Справа № 2а-257/2010 рік
ПОСТАНОВА
Іменем України
«22 » березня 2010 р. м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
у складі: головуючого – одноособово судді Боярського О.О.,
при секретарі Рачицькій І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулася до Управління пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському (далі по тексту – УПФУ в м. Білгород-Дністровському ) з позовом про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги «Дітям війни», в якому просить відновити пропущений термін для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 до 01.07.2008 року та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському виплатити позивачці щомісячну державну соціальну допомогу, як «дитині війни» за 2006-2008 роки в сумі 3303 грн. 90 коп., посилаючись на те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» вона має право на щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, оскільки є пенсіонером та має статус дитини війни, однак в порушення вищенаведеного закону в 2006-2007 р. р. щомісячна державна соціальна допомога «Дітям війни» взагалі не виплачувалась, а в 2008 р. виплачувалась у розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком, а саме з 01.01.2008 р. 47,00 гривень; з 01.04.2008 р. 48,10 гривень, з 01.07.2008 року 48,20 гривень, з 01.10.2008 року 49,80 гривень, що на думку позивача є грубим порушенням її прав, що на момент винесення рішення №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року тривало понад півтора року та стало їй відомо тільки після висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації.
Позивачка у судове засідання не з’явилася, згідно наданої до суду заяви просить справу розглядати за її відсутності, свої вимоги підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, згідно наданої до суду письмової заяви просить справу розглядати без його участі, проти задоволення позовних вимог, заперечує з підстав вказаних в письмових запереченнях, та просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивачки про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни».
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Закон України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-1V від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 1 вказаного закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
ОСОБА_1, згідно паспорту серії КК № 149162, виданого Білгород-Дністровським МВ УМВС України в Одеській області 02 грудня 1998 року, народилася 28 листопада 1933 року, тобто станом на 2 вересня 1945 року їй було 11 років.
Статус позивачки, як дитини війни підтверджується пенсійним посвідченням з відміткою штампа «Дитина війни».
Відповідно довідки наданої представником відповідача УПФ в м. Білгород-Дністровському позивачці у період з 01.01.2008 р. виплачувалась надбавка дітям війни у розмірі 47,00 гривень, з 01.04.2008 р. у розмірі 48,10 гривень, з 01.07.2008 р. у розмірі 48,20 гривень, з 01.10.2008 року у розмірі 49,80 гривень.
Суд з приводу спірних правовідносин щодо неотримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитини війни за 2006-2008 роки зазначає наступне.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової непрацездатності, втрати годувальника, безробіття з належних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Дію вищенаведеної статті 6 Закону України було зупинено на 2006 рік згідно із законом України від 20.12.2005 року «Про державний бюджет України на 2006 рік» та відновлено з 02.04.2006 року відповідно до закону України від 19.01.2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», у зв’язку з виключенням пункту 17 статті 77 Закону України від 20.12.2005 року «Про державний бюджет на 2006 рік».
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі № 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V, яким була зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Рішення Конституційного Суду є обов’язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2008 року стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладена в новій редакції, яка передбачає, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, при цьому зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008. У вказаному рішенні Конституційним судом України було зазначено, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України, визнаних неконституційними.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
Мінімальний розмір пенсії за віком встановлений ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Виходячи із загальних засад пріоритетності Законів України над урядовими нормативно-правовими актами та приймаючи до уваги Рішення Конституційного Суду України за справою №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, керуючись принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає, що при визначенні розміру державної соціальної допомоги «Дітям війни» слід керуватися статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 а тому відповідач повинен виплачувати позивачу підвищення, яке дорівнює 30% мінімальної пенсії за віком.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка у березні 2009 року звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просить поновити їй пропущений строк для звернення до суду, та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу за період 2006-2008 роки, і причину цього пропуску обґрунтовує її необізнаністю і тим, що про порушення її прав їй стало відомо лише після висвітлення значних подій у засобах масової інформації та будь-яких інших поважних причин пропуску не наводить.
Враховуючи положення ст.99 КАС України, позивачкою було порушено строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Суд вважає, що необізнаність особи, а також незнання діючого законодавства не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку звернення до суду, так як відповідно до ст. 57 Конституції України, всі законодавчі акти, які стосуються прав та обов’язків обов’язково підлягають оприлюдненню, а отже позивач мала можливості дізнатися про порушення її прав та своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому Кодексом.
На підставі наведеного, суд приходить до переконання, що у зв’язку з тим, що позивачкою пропущений строк звернення до суду з вимогами про виплату підвищення до пенсії як дитині війни за 2007 рік, а відповідач просить відмовити позивачці у поновлені вказаного строку, та у задоволенні адміністративного позову про нарахування підвищення пенсії, як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечення її виплати за 2006-2008 роки (дата подання позову згідно штампу суду – 31.03.2009 року), слід відмовити, оскільки позивачка пропустила строк звернення до суду і будь-яких поважних причин пропущення строку не наводить.
Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно правовими актами. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
За таких обставин суд, не приймає посилання відповідача у своїх запереченнях на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни» для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення праві свобод людини є головним обов’язком держави.
Пільги, компенсації і гарантії права на які передбачені чинним законодавством є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (ст.48 Конституції України), тому суд вважає, що право на соціальний захист не може бути обмежено.
Таким чином, вимоги позивачки щодо зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському Одеської області провести перерахування підвищення пенсії, як дитині війни» у 2008 році підлягають задоволенню з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно. За зазначений період дії відповідача щодо виплати позивачці доплати до пенсії як дитині війни у розмірі меншому, ніж встановлено ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни» є неправомірними і суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача нарахувати та сплатити позивачці підвищення до пенсії, як дитині війни за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно. В іншій частині позову суд вважає за необхідне відмовити, оскільки позивачка пропустила строк звернення до суду з вимогами про виплату підвищення до пенсії, і будь-яких поважних причин пропущення строку вона не наводить.
На підставі викладеного, керуючись ст..19, 152 Конституції України, законом України «Про соціальний захист дітей війни», рішенням Конституційного суду України по справі №6-рп від 09.07.2007 року, рішенням Конституційного суду по справі 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, ст. ст.11,69-71, 99, 100, 105, 122, 160-164, 167, 254 КАС України суд,
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України м. Білгород-Дністровського про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському виплатити їй щомісячну державну соціальну допомогу, як «дитині війни» в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком - задовольнити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу, як «Дитині війни» в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком за період: з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року ( з урахуванням вже раніше виплачених за період з січня по грудень 2008 року 10% надбавки до мінімальної пенсії за віком).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в Одеський апеляційний адміністративний суд через суд першої інстанції шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження даної постанови протягом десяти днів з дня її проголошення, а відповідачами – з дня її отримання і подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви на апеляційне оскарження, якщо така заява або апеляційна скарга не були подані.
Суддя: