 01 жовтня - 366 гривень. Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня – 380 гривень, з 01 квітня - 406 гривень, з 01 жовтня - 411 гривень. Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня – 470 гривень, з 01 квітня - 481 гривню, з 01 липня - 482 гривні, з 01 жовтня - 498 гривень. Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня - 605 гривень. Позивач просив врахувати те, що відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а саме частиною 2 статті 46 Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Отже сума невиплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за період із 2006 р. включно по 1 квартал 2009 р. складає 4285 грн. 60 копійок. Про факт порушення своїх прав позивачці стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у пресі у зв'язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним судом України 09 липня 2007 року. З вищенаведених підстав, посилаючись на Закон України “Про соціальний захист дітей війни”, Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, Конституцію України, Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” позивачка просила задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.
У судовому засіданні позивачка підтримала заявлені позовні вимоги з вищевикладених підстав та просила суд їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, повідомлений належним чином, надав суду письмові заперечення проти позовних вимог ОСОБА_1, вказуючи, що виплата спірної щомісячної соціальної допомоги проводилася позивачці Управлінням у розмірах, встановлених законодавством, наполягав на пропуску позивачкою строку на звернення до суду.
Заслухавши доводи позивачки по справі, вивчивши матеріали справи разом із письмовими запереченнями представника відповідача, проаналізувавши усі наявні по справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 виходячи з наступного.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Позивачка ОСОБА_1 народилася у 1936 році, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, що підтверджується відповідним посвідченням №131332 (а.с.5), у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на щомісячне отримання державної соціальної допомоги до пенсії, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними позивачки, відповідачем в 2006-2007 р.р. позивачці державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, не виплачувалася, що відповідачем не заперечується та підтверджується відомостями довідки, доданими відповідачем до письмових заперечень на позов ОСОБА_1
Відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004 року, в редакції, яка діяла у період 2006-2007 р.р., дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України від 20.12.2005 року дію статті 6 вищевказаного Закону на 2006 рік було зупинено, а згідно з Законом України від 19.01.2006 року дію статті 6 Закону було відновлено.
Пунктом 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 № 489-V зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Статтею 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 № 489-V встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України “Про Державний бюджет України” інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті б, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Таким чином, положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V від 19.12.2006, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
З оглядом на вищевикладене, суд дійшов до висновку про незаконність дій відповідача щодо невиплати позивачці у 2006-2007рр. щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, у відповідності з діючою на той час редакцією статті 6 Закону “Про соціальний захист дітей війни”.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007 року стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” була викладена у наступній редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.
Як убачається з довідки наданої представником відповідача на а.с.16, розмір виплат спірного підвищення до пенсії позивачці складав: з січня 2008 по березень 2008 рр. (включно) – 47 гривень на місяць; з квітня 2008 по червень 2008 рр. (включно) - 48 гривень 10 копійок щомісячно; з липня 2008 по вересень 2008 рр.(включно) – 48 гривень 20 копійок щомісячно; з жовтня 2008 по грудень 2008 рр. (включно) – 49 гривень 80 копійок щомісячно.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 22.05.2008 року (часу ухвалення вищевказаного рішення Конституційним Судом України) й на теперішній час діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
З оглядом на зазначене, суд дійшов до висновку, що у період з 01.01.2008 по 21.05.2008 р.р. розмір спірного підвищення, яке нараховувалося та фактично виплачувалося позивачці, за відомостями вищенаведеної довідки, відповідало вимогам діючого у цей час законодавства (до ухвалення рішення 22.05.2008 року Конституційним Судом України), а з 22.05.2008 по 31.12.2008 р.р. та з 01.01.2009 по квітень 2009 р.р. (в межах заявлених позивачкою позовних вимог) розмір щомісячного підвищення до пенсії позивачці як дитині війни, повинен був складати 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але ж, фактично, виплачувалося спірне підвищення у заниженому розмірі.
Тому вимоги позивачки у частині неправомірності дій відповідача щодо сплати щомісячного підвищення до пенсії позивачці як дитині війни у заниженому розмірі у період з 01.01.2008 по квітень 2009 р.р. (включно) підлягають частковому задоволенню, з урахуванням вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, передбачена статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” допомога дітям війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону мають статус дітей війни, а також формою реалізації ними конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Тобто, між позивачкою і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного
довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” - є Пенсійний фонд України.
Посилання відповідача на частину третю статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком» не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” безпідставні та необґрунтовані, так як згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 року №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини третьої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 року не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком.
Мінімальна пенсія в розмірі 19,91 грн., встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету”, не підлягає застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, оскільки суперечить нормам діючого законодавства.
Доводи відповідача щодо відсутності, не виділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та не може змінювати норми інших законів.
З наведених підстав, суд дійшов до висновку про необґрунтованість заперечень представника відповідача щодо законодавчого не визначення порядку виконання положень ст. 6 спеціального Закону, та відсутністю коштів у відділу Пенсійного Фонду України на проведення вказаних виплат у законодавчо визначеному розмірі.
Разом з тим, у письмових запереченням на позов ОСОБА_1, представник відповідача наполягав на застосуванні судом першої інстанції наслідків пропущеного строку на звернення до суду.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
За матеріалами адміністративної справи, позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом 26.03.2009 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду на позовній заяві (а.с.2).
Оскільки позивачка звернулася до суду 26.03.2009 року, тобто позовні вимоги мають бути задоволені частково в межах річного строку на звернення до суду, за період з березня 2008 року.
Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивачка не надала.
Посилення позивачки у цієї частині на частину 2 статті 46 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” стосовно того, що грошові суми пенсії, які не отримані з вини органів, що призначають пенсії, по перше, не можуть бути враховані судом саме як поважні причини, що перешкоджали звернутися позивачці до суду своєчасно, а по-друге, вказана норма стосується сум пенсій, які були нараховані, але несвоєчасно виплачені з вини пенсійного органу, але ж, як було встановлено судом, спірні суми або взагалі не нараховувалися позивачці або нараховувалися, але ж у заниженому розмірі, що вимусило позивачку звернутися до суду з публічно-правовим спором та зобов’язати відповідача саме у судовому порядку їх нарахувати.
Таким чином, розмір щомісячного підвищення до пенсії позивачці у відповідності з діючою у період 22.05.2008 – квітень 2009 р.р. редакцією статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, як зазначалося судом вище, повинен був складати: 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
При цьому, розмір мінімальної пенсії за віком, повинен був бути розрахований, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого у вказаний період для непрацездатних осіб: з травня 2008 – 30.06.2008 - 144, 30 грн. (481,00 грн. х 30%), з 01.07.2008 – 30.09.2008 – 144, 60 грн. (482 грн. х 30%), з 01.10.2008 – 31.12.2008 – 149, 40 грн. (498,00 грн. х 30%), з 01.01.2009 - по квітень 2009 року – 149, 40 грн. (498,00 грн. х 30%), всього 1670, 45 грн., але ж фактично за вказаний період було виплачено 1168, 74 грн., тобто недоплачена сума складає 1168, 74 грн. та підлягає до виплати позивачці.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання незаконним протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням усього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов до висновку, що порушені діями Управління права позивачки у сфері публічно-правових відносин, будуть захищені та відновлені шляхом визнання судом незаконними дій відповідача щодо невиплати позивачці у 2006-2007р.р. та виплати у заниженому розмірі з 22.05.2008-квітень 2009 рр. (включно) щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни та покладення та відповідача обов’язків нарахувати та виплатити позивачці за період з 22.05.2008-квітень 2009 р.р. (включно) як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 1168, 74 грн. У задоволенні решти позовних вимог, позивачці слід відмовити, з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 частково задоволені судом, то понесені нею судові витрати у розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам – 1 гривня 70 копійок підлягають стягненню на її користь з Державного бюджету України.
На підставі ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за конституційним поданням 46-х народних депутатів України щодо відповідності ряду статей Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за конституційним поданням Верховного Суду України і 101 народного депутату України щодо відповідності ряду статей Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік”, статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, керуючись статтями 2, 6, 7, 9-11, 17-18, 94, 99, 100, 159, 162-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
п о с т а н о в и в:
Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АРК щодо невиплати ОСОБА_1 у 2006 – 2007 р.р. та виплати з 22.05.2008 - квітень 2009 р.р. (включно) у заниженому розмірі щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачене щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни за період з 22.05.2008 - квітень 2009 рр. (включно) у розмірі 1168 (одна тисяча сто шістдесят вісім) гривень 74 копійки.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 гривня 70 копійок.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у термін, встановлений для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя