№2-832/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня  2009 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі

головуючого, судді                  Уржумової Н.В.

при секретарі                            Чертолясові А.С.        

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Беніка Володяєвича особисто та як законного представника неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_2 Меліне, Залізничного РВ СМУ ГУ МВС України в АРК в особі Відділення громадянства і імміграції та державної реєстрації фізичних осіб при Залізничному РВ СМУ ГУ МВС України в АРК, ОСОБА_3,  ОСОБА_4 про визнання недійсним договору найму (піднайму)  житлового будинку, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з житлового приміщення  та про скасування реєстрації у житловому будинку, третя особа по справі орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Сімферопольської міської ради,-

в с т а н о в и в:

          ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку цивільного судочинства з вимогами до ОСОБА_5 особисто та як законного представника неповнолітнього ОСОБА_2, Залізничного РВ СМУ ГУ МВС України в Криму в особі Відділенні  громадянства і імміграції та державної реєстрації фізичних осіб при Залізничному РВ СМУ ГУ МВС України в АРК про визнання недійсним договору найму жилого приміщення, усунення перешкод у користування жилим приміщенням шляхом виселення та про скасування реєстрації у жилому приміщенні. Первісні позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі нотаріально посвідченого та зареєстрованого у КРП СМБРТІ договору купівлі-продажу від 30.05.2003 року позивач є власником  домоволодіння за № 48 по провулку Крутому у м. Сімферополі. У 2006 році відповідач ОСОБА_5, який є братом дружини позивача, звернувся до нього з проханням про дозвіл декілька місяців пожити у зазначеному будинку разом із своїми дітьми. У подальшому відповідачеві для отримання паспорта громадянина України знадобилася реєстрація і позивач  03.04.2006 року уклав та посвідчив у КП ЖЕО Залізничного району з відповідачем договір найму житлового приміщення,  за яким надав свій дозвіл на постійне проживання у належному йому на праві власності будинку відповідача разом із його неповнолітніми дітьми. Укладення зазначеного договору, як вказано позивачем у позовній заяві, суперечило його добровільному волевиявленню, оскільки ОСОБА_1 вважав, що надає свій будинок відповідачеві та його родині тимчасово. Також укладенню цього договору сприяло й те, що позивач погано знає російську мову, на якій був викладений цей договір, а також погано знає українське законодавство, інакше б ніколи не надав свій будинок у постійне користування та проживання відповідачеві та членам його родини. Зазначений будинок складається з двох жилих кімнат, площею 27,9 кв. м і весь цей будинок на теперішній час знаходиться у розпорядженні відповідача, у той час як позивач та члени його родини вимушені проживати у будинку про провулку Фруктовому, 24 у м. Сімферополя, який складається з однієї жилої кімнати. З наведених підстав, посилаючись на ч.3 ст. 203, ч.1 ст.229 ЦК України позивач просив визнати недійсним договір найму жилого приміщення від 03.04.2006 року,  укладений між ним:  ОСОБА_1 та ОСОБА_5, скасувати реєстрацію ОСОБА_5 за адресою: м. Сімферополь, провулок Крутий, 48 у м. Сімферополя та усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю – домоволодінням за № 48 по провулку Крутому у м. Сімферополя шляхом виселення з даного приміщення ОСОБА_5 та його неповнолітніх дітей  (а.с.4-5). Під час провадження по справі у суді, ОСОБА_1 уточнив свої первісні позовні вимоги у порядку, передбаченому ст.ст. 27,31 ЦПК України (а.с.55).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 03 жовтня 2008 року до участі у справі за позовом ОСОБА_1 як співвідповідачі були притягнути ОСОБА_3 та ОСОБА_6 та як третя особа Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради (а.с.41).

У судовому засідання при розгляді справи по суті, позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат ОСОБА_7 підтримали позовні вимоги та з вищевикладених підстав просили їх задовольнити  у повному обсязі, уточнивши, що просять усунути ОСОБА_1 як власнику перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення відповідача ОСОБА_5 разом із членами його родини, неповнолітніми дітьми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 Меліне, ІНФОРМАЦІЯ_2 з житлового будинку за № 48 по провулку Крутому у м. Сімферополі та скасувати їх реєстрацію у зазначеному будинку; ОСОБА_1 просив суд вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати: судовий збір, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді, сплачені за наявними у матеріалах цивільної справи квитанціями,  а також витрати за послуги адвоката, що підтверджується доданими до матеріалів справи документами,  а всього просили стягнути 666 гривень.

            Відповідач ОСОБА_5 у судовому засідання та його представники заперечували проти позову з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с.27-28), суть яких зводилася до того, що фактичним покупцем житлового будинку за №48 по провулку Крутому у м. Сімферополі є відповідач ОСОБА_5, який мешкав у цьому будинку і при його колишніх власниках як наймач; проживаючи у будинку відповідач проводить оплату за користування комунальними послугами та проводить будівництво, що, на його думку, свідчить про те, що він (відповідач) вважає будинок своїм; задоволенням позовних вимог позивача будуть поставлені у скрутне становище він (відповідач) та його неповнолітні діти; доводи про те, що позивача на час підписання договору не розумів мову, також, на думку відповідача, не заслуговують уваги, оскільки як дієздатна людина позивач  повинен був розуміти, який договір укладає.

      Представник третьої особи по справі Служби у справах неповнолітніх Сімферопольської міської ради у судове засідання не з’явився, повідомлений належним чином, надав суду листа про розгляд справи у його відсутність та про прийняття рішення у відповідності з діючим законодавством та із врахуванням інтересів неповнолітніх дітей (а.с.107).

      Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 11.06.2009 року була прийнята відмова ОСОБА_5 від зустрічних позовних вимог до ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку за № 48 по провулку Крутому у м. Сімферополі, переводі прав покупця за цим договором та визнання права власності на зазначений житловий будинок та провадження по справі у частині зустрічних позовних  було закрито.

     Заслухавши доводи та заперечення сторін по справі та їх представників, допитавши свідків,  оцінивши усі наявні по справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що за нотаріально посвідченим та зареєстрованим у КРП СМБРТІ договором купівлі-продажу від 30.05.2003 року позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними добудовами за № 48 по провулку Крутому у м. Сімферополі (а.с.7).

Дійсність зазначеного договору у встановленому законом порядку не спростована.

23.04.2006 року позивач ОСОБА_1, як наймач вищевказаного житлового будинку уклав з відповідачем як піднаймачем ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_10 договір піднайму житлового будинку, за яким дозволив постійне безоплатне користування житловим будинком за № 48 по провулку Крутому у м. Сімферополі,  житловою площею 27,9 кв.м.

Оспорюваний позивачем договір був укладений  ОСОБА_1 як наймачем та ОСОБА_5 як піднаймачем особисто та, як було встановлено у ході судового розгляду, за членів своєї родини неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та  ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.6).

При цьому зазначений договір був підписаний особисто ОСОБА_1 ( наймачем), з одного боку, та ОСОБА_5 та за своїх неповнолітніх дітей.  

На підставі зазначеного договору відповідач ОСОБА_5 та його неповнолітні діти були зареєстровані  на житловій площі спірного будинку (а.с.11).

  Вищевказані обставини не спростовувалися у судовому засіданні  сторонами по справі (їх представниками) та підтверджуються дослідженими у судовому засіданні оригіналами документів цивільної справи: договором купівлі продажу, договором найму (піднайму) житлового будинку та відомостями будинкової книги.

Звертаючись до суду з позовними вимогами  про визнання недійсним договору від 23.04.2006 року ОСОБА_1  у позовній заяві та  у судових засіданнях зазначав, що цей договір є недійсним з підстав ст.ст. 203, 229 ЦК України, стверджуючи, що укладення за такими підставами та наслідками договору суперечило його справжній волі та волевиявленню, правочин  був вчинений ним під впливом помилки.

Разом з тим, враховуючи пояснення сторін по справі, свідків, матеріали справи,  суд вважає, що оспорюваний позивачем договір є недійсним як такий, що суперечить вимогам діючого законодавства.

Так,  зі змісту оспорюваного позивачем та його представником договору від 23.04.2006 року не убачається взагалі, яким є цей договір: або договором найму або договором піднайму житлового приміщення.

За Цивільним Кодексом України, діючим на час укладення спірного договору, договори найма та піднайму житлового приміщення мають, за своєю правовою природою,  різні підстави, умови та порядок їх укладення.

Так, сторонами у договорі найму житла є, з одного боку,  власник житла (наймодавець), а з іншого виступає наймач, якому передається житло на певний строк за плату (ч.1 с. 810 ЦК України).

За договором піднайму житла наймач за згодою наймодавця передає на певний строк частину або все найняте ним помешкання у користування піднаймачеві, при чому останній, не набуває самостійного права користування житлом (ч.1 ст. 823 ЦК України). Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму житла.

Сторонами же спірного  договору зазначені позивач ОСОБА_1 як наймач житлового приміщення, хоча  як було встановлено судом вище, на час укладення цього договору, позивач був не наймачем цього приміщення, а саме його власником, тому і ОСОБА_5, відповідно не міг бути, як зазначено у договорі, піднаймачем, тобто особою, якій передаються тотожні з іншою особою - наймачем права та обов’язки мешканця житла.

За положеннями цивільного законодавства і договір найму, і договір піднайму житлового приміщення є оплатними та укладаються на певний строк.

Але ж зазначені істотні  умови у договорі від 23.04.2006 року, його сторонами  не дотримані.

Крім того,  як убачається з договору, цей договір був саме укладений та підписаний відповідачем ОСОБА_5 особисто та за  інших сторін цього договору -  його неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та  ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2.

При цьому неповнолітні зазначені у договорі саме як його самостійні сторони, а не як члени родини піднаймача, який названий таковим у договорі. Не зазначено, що цей договір був укладений ОСОБА_5 особисто та як законним представником своїх неповнолітніх дітей.  

Тобто,  за зазначеним договором, ОСОБА_5 прийняв не лише на себе особисто,  а й за своїх неповнолітніх  дітей певні майнові права та обов’язки як піднаймачів житла ( його оплату, умови піднайму, зберігання житла тощо), у той час, як  внаслідок свого віку, неповнолітні володіють лише частковою цивільною дієздатністю ( ст. 31 ЦК України) та не можуть самостійно бути стороною майнового договору.

Враховуючи усе вищевикладене у сукупності,  положення частини 1 ст.203 ЦК України,  суд дійшов до висновку про недійсність  договору від 23.04.2006 року як такого, що суперечить актам цивільного законодавства –  ст. ст.  31, 810, 820, 823 ЦК України.

Дійшовши до зазначених висновків, суд врахував й пояснення позивача ОСОБА_1, який пояснював суду, що ніколи не мав намір на постійне проживанні в його будинку відповідача разом із численними членами родини останнього, обмеживши при цьому своє право як власника та право членів своєї родини на проживання та користування спірним будинком; не надавав відповідачеві згоди на проведення у будинку будівельних робіт та заселення інших членів родини відповідача; метою укладення оспорюваного ним на теперішній час договору, було лише сприяння відповідачеві в отриманні громадянства України.

Зазначені обставини буди підтверджені показаннями допитаних судом свідків з боку ОСОБА_1:   ОСОБА_13 ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16

У суду немає підстав недовіряти показанням вище перелічених осіб, підстави у їх заінтересованості у наслідках розгляду справи відсутні, їх показання об’єктивно узгоджуються з іншими вищезазначеними обставинами справи.

Разом з тим, суд не приймає до уваги показання  свідків з боку ОСОБА_5: ОСОБА_17, ОСОБА_18, які надавали пояснення лише стосовно обставин укладення договору купівлі-продажу  спірного будинку від 30.05.2003 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_9, діючим на підставі довіреності від імені ОСОБА_8 ОСОБА_9 ж, ОСОБА_5 відмовився від  зустрічного позову до ОСОБА_1 та ін.. осіб про визнання цього договору частково недійсним і ця відмова була прийнята судом із закриттям провадження по справі у частині зустрічних позовних вимог.  

Правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.  

За положеннями абзацу другого частини 1 статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана  повернути другій стороні у натурі все,  що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості  такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконані роботи, надані послузі - відшкодувати вартість того,  що одержане  за цінами які існують на момент відшкодування.

Однак, враховуючи вимоги зазначених вище норм  суд вважає, що  оскільки вимога про повернення сторін у майновий стан, який існував до укладення недійсного правочину, сторонами не заявлено, то й повернення сторін у попереднє становище неможливе.

Також суд вважає такими, що заслуговують уваги позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення йому як власнику з підстав ст. 391 ЦК України перешкод у користуванні належною йому власністю – житловим будинком за № 48 по провулку Крутому у м. Сімферополі шляхом виселення відповідача разом із разом із усіма членами його сім’ї,  неповнолітніми дітьми - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та  ОСОБА_2 Меліне, ІНФОРМАЦІЯ_2 з зазначеного житлового будинку, як осіб, які проживають в ньому без відповідної правової підстави.

Правових обмежень щодо виселення відповідача разом із його дітьми з належного позивачеві на праві власності будинку, судом не встановлено, оскільки  відповідач та його діти не є членами сім’ї позивача, тому не мають права на збереження за ними права на проживання у спірному будинку.

Разом з тим, суд дійшов до висновку, що не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства вимоги ОСОБА_1 у частині скасування реєстрації ОСОБА_5 та його неповнолітніх дітей у житловому будинку за № 48 по провулку Крутому у м. Сімферополі  і провадження по справі у цієї частині закрив своєю ухвалою з підстав п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України.

Відповідно до положень статті 214 ЦПК України, суд при ухваленні рішення вирішує, у тому числі, й питання про розподіл  між сторонами  судових витрат.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача  у частині стягнення з відповідача ОСОБА_5 на його користь понесених ним судових витрат: судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді, сплаченими за квитанціями на а.с.1,2, а також  витрат за надання йому правової допомоги адвокатом ОСОБА_7 розмірі 650 гривень, оплата яких підтверджена доданими до матеріалів справи квитанціями за № 184 від 26.08.2009 року та за № 109 від 28.05.2009 року.

Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві понесених ним витрат на правову допомогу, суд враховує положення постанови КМУ від 27 квітня 2006 р. N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», у відповідності з якою по цивільній справі підлягають відшкодуванню витрати за правову допомогу за рахунок іншої сторони у розмірі 40% мінімальної заробітної плати за годину роботи. Таким чином, загальний розмір суми, що підлягає відшкодуванню з урахуванням зазначеної постанови складає 1270, 81 грн., але ж  позивачем, сплачено лише 650 гривень, тому стягненню с ОСОБА_5 підлягає фактично витрачена ОСОБА_1 сума.

Всього з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_19 підлягає стягненню сума 666 гривень на відшкодування понесених позивачем судових витрат.

На підставі статті 31, и частини 1 статті 203, частини 3 статті 215, статей 391, 810, 820, 823 Цивільного Кодексу України, керуючись статтями 10, 11, 60, 209, 212-215, 218, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, –  

  в и р і ш и в:  

Позовні вимоги  ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати недійсним договір найму (піднайму) житлового приміщення, укладений 03.04.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 Беніком Володяєвичем.

Усунути ОСОБА_1 як власникові перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення ОСОБА_5 Беніка Володяєвича разом із усіма членами його сім’ї, неповнолітніми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 Меліне, ІНФОРМАЦІЯ_2 з житлового будинку за № 48 по провулку Крутому у м. Сімферополі.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 Беніка Володяєвича на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 666 гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви  про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або у порядку, передбаченому ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя