Судове рішення #8591637

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    2010 року березня місяця 25 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:


Головуючого, судді Іващенко В.В.

Суддів Дяченко Л.О.,

Макарчук Л.В.

При секретарі Козловій К.Ю.


розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Товарної біржі «Українська», Державної податкової інспекції у м. Алушта, Державної податкової інспекції у м. Ялта, відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, споживчого кооперативу рекреаційного призначення «Утьос», Сімферопольського міжміського бюро реєстрації і технічної інвентаризації, Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим,   відділу державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим про визнання недійсними актів, реєстраційного посвідчення та договору купівлі-продажу, визнання права власності на елінг № 1, зобов’язання вчинити певні дії пов’язані з реєстрацію права власності на нерухоме майно, витребування майна,

за апеляційною скаргою ОСОБА_5

на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2009 р.,-

в с т а н о в и л а :

0.1.1.   року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, Товарної біржі «Українська», Державної податкової інспекції у м. Алушта, Державної податкової інспекції у м. Ялта, відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, споживчого кооперативу рекреаційного призначення «Утьос», Сімферопольського міжміського бюро реєстрації і технічної інвентаризації, Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим,   відділу державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим про визнання недійсними актів, реєстраційного посвідчення, договору купівлі-продажу, визнання права власності на елінг № 1, зобов’язання вчинити певні дії, пов’язані з реєстрацію права власності на нерухоме майно, витребування майна та визнання недійсним і скасування акту №1 опису та арешту елінгу №1 в селищі Утьос, складеного співробітниками ДПІ м. Алушти 02 лютого 2001 року; визнання недійсним та скасування акту №2 оцінки та передачі на реалізацію елінгу №1 в селищі Утьос, складеного співробітниками ДПІ м. Алушти та ВДВС м. Алушти 15 лютого 2001 року; реєстраційного посвідчення Сімферопольського міжміського БРТІ про право державної власності на елінг № 1 від 15 лютого 2001 року; визнання недійсним договору купівлі-продажу елінгу №1 в селищі Утьос в ГЛК « Утьос» від 27 лютого 2001 року, укладеного між Державною податковою інспекцією у м. Алушті та ОСОБА_6, зареєстрованого Українською товарною біржею за номером 89 975; визнання за ним  права власності на елінг №1 в АДРЕСА_1; покладення обов'язку на Сімферопольське міжміське БРТІ скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_6 та зареєструвати за позивачем право власності на елінг №1 в с. Утьос в ГЛК Утьос; покладення обов'язку на відповідача ОСОБА_7 повернути належний йому на праві власності елінг №1 в кооперативі рекреаційного призначення «Утьос».

Позов мотивовано тим, що с листопада 1990 року він був членом кооперативу «Утьос». Згідно з рішенням зборів кооперативу йому була виділена земельна ділянка №1 для будівництва елінгу, де він збудував двохповерхову споруду, яка у 1992 року була прийнята в експлуатацію. На підставі вироку суду від 11 листопада 1999 року його було засуджено за скоєння злочинів, передбачених ч.2 ст.143, ч.3 ст.166, ч.2 ст. 172 КК України, до 5-ти років 2-х місяців позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна. В подальшому відповідно до постанови Президії Верховного суду АР Крим від 07 липня 2000 року вирок суду було скасовано та справу направлено на додаткове розслідування. Після додаткового розслідування його було засуджено 01 червня 2004 року до 5 років позбавлення волі умовно без конфіскації майна. На підставі ухвали Апеляційного суду АР Крим від 21 вересня 2004 року вказаний вирок змінено та його засудженого до 3 років позбавлення волі умовно з випробуванням на 1 рік без конфіскації майна. Однак після скасування вироку 11 листопада 1999 року у лютому 2001 року його елінг було неправомірно продано державною податковою інспекцією у м. Алушта через державну виконавчу службу відповідачу ОСОБА_6

Рішенням   Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2009 р. у задоволені позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

       В апеляційній скарзі позивач ставить питання  про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема апелянт зазначає, що при проведенні опису, арешту, оцінки та передачі майна на реалізацію працівники ВДВС та ДПІ керувались нормами «Порядку обліку, оцінки, реалізації конфіскованого майна» затвердженого постановою КМУ від 06.07.1992 р. Проте, вказаний нормативний акт втратив чинність на підставі п.11 постанови КМУ від 25.08.1998 р. Цією постановою був затверджений новий «Порядок обліку, оцінки, реалізації конфіскованого майна». На час продажу елінгу не були виконані вимоги «Тимчасового положення про порядок проведення публічних торгів по реалізації арештованого нерухомого  майна», що свідчить про нікчемність угоди. Крім того, спірне майно було продано за ціною, нижчою ніж його реальна вартість. Це свідчить про недобросовісність продавця та покупця. Вказані факти та докази були проігноровані судом першої інстанції при ухваленні рішення.

Заслухавши доповідача, дослідивши обставини справи і перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не є обґрунтованою і не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно набуте ОСОБА_6 в порядку, встановленому для виконання судових рішень, а тому не може бути витребувано у добросовісного набувача. За таких обставин підстав для скасування реєстрації права власності та повернення майна позивачеві немає.

З такими висновками погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактам і обставинам, встановленим судом, ґрунтуються на правильному визначенню судом характеру і змісту виниклих між сторонами правовідносин, правильному застосуванню судом норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 11 листопада 1999 року на підставі вироку Центрального суду м. Сімферополь ОСОБА_5 засуджено за скоєння злочинів, передбачених ч.2 ст.143,  ч.3 ст.166, ч.2 ст. 172, ч.1,3 ст. 42 КК України (в редакції закону 1960 року) до 5-ти років 2-х місяців позбавлення волі з конфіскацією усього особисто належного йому майна з позбавленням права займати певні посади строком на 5 років, (т.1 а. с. 10-18).

Відповідно до постанови президії ВС АР Крим від 07 липня 2000 року протест заступника голови ВС АР Крим задоволено та вирок Центрального суду м. Сімферополь від 11 листопада 1999 року відносно ОСОБА_5 в частині визнання його винним за ч.2 ст.143, ч.3 ст.166,ч.2 ст.172 КК України, ухвала судової колегії з кримінальних справ ВС АР Крим від 18 січня 2000 року відносно ОСОБА_5 скасовані, кримінальну справу направлено на додаткове розслідування.(т.1 а. с. 7-9).

На підставі вироку Київського районного суду м. Сімферополь від 01 червня 2004 року ОСОБА_5 засуджено за скоєння злочинів, передбачених ч.2 ст.366, ч.3 ст.166, ч.2 ст.143, ст.ст. 70,75 КК України до 5 років позбавлення волі умовно з іспитовим строком на 1 рік з конфіскацією усього належного йому майна.

На підставі ухвали судової колегії з кримінальних справ Апеляційного суду АР Крим   від 21 вересня 2004 року вирок Київського районного суду м. Сімферополь від 01 червня 2004 року відносно ОСОБА_5 приведено у відповідність до КК України (в редакції закону 1961 року) та його дії, кваліфіковані за ч.3 ст.166 КК України, перекваліфіковані на ч.2 ст.364 КК України та ОСОБА_5 засуджено за скоєння злочинів передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ст.ст. 69, 70, 75 КК України до 3-х років позбавлення волі умовно з іспитовим строком на 1 рік.

В частині вироку засудження ОСОБА_5 за скоєння злочину передбаченого ч.2 ст.143 КК України скасовано і провадження у справі закрито за відсутністю складу злочину (т. 1 а. с. 24-28).

Судом встановлено, що у лютому 1999 року Центральним районним судом м. Сімферополя було видано виконавчий лист по кримінальній справі відносно ОСОБА_5 в частині конфіскації усього належного йому майна, оскільки вказаний вирок набрав законної сили.

 27 лютого 2001р. ОСОБА_6 купив елінг №1, яке належало державі в особі Державної податкової інспекції на підставі виконавчого листа Центрального районного суду м. Сімферополя від 11 листопада1999р. і акту описи та арешту майна від 02 лютого 2001р.

Згідно з постановою про закриття виконавчого провадження від 11 травня 2001р. виконавче провадження щодо виконавчого листа в частині конфіскації майна, належного ОСОБА_5, а саме: елінгів № 1 і № 2 закінчено у зв’язку з виконанням – реалізацією елінгу і зарахування коштів до державного бюджету.

Про реалізацію елінгу в СКРП «Утьос» ОСОБА_6 стало відомо з газети «Алуштинський вісник» про проведення 27 лютого 2001р. публічних торгів на товарній біржі «Українська».

 Взявши участь в аукціоні, він став його переможцем та 27 лютого 2001р. уклав договір купівлі-продажу вищезгаданого нерухомого майна. При цьому ним були виконані всі умови договору купівлі-продажу елінгу, зокрема, сплачена повна вартість за акційною ціною. На підставі укладеного договору йому було видане реєстраційне посвідчення, що підтверджувало його право власності на зазначене нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 і 2 ст. 145 ЦК УРСР 1963р.(який діяв на час проведення аукціону), якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати  (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно загублено власником або особою, якій майно було передано власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Витребування майна з підстав, зазначених у частині першій цієї статті не допускається, якщо майно було продано в порядку для виконання судових рішень.

Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем, і придбане ним нерухоме майно не може бути витребувано у нього, оскільки воно було продано йому в порядку виконання судового рішення, а саме: вироку  Київського районного суду м. Сімферополь від 01 червня 2004 року.

Посилання позивача на те, що органи державної виконавчої служби були повідомлені про скасування вироку суду не відповідає дійсності, оскільки судом встановлено, що виконавчу службу м. Алушти не було своєчасно повідомлено про скасування вироку суду.

Однак, законом, а саме: Інструкцією про порядок обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів обов’язок щодо повідомлення податкової інспекції про скасування рішення суду, на підставі якого проводяться публічні торги, покладено й на самого засудженого. Але, як вбачається з матеріалів справи, він з відповідною заявою до цих органів не звертався.

15 лютого 2001р. Державна податкова інспекція м. Алушти зареєструвала право власності на спірне нерухоме майно в бюро технічної інвентаризації на своє ім’я, а 27 лютого 2001р. відчужила це майно ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, оформленого на товарній біржі «Українська».

Судова колегія не приймає до уваги й доводи апелянта про порушення порядку оцінки конфіскованого майна, що переходить у власність держави, і невідповідність її Постанові Кабінета Міністрів України від 25 серпня 1998р. № 1340 «Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним» з таких підстав.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України (в редакції 1963р.), чинного на час виникнення спірних правовідносин, усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу. Зазначені положення містяться й у ст.3 ЦПК України (в редакції 2004р.).

Захист же цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки їх порушення.

Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст.16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.  

З матеріалів справи вбачається, що всі позовні вимоги ОСОБА_5 зводяться до віндикації, оскільки він вимагає повернути йому передане за недійсною, на його погляд, цивільно-правовою угодою майно не стороні цього правочину ( у даному випадку – державі), а безпосередньо йому.

Віндикація об’єкту нерухомого майна на підставі ч.1 і 2 ст. 145 ЦК УРСР 1963р. неможлива. За таких обставин всі інші позовні вимоги ОСОБА_5 виходять за межі способу захисту його права, передбаченого законом, крім права, передбаченого п.18 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, яким визначено, що у разі скасування рішення суду про конфіскацію майна або рішення іншого органу про перехід його у власність держави, орган, у розпорядженні якого воно надійшло, повертає майно або його вартість відшкодовується власникові в порядку, встановленому законодавством, у тому числі органами Державного казначейства.

Однак, довід апелянта про продаж вищезгаданого нерухомого майна за ціну, нижчу, ніж існувала в той час, судова колегія вважає непереконливим, оскільки експертиза, яка оцінила ринкову вартість елінгу у сумі 479225 грн., була проведена  у червні 2005р. (том1 арк.49-60), а в період з лютого 2001р. до червня 2005р. в Україні відбулось стрімке підвищення цін на нерухомість. Позивач не надав суду інших доказів, які б підтверджували невідповідність оцінки елінгу, проведеної двома експертами, рівню ринкової вартості спірного майна.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, колегія суддів, керуючись ч.1 ст. 308 ЦПК України, відхиляє апеляційну скаргу.

На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315, 319, 323, 325, 327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати  у цивільних справах,-

у х в а л и л а :

 апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2009 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її  проголошення і може бути оскаржена  в касаційному порядку до суду касаційної інстанції у двомісячний строк.

Судді:  

           

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація